VII. Домашнє завдання.

1. Опрацювати матеріал підручників.

2. Підготувати реферати за темами: «Українські збройні формування у складі німецької армії», «Боротьба окупантів з рухом Опору».

3. Підготувати «Галерею історичних портретів» таких діячів: Р. Шухевич, О. Теліга, О. Сабуров, Т. Боровець (Бульба), О. Федоров.

Зразок:

Народився 19 січня 1912 р. у Тернополі в родині священика. Закінчив гімназію в Тернополі й студіював у 1929-1934 рр. право й філософію в Краківському та Львівському університетах. Ще юнаком включився в національно-визвольну боротьбу, ставши членом ОУН. Обраний заступником провідника ОУН Степана Бандери. З початком німецько-російської війни, пробившись із групою однодумців, скликав 30 червня 1941 р. у Львові Національні збори, які проголосили Акт про відновлення Української держави й обрали його головою Українського державного правління. За відмову на ультимативну вимогу Гітлера відкликати цей Акт його ув'язнили в концтаборі Заксенхаузен у бункер смерті, де він перебував до вересня 1944 р. Помер 5 липня 1986 р. Похований у Мюнхені. (Я. Стецько).

Народився 25 травня (7 червня за новим стилем) 1887 р. у селі Котельва на Полтавщині у багатодітній сім'ї, що налічувала одинадцять душ. Під час Громадянської війни воював на різних фронтах у складі 25-ї Чапаєвської дивізії. Один з організаторів партизанського руху на Україні в роки Великої Вітчизняної війни: очолював Путивльський партизанський загін, а згодом — з'єднання партизанських загонів Сумської області. Це з'єднання у 1941-1942 рр. здійснило рейди по Сумській, Курській і Брянській областях, 1942-1943 рр. — рейд у Правобережну Україну, у 1943 р. — Карпатський рейд. У 1947-1967 рр. — заступник Голови Верховної Ради.

По закінченні війни пішов спочатку на господарську, а потім на партійну роботу. Помер у 1967 р. Похований у Києві. (С.Ковпак).

Додаток 1

Рух Опору в Україні. Радянський партизанський рух

Документ 1. Свідчення очевидців: «Коли до секретаря Сніжянського райкому партії Сталінської області та начальника райвідділу НКВС звернулися керівники новоствореного партизанського загону із питанням, де переховуватися і чим озброюватися партизанам, вони почули у відповідь, що переховуватися треба у кущах («не будуть же німці перевіряти кожен кущ»), а озброюватися треба сокирами («сокира також є зброєю»)» (Сторінки історії України. XXстоліття. – К., 1992. – С. 138-139).

Документ 2. Керівник партизанського руху в Україні І.Старинов: «У перший рік війни на окупованій її території було залишено 3 500 партизанських загонів і диверсійних груп. На червень 1942 р. були відомості про наявність лише 22 діючих загонів. Решта – розпалася або була розгромлена» (Сторінки історії України. XX століття. – К., 1992. – С. 139).

Документ 3. Запис у журналі бойових дій оперативного тилу групи армій «Південь» від 20 серпня 1941 р.: «Для боротьби проти партизанів у районі Ємільчина на Житомирщині німецьке командування кинуло 213-ту охоронну дивізію та моторизовану бригаду СС «Герман Герінг». У результаті напружених боїв було вбито 200 партизанів, поранено 72, захоплено в полон 862» (Сторінки історії України. XX століття. – К., 1992. – С. 139).

Документ 4. Директива з проведення умиротворення на Україні. Червень 1942 р.: «Труднощі не зникають, воєнні пересування постійно зазнають диверсій, роботі цивільної адміністрації, передусім у таких важливих галузях, як сільське господарство і промисловість, чиняться перешкоди» (Сторінки історії України. XX століття. – К., 1992. – С. 140).

Документ 5. В.Кондратьєв у книзі «Оплачено кровью»: «Вот висит обьявление, что за убитого немецкого солдата будет сожжена деревня, в которой это произошло. Ну, казалось бы, по-человечески партизанам пожалеть бы жителей деревни, ан нет, солдата убивают, деревня немцами сжигается, жителям жить негде, деваться некуда, кроме как идти в лес к партизанам. Достигнуты две цели: население начинает ненавидеть оккупантов еще больше, партизанские отряды пополняются людьми. Партизаны сражались с немцами, но они же и терроризировали население оккупированных областей».

Додаток 2