Живим і полеглим присвячується (Виховна година для учнів 5-9 класів)

Мета: виховувати в учнів повагу до героїчних подвигів співвітчизників, вшановувати пам’ять тих, хто загинув у роки Великої Вітчизняної війни, формувати почуття гордості за старше покоління, сприяти пробудженню бажання вивчати історію своєї держави, берегти її традиції, уболівати за майбутнє країни.

Присутні: ветерани, учасники Великої Вітчизняної війни, учні, батьки.

Оформлення: шкільний актовий зал уквітчаний квітами. У центрі сцени плакат. Чорним кольором «22 червня 1941 року», червоним «9 травня 1945 року» і червоним кольором плакат «65 років Великої Перемоги».

1-й ведучий. Неділя 22 червня 1941 року, мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань. Мільйонам людей назавжди врізався в пам’ять перший день війни. Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами звалився він на нас.

(Звучить пісня «Вставай, страна огромная»)

Учень.

Спинись, проклятий супостате,

На світ в останнє подивись:

За тіло матері розп’яте

Сини всі піднялись!

У бій за наші ниви,

За ясний сміх дитячий,

За юний спів щасливий,

За славний труд гарячий.

Вперед, полки суворі.

Під прапором свободи,

За наші ясні зорі,

За наші тихі води.

Учениця.

Сонце палило нестерпно,

Гнулось садове гілля:

Падали яблука в серпень,

Глухо стогнала земля.

Рвали снаряди їй груди,

Всюди гриміла війна,

Падали скошені люди.

Їх не щадила війна.

Учень.

Бій розгортався лютий,

Кулі наче град.

Тихо, вітри і люди,

Тихо, вітри і люди.

Впав у траву солдат.

Вдарило хлопця в груди,

Вибухнув поруч снаряд.

Тихо, вітри і люди,

Тихо, вітри і люди.

Вмер молодий солдат.

Мати довіку буде

Сина свого виглядать.

Тихо, вітри і люди,

Тихо, вітри і люди.

Син її – той солдат.

Нам тих розлук не забути,

Мир нам повік врятувать.

Тихо, вітри і люди,

Тихо, вітри і люди.

Спить під зорею солдат.

Під плакатом на столі солдатський шолом, дві гвоздики, перевиті червоною та чорною стрічками, свічка.

(Звучить пісня «Журавлі»)

Під звуки мелодії виходять дівчата та хлопці, одна з дівчат запалює свічку.

1-й ведучий. ХХІ століття. Усе далі й далі відходять грізні роки Великої Вітчизняної війни. Але кожного року 9 травня ми відзначаємо День Перемоги, і ніколи не згасне пам’ять про тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для нашого щастя.

2-й ведучий. Вечір пам’яті полеглих у Великій Вітчизняній війні – це лише часточка великої данини пошани полеглим. Ми з вами зібралися на зустріч із ветеранами, які відстояли нашу свободу. Мало залишилося учасників тих подій, і всі ми щиро вдячні, що до нас завітали.

(Ведучі представляють ветеранів.)

Учень.

Ми в бою здобували свободу,

Ми в бою гартували її,

Ми пройшли переможним походом.

Пронесли крізь недолю – негоду,

Прапор волі по рідній землі!

Зникла хмара пелехата,

Сонце, променем палай!

Волі в нас не відібрати,

Не здолати рідний край!

Учениця.

Вічно сяяти сонцю над краєм,

Бо здобули ми сонце в бою.

Ми країну свою оглядаєм,

Бойових земляків збираєм

У Верховну Раду свою.

На землі моїй багатій

Сонце, променем палай!

Волі в нас не відібрати,

Не здолати

Рідний край!

1-й ведучий. Не щезне в пам’яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по різному її називати, але хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для щастя інших.

Учень.

Ніхто не забутий; на попіл

Ніхто не згорів:

Солдатські портрети на вищих крилах пливуть.

І доки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.

Їх прийняла війна, лишивши списки

Загиблих у праведнім бою,

Застигли в тузі обеліски,

В гранітнім каміннім строю.

Пам’ятайте, друзі, цих людей довіку,

Тих, хто повернувся і поліг в боях.

І вклонімось всі ми низько до землі їм,

Квітами устелим їх тернистий шлях.

(Звучить пісня з к/ф «Офіцери»)

2-й ведучий. Нелегке наше сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом з нею і Дня Перемоги. Цей день назавжди залишиться для нас затьмареним гіркотою втрат і осяяним сонцем Перемоги. Його наближали, як могли, люди, котрим важко в ті вогненні літа і яким найважче сьогодні. У довічному боргу наше покоління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через горнило битв і дожити до світлого Дня Перемоги. Все менше залишається їх в строю. Дають знати про себе і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях – сивина. Але вони пам’ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них згадувати. Неможливо позбутися нав’язливої жахливої думки: а прийде ж день, коли піде з життя останній з цих літніх людей з орденами. Піде у вічність, понесе із собою живі спогади. Що ж залишиться після них? А залишаться Пам’ять, світла пам’ять про незабутніх героїв.

(Надається слово ветеранам Великої Вітчизняної війни)

1-й ведучий. Кожна людина зберігає в пам’яті момент свого життя, який здається її другим народженням, переломом у всій подальшій долі. Війна живе в душах переживших її такими спогадами, що вони ніколи не зможуть забути цю війну, яка тривала 1418 днів і ночей.

2-й ведучий. Чотири роки. Тридцять чотири тисячі годин! Від Москви до Берліна – дві тисячі шістсот кілометрів.

1-й ведучий. Так мало. Правда? Літаком - три години. Перебіжками та по-пластунськи – чотири роки!

2-й ведучий. Мільйони загиблих. А скільки ненароджених дітей? А скільки залишилося вдов і сиріт?

(Звучить пісня «Біліє у полі пороша»)

Учениця.

Степом, степом йшли у бій солдати,

Степом, степом – даль заволокло.

Мати, мати стала коло хати,

А кругом

В диму село.

Степом, степом – розгулись гармати,

Степом, степом клекіт нароста.

Степом, степом падають солдати

А кругом

Шумлять жита.

Учень.

Степом, степом поросли берізки,

Степом, степом сонце розлилось.

Степом, степом – встали обеліски,

А кругом

Розлив колось.

Степом, степом – людям жито жати,

Степом, степом – даль махне крилом.

Мати, мати жде свого солдата,

А солдат

Спить вічним сном.

1-й ведучий. Мільйони людей забрала Велика Вітчизняна війна. Це важко усвідомити. Смерть однієї людини – це трагедія. А коли мільйони. Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло окупації.

2-й ведучий. А що може виміряти материнське горе, її сльози...

Учень.

Благословила мати сина,

А синові – сімнадцять літ...

Іти на бій за Батьківщину –

Був материнський заповіт.

Сховала сльози на прощання,

Щоб не пекли його вони...

І син пішов...лишив чекання,

Лишив свої хлопчачі сни.

Учениця.

Минули бурі стоголосі,

Є і медалі й ордени...

А рана та

Ще ниє й досі

Далеким стогоном війни.

Ні, не забути днів огненних,

Що злиті в Перемоги День.

Висот немає безіменних,

Нема солдатів без імен.

Учень.

Одержала звістку матуся,

Що син її впав за Дністром.

Поїхала мати до сина

В далекі світи із села

І білу пшеничну хлібину,

І шитий рушник привезла.

Учениця.

Спинилась вона над водою,

На скелі Дністровій крутій:

Могила його під горою

І писаний камінь на ній.

Заплакала мати: «Сину мій сину,

Як довго до тебе я йшла...»

Могилу неначе дитину,

Руками вона обняла.

Учень.

А річка шуміла невпинно

І тихо шуміла трава.

І тільки червона калина

Тремтіла, неначе дива.

А мати стоїть на колінах,

І пальці торкають граніт.

І поруч моя Україна

В скорботі над нею стоїть.

(Звучить пісня «Поклонимся великим тем годам...»)

1-й ведучий. У війни не жіноче обличчя. Адже скільки жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога.

Учениця.

Дівчина в сірій шинелі,

В куцих, простих чобітках

Йшла, де взривались шрапнелі,

Йшла з автоматом в руках.

Дівчата в бої йшли крізь ночі,

З калюж умивались дощем,

Їм бачились коси дівочі

Під грізним гарматним вогнем.

Недобрії очі лякали,

І танків боялись в бою.

Але, як мужчини, вмирали,

Землю обнявши свою.

2-й ведучий. На меморіалі Вічної Слави завжди панує урочиста тиша. Полум’я вічного вогнища, вічна пам’ять про синів і дочок, які не повернулися з поля бою.

Учень.

До тебе, людино, звертаюсь:

Залиш на хвилинку щоденні турботи.

З собою побудь у глибокій скорботі,

Згадай чоловіка, товариша, брата,

Дружину, сестру чи посивілу матір.

Учениця.

Перед трагічною хвилиною мовчання

Словами говорити неможливо.

Оця хвилина більше там розкаже,

Ніж тисячі, а чи мільйони слів.

Солдатів подвиг, про який сьогодні

Дізнались ми, не вимовить словами,

А тільки серцем можна це сказати,

Але воно, на жаль, не має мови,

Лиш має біль. І тому я прошу

Солдатів пам’ять вшанувать мовчанням.

Учень.

У тиші урочистій до Пам’яті йдем,

Що в серці відлунює грізно.

В святому мовчанні над вічним вогнем

Схиляється наша Вітчизна.

Вклонімося тим, хто поліг у бою,

Хто покрив землю рідну собою.

Усім поіменно, хто впав у бою,

Хто відстояв нашу свободу.

Згадаємо всіх поіменно,

Серцем згадаєм своїм.

Це потрібно не мертвим,

Це потрібно живим.

(Оголошується хвилина мовчання в пам’ять загиблих у Великій Вітчизняній війні)

1-й ведучий. Без миру немає майбутнього. Ми всі за спокій і радість на нашій рідній землі, у нашій вільній Україні.

Учениця.

Маєш Вітчизну – значить, ти маєш

Землю і сонце, небо й повітря.

Космос любові ти відчуваєш,

Любиш Вітчизну – значить, ти віриш.

2-й ведучий. Україна! За її мир і спокій полягли мільйони. Війні не бути. Нехай панує мир! І ми про це подбаємо. Ніхто не забутий, ніщо не забуто.

Учениця.

Роки минають. Небагато,

На жаль, лишилося солдатів,

Що вибороли Перемогу

У Другій Світовій війні.

Тож поки маємо ще змогу

Розважим душі їх сумні.

Учень.

Запевнимо, що пам’ятати

Їх подвиг будемо довічно.

І мир у світі зберігати

На честь загиблих героїчно!

І біля вічного вогню

Ми покладем червоні квіти,

І зробим так, щоб наші діти

Завжди вклонялися йому.

Учениця.

Погляньте в очі ветеранів:

Ті сльози – відблиски війни,

А, може, й нашої вини –

Бо що ж то, люди, за пошана

До тих, хто наше майбуття

Ціною власного життя

В боях пекельних боронив?

9-те Травня... Привітання...

Хто б їх буденне існування

Від негараздів захистив?

Учень.

Щодня хоч трохи теплоти

Надаймо їм – і я, і ти!

(Звучить голос Ю.Левітана про капітуляцію Німеччини й перемогу Радянського Союзу у Великій Вітчизняній війні)

Усі учні разом: «Шановні ветерани, зі святом вас ми вітаємо! Вам найкращого бажаємо!»

(Діти дарують квіти ветеранам Великої Вітчизняної війни).

(Звучить пісня «День Победы»)

Н.А.Бебих, бібліотекар Капітанівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Новомиргородської райдержадміністрації