Лист до ветеранів

Шановні ветерани!

У цьому листі я звертаюся до вас із подякою за те, що ви відстояли честь і гідність нашої країни в роки Великої Вітчизняної війни, в роки страшної грози, в роки ненависті та смутку, в роки безжального бою. Я щиро вдячна вам за свою країну, за свою Батьківщину, за свою рідну землю, на якій я виросла, здобула перші знання. Я обіцяю, що ніколи не забуду про ваш подвиг і пронесу цю гордість у своєму серці через усе життя.

Ви відіграли велику роль у тій страшній війні. Боролись до кінця за свою рідну країну, за свої землі, її простори, за ваше і наше майбутнє. Завдяки вам ми маємо зараз незалежну країну. Тяжко довелося воїнам у ті неминучі чорні роки, кожен день здавався таким довгим, таким страшним, ви почували себе неначе в пеклі. Та завдяки мужності, хоробрості українські вояки змогли побороти ворога, змогли довести незламність духу народу та визволити рідну землю. Кожному доводилося зазирати смерті у вічі, захищати рідну країну, і це був ваш святий обов’язок, як зараз є для нас святим – берегти пам’ять про всіх, хто не повернувся з тієї лютої війни 1941 – 1945 років, про всіх, хто до останнього подиху боровся за майбутні життя і не здавався, дивлячись катові в очі; про всіх, хто вижив та несе в собі історію тих років.

Не оминув ту війну і мій прадідусь, який загинув ще на початку війни, захищаючи рідну землю. Щороку я разом зі своєю сім’єю відвідую могилу, покладаючи червоні квіти. Мою прабабусю загарбники забрали в полон до Німеччини, де вона тяжко працювала. На щастя, їй вдалося повернутися до України після війни. Інший мій прадідусь, пройшовши через усю війну, здобувши багато нагород, прожив ще не один десяток років потому.

Минуло вже багато років по закінченні Великої Вітчизняної війни, та ті страшні події досі не покидають наші серця. Тому ми кожного року 9 Травня вшановуємо пам’ять солдатів, які мужньо загинули, оберігаючи рідну землю від фашистської навали. Тож низький вам уклін, шановні ветерани, щиро дякую за Україну, за кожен її куточок, за кожну хмаринку, за кожен струмочок, дякую за життя!

Ви шлях не легкий подолали,

Зберігши нам долю й серця,

І ви на коліна не стали,

Відстояли честь до кінця.

Я вдячна вам буду довіку

За землю святую мою,

За кожну краплину, що в руку

Ловлю я в час цього дощу.

Хай небо веселкою грає.

Хай сонечко всіх нас віта.

Хай в честь вашу все оживає

Й хай квітка в гаю розцвіта.

Спасибі, старенькі, за волю,

За ріки, поля і ліса,

За колос, що стигне у полі,

За луг, що вмиває роса.

Ігор Дятлов, учень Першотравневої ЗШ І – ІІІ ступенів Долинської райдержадміністрації (вчитель Н.С.Кузьменко)

Лист ровеснику на війну

Доброго дня, мій далекий ровеснику!

Пишу тобі листа у минуле, на війну. Багато років пройшло з тих пір, як відгриміла Велика Вітчизняна війна, але пам'ять про неї не згасла. У нас, молодого покоління ХХІ століття, навіки в серцях житимеш ти, юний герой, який віддав своє життя за наше світле майбутнє.

Мені так боляче, що ти так і не побачиш, якою стала наша Україна, як ми тепер живемо. Любий друже, це тобі я завдячую тим, що кожного ранку бачу сонце над головою і синє небо. А вночі милуюся зірками і ясним місяцем. Напевно, і ти, у тому далекому минулому, так само дивився на зорі і мріяв про щасливе життя. Але думки, мрії обірвали снаряди, гул ворожих літаків та стогін поранених друзів. Земля навколо здригалася від вибухів бомб, палали міста і села. Хай буде проклята війна, яка забрала найкращих синів рідної землі! Вони ніколи не повернуться до рідної домівки, не побачать усмішок матері, сестри, коханої. Вони назавжди залишаться юними.

Дорогий мій ровеснику! Як би мені хотілося поговорити з тобою, поділитися найпотаємнішими думками, мріями. Ти ж такий, як і я, молодий. Тільки тебе зі шкільної парти забрала війна. А переді мною зараз відкривається дорога у доросле життя. Я незабаром закінчу школу, піду навчатися в інститут. Хочу тобі, друже, зізнатися, що у серці зачаїлася тривога: що мене чекає попереду у дорослому житті? Ти ж такий сміливий, відважний, ти вмієш подолати страх, бо не раз ходив у бій, дивився смерті в очі. Я ж про війну знаю лише з розповідей дідуся, вчителів, з фільмів. Але одне я тобі обіцяю: буду гідним твоєї пам’яті, буду жити по совісті, приносити людям і країні користь, любити життя. Те, що ти не домріяв, я домрію, те, що ти не встиг зробити, дороблю я, докохаю за тебе. Пам'ять про тебе передам своїм дітям та онукам. А щорічно, в День Перемоги, приноситиму до обеліска квіти.

2010 рік. З повагою Ігор.

Вікторія Дзюба, учениця 8-А класу Долинської ЗШ I-III ступенів №1 (вчитель О.Л.Фомічова)