Імена земляків в літописі Великої Вітчизняної (Заняття історико-краєзнавчого гуртка для учнів 9-11 класів)

Мета: ознайомити учнів з основними подіями Великої Вітчизняної війни на території України та Долинщини, навести приклади героїзму земляків. Виховувати в учнів почуття патріотизму, гордості за героїчне минуле своїх земляків, готовності до захисту Вітчизни.

Основні поняття: «Велика Вітчизняна війна», «окупаційний режим», «рух Опору», «Голокост».

Обладнання: карта «Україна в роки ІІ світової війни», документи, ілюстрації, книжкова виставка.

Тип заняття: круглий стіл.

Очікувані результати: вдосконалювати уміння учнів працювати з картою, документами та іншими історичними матеріалами, аналізувати їх, робити висновки, порівняння, висловлювати власні думки. З метою збору матеріалу про події Великої Вітчизняної війни продовжувати пошукову роботу на території рідного краю.

План.

1.Вступне слово вчителя.

2.Презентація матеріалів роботи пошукових груп.

3. Підсумки.

Структура гуртка

Вчитель. 65 років відокремлює нас від Перемоги Радянського Союзу у Великій Вітчизняній війні. Але слід, залишений нею в історії, дуже значний, щоб час міг зробити його надбанням минулого. Сьогодні існує багато точок зору на події більш як піввікової давнини, але один факт залишається незаперечним – ціною мільйонів життів, в тому числі і українців, врятовано світ від «коричневої чуми».

Перемога у війні стала результатом гігантського напруження всіх сил радянського народу. Значний внесок у боротьбу із фашизмом зробив і український народ. Його сини і дочки воювали на всіх фронтах від першого до останнього дня війни.

Сьогодні на занятті історико-краєзнавчого гуртка «Пам’ять» ми ознайомимося з основними подіями Великої Вітчизняної війни на території України та нашої Долинщини, героїзмом вчителів та учнів нашої школи, заслухаємо історичні довідки та краєзнавчі дослідження, розглянемо документи, спогади, фотографії учасників війни.

За структурою гурток поділений на п’ять груп, кожна група працювала над своїм напрямком. Надаємо їм слово.

Історик-науковець

Справедлива визвольна Велика Вітчизняна війна проти фашистської Німеччини та її союзників, складова частина Другої світової війни 1939-1945 рр., почалася після нападу Німеччини 22 червня 1941 року на СРСР. Німецький генеральний штаб і сам Гітлер не без задоволення підбирали назви для своїх воєнних планів. План захоплення Польщі називався «Вайс» («Білий»), Франції, Нідерландів та Бельгії – «Гельб» («Жовтий»), жіночим іменем «Маріта» називалася операція по загарбанню Греції та Югославії.

Для плану війни проти СРСР фашистські воєначальники обрали ім’я жорстокого імператора Фрідріха І Барбаросси. Він жив у ХІІ ст., командував рицарським військом і пролив багато людської крові. Такою війна і задумувалася фашистською верхівкою. На здійснення плану «Барбаросса» відводилося 1,5-2 місяці.

22 червня 1941 року, на світанку, німецькі війська віроломно, без попередження, напали на Радянський Союз. Почалася Велика Вітчизняна війна радянського народу проти агресора. Ворог розраховував стрімким ударом захопити країну. Але глибоко прорахувався.

Перші удари ворога прийняли прикордонні війська. З 22 червня по 20-і числа липня 1941 р. тривала оборона Брестської фортеці. Це була нерівна боротьба. Сили ворога переважали в 10 разів. Стійка, мужня боротьба радянських воїнів скувала значні сили ворога. Поруч з воїнами біля бійниць стояли жінки і діти. Розстріляна снарядами і бомбами, зруйнована і розтерзана фортеця не здалася, вона стікала кров’ю.

Краєзнавець-пошуковець

Після численних нальотів з повітря 8 серпня 1941 року регулярні частини гітлерівської Німеччини окупували селище Шевченкове, станцію, Долинський район. На території району, як і по всій Україні, окупанти встановили жорстокий режим: ввели комендантську годину, обмежили пересування громадян, з колгоспів утворили громадські двори.

Із місцевих покидьків та запроданців створювалася поліція. Розстрілювали усіх: комуністів, комсомольців, працівників радянських установ, активістів. За роки війни було розстріляно та закатовано 2081 мирний житель Долинського району.

Особливе гоніння проявляли фашисти щодо єврейського населення селища. Місцем фільтрації євреїв став клуб залізничників, місцями розстрілу – район залізничної школи, парк, південна околиця селища при роз’їзді залізниць на Кривий Ріг та Миколаїв, Грекова Балка.

Історик-науковець

Урочище Бабин Яр у Києві стало місцем масового знищення євреїв, де німці розстріляли понад 200 тисяч чоловік.

Краєзнавець

У Долинській теж був свій «Бабин Яр». На вулиці Войкова (під час війни – вулиця Транспортна) була глибока авіаційна воронка, де і розстріляли 52 ні в чому не винних єврея – це були переважно діти, жінки і люди похилого віку. Про те, що акція була спланована, свідчить заява одного із керівників місцевої управи, на городі якого після чергового нальоту на станцію авіації, утворилася глибока яма: «Яму на моєму городі треба чимось закидати. Закидаємо її жидами». В 1999 році відбулося перепоховання розстріляних. На місцевому кладовищі встановили пам’ятник жертвам Голокосту.

Історик-науковець

Фашисти з особливою впертістю намагалися захопити місто за містом. Але не змогли заволодіти Ленінградом. З 8.09.1941 по січень 1943 року настали страшні дні блокади (повністю знята у лютому 1944).

Краєзнавець

Про оточення та варварські обстріли, що тривали 900 днів і ночей розповідала нам Анна Петрівна Анісімова, яка в той час проживала у місті.

Зі сльозами на очах вона говорила про голод, холод, смерть людей, про те, як спасали поранених і замерзлих бійців. На все життя запам’ятала смак 125 грамів хліба, який був випечений з ячмінних та житніх висівок, бавовняної муки, рисової лузги та інших домішок. Крім голоду та холоду, страшними були обстріли і бомбардування Ленінграда з моря, суші та повітря.

Історик-науковець

100 тисяч фугасних та запалювальних авіаційних бомб, понад 150 тисяч снарядів впало на місто. Проте фашисти не змогли зламати волю його захисників.

Краєзнавець

Не зламали волю і прагнення до перемоги і в долинчан. Відповіддю на тортури, репресії, знущання фашистів, на жорстоку експлуатацію, непомірні побори стали саботаж при виконанні робіт, виведення з ладу сільськогосподарської техніки та паровозів. Згідно зі звітом підпільно-диверсійної групи за роки окупації було виведено з ладу 13 комбайнів, 4 молотарки, 10 ворожих автомашин, знищено 300 тонн картоплі та 55 коней.

Кондуктор товарного поїзду на перегоні Знам’янка-Кривий Ріг Г.Г.Кротовський переправляв партизанам до Чорного лісу зброю. В 1942-1943 роках в районі нашої станції виконував спеціальне завдання командування Червоної Армії капітан С.Сидоренко.

Архівіст

Досліджуючи ці події, ми знайшли матеріали про цей період діяльності капітана Сергія Сидоренка у газеті «Труд» (№78, 3 квітня 1970, сторінка 4): «1942 год. Лето. На Южном фронте идут трудные кровопролитные бои. В составе 56-й армии одной из рот в инженерном батальоне командует старший лейтенант Сидоренко. Руководству потребовались храбрые, преданные Родине люди для ведения разведывательно-диверсионной работы на территории, которую временно пришлось отдать врагу. Коммуниста Сидоренко направляют в специальную школу. Действовал Сидоренко в районе станции Долинская».

Про те, як виконував безстрашний воїн завдання, свідчить наступний документ, що зберігається в його особовій справі:

«Командиру 56-й армии.

Боевая характеристика на старшего лейтенанта Сидоренко С.А.

За период пребывания в партизанском отряде Кировоградской области с 20 августа по 8 декабря 1942 года обучил весь личный состав минно-подрывному делу, под его руководством пущены под откос два эшелона с войсками, один с боеприпасами. Лично сам взрывал вражеский поезд, минировал дороги, где подорвалось множество вражеских автомашин. Путем минирования радиоприемника уничтожил генерала и несколько офицеров. Под видом радиомастера разведывал самые серьезные объекты врага. Тов. Сидоренко – бесстрашен и беспощаден к врагу. 8. 12. 1942 года».

Історик-науковець

З перших днів, тижнів війни розпочався партизанський рух. В тилу ворога діяло понад 6200 партизанських загонів та підпільних груп, в яких воювало більше 1 млн. чоловік, із них 500 тисяч –українці.

Краєзнавець

Влітку 2009 року ми здійснили екскурсію до музею «Партизанської іскри», що розташований в с. Кримка Миколаївської області.

У музеї ми побачили розпорядження та накази окупаційної влади. Оголошення, де було написано, що заборонялося робити та мати громадянам.

Юнаки і дівчата села Кримки організували молодіжну підпільну організацію. Спочатку вони збирали зброю, потім здійснювали диверсії на залізничній станції, пошкоджували підземний броньований кабель фронтового зв’язку, звільняли в’язнів. Але були викриті і заарештовані німцями. 26 іскрівців, зв’язаних попарно колючим дротом, були розстріляні на околиці села. На місці розстрілу встановлено пам’ятний знак, а на місці поховання – обеліск.

Як схожа діяльність іскрівців з діяльністю нашої підпільно-диверсійної групи (95 месників), що діяла з жовтня 1942 по березень 1944 років під керівництвом П.Г.Дяченка. Група була розділена на окремі загони, які своїми діями охоплювали місто Долинську та навколишні села.

У статуті підпільно-диверсійної групи говорилося: «Кожен член загону повинен боротися за повне вигнання ворога за межі нашої Батьківщини, за повне знищення фашистських загарбників, не шкодуючи для цього свого життя».

Група мала у своєму розпорядженні радіостанцію, портативну друкарню, вантажну автомашину ГАЗ, мотоцикл. Штаб знаходився у Новогригорівці І.

Підпільники організовували збройні напади на комендатури і поліцейські дільниці, знищували ворога і зрадників (убито 90 поліцаїв та німців, в тому числі 6 німецьких офіцерів і один генерал; пущено під укіс 2 ешелони, збито 1 літак, знищено 450 т хліба, 350 т картоплі; надрукувано та розповсюджено 5 тисяч листівок, відозв та зведень Радінформбюро).

К раєзнавці

Сміливою розвідницею була Анюта Рак (Галина Федорівна Бондаренко) – вчителька початкових класів нашої школи (нині покійна). Вона збирала розвідувальні дані про розташування військових частин і поліцейських команд, виявляла провокаторів, що намагалися проникнути у загін.

Підпільниця, медсестра С.Ф. Мегеря, забезпечувала загін медикаментами, перев’язувальними матеріалами. Переховувала і лікувала поранених червоноармійців до приходу визволителів у березні 1944 р.

12 березня 1944 року, долаючи опір ворога, частини 19-ї, 52-ї, 73-ї гвардійських стрілкових дивізій 57-ї армії 3-го Українського фронту визволили станцію і селище від фашистів.

Екскурсоводи

Щорічно 12 березня члени гуртка відвідують Музей історії Долинського району, проводять тематичні інформаційні вісники, виховні години, екскурсії до шкільної музейної кімнати. Традиційними є зустрічі з ветеранами та учасниками війни, покладання квітів до меморіалу Слави.

Історик-науковець

30.10.2001 р. Указом Президента України Л. Кучми було встановлено День партизанської Слави.

Краєзнавець

Кожного року 22 вересня ми вшановуємо подвиг партизанів і підпільників. Проводимо зустрічі з ними та їх близькими. Цікавою була зустріч з білоруським партизаном Миколою Наумовичем Горошком, який зараз проживає по вулиці Новій, 28.

Щорічно партизанка-зв’язкова Мотрона Савелівна Бугаєнко приносить квіти на могилу загиблих воїнів.

Історик-науковець

Весняне бездоріжжя 1943 року зупинило активні дії наземних військ, та не припинялися бої в небі. В 1943 році радянські війська вже могли поборотися за перевагу в повітрі, бо мали багато першокласних літаків і досвідчених пілотів.

Аси – повітряні снайпери. Вони вільні у виборі місця та цілі, не чекають противника, а шукають його, знаходять і знищують. Риси аса не можна здобути ні в якій академії, це – набутий бойовий досвід. Ще в першу світову війну звання аса давали льотчику, який збив десять літаків. За роки війни з’явилися аси і в радянській авіації. На фюзеляжах літаків наших асів червоні зірки означали кількість збитих ворожих машин.

На винищувачі Олександра Івановича Покришкіна було 59 зірок, а на літаку Івана Микитовича Кожедуба – 62. Ці льотчики удостоєні високої нагороди – тричі Герої Радянського Союзу.

У роки Великої Вітчизняної війни Героями Радянського Союзу стали майже дві з половиною тисячі льотчиків, серед них і наші земляки.

Старший лейтенант, командир ескадрильї 298-го винищувального авіаполку 4-ї повітряної армії Вишневецький Костянтин Григорович.

Гвардії капітан, командир ескадрильї 90-го гвардійського штурмового Старокостянтинівського авіаполку 4-ї гвардійської штурмової Київської авіадивізії 5-ї повітряної армії Лядський Тимофій Сергійович.

Капітан, командир мінометного дивізіону 139-го мінометного ордена Олександра Невського полку 5-ї артилерійської дивізії Задорожній Микола Гнатович.

Старший сержант, командир кулеметного розрахунку 566-го стрілецького полку 153-ї стрілецької Смоленської дивізії Олексієнко Олександр Минович.

Гвардії сержант, командир відділення 178-го гвардійського стрілецького полку 58-ї гвардійської стрілецької Красноградської Червонопрапорної дивізії 34-го корпусу 5-ї гвардійської армії Шевченко Іван Маркович.

Архівіст

На фотографії – випускники Шевченківської (Долинської) середньої школи №1 21 червня 1941 року разом з учителями. Серйозні, уважні, зосереджені. Вони пильно дивляться в об’єктив, немов хочуть хоч на мить зазирнути у своє майбутнє і не знають, що завтра буде війна. І в кожного із них складеться різна доля. Одні підуть на фронт, інші залишаться в тилу, хтось евакуюється, когось вивезуть до Німеччини, а деякі стануть співпрацювати з німецькою окупаційною адміністрацією.

Іван Сиротюк – після артилерійського військового училища пройшов Сталінград, Курську дугу, брав участь у Білоруській, Варшавській та Берлінській операціях. Буде командиром батареї і вестиме її до Перемоги. У рідну Долинську повернеться старшим лейтенантом у 1946 році, з орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1 та 2 ступенів, Червоного Прапора.

Дійде до Берліна і повернеться з бойовими нагородами й тяжкими ранами Іван Плюта.

Неодноразово викликала вогонь на себе, координуючи залпи славнозвісних «Катюш» по ворожих цілях, 18-річна дівчина, яка служила артилерійським розвідником 302-ї стрілецької дивізії, випускниця школи № 1 Валентина Мороз (Андрєєва). День Перемоги зустріне у Будапешті. Повернеться до рідної домівки, закінчить вчительські курси і буде працювати в рідній школі.

Будуть зустрічатися випускники після війни, та вже ніколи не побачать Хацю Відкупа та Абрама Капєльнікова, яких розстріляли фашисти.

Спираючись на дослідження нашого випускника, письменника О. Іванова, який про всі ці події описав у книзі «Велика перерва», ми багато чого дізналися не тільки про війну та тяжкі роки, а й про людські переживання, про взаємодопомогу, підтримку, героїзм і подвиг. Хіба не можна вважати подвигом, коли українська жінка, ризикуючи життям, рятує двохмісячне єврейське дитя, охрещує його українським ім’ям і видає за свого сина.

Краєзнавець-пошуковець

Наша школа прославлена своїми вчителями-фронтовиками.

Не одне покоління випускників школи №1 пам’ятає Зав’ялова Георгія Миколайовича. Закінчивши у 1934 р. Дніпропетровський технікум фізкультури, працював у школі № 1. На другий день після випускного вечора був призваний до лав Червоної Армії. У різних частинах служив Георгій Миколайович, мав поранення та нагороди, а закінчив офіцер Зав’ялов військову службу у 1946 р. у складі Війська Польського. Демобілізувавшись, Георгій Миколайович працював у рідній школі, навчав дітей не тільки спортивної вправності, а й мужності, хоробрості та відданості.

На все життя переплелася доля двох фронтовиків, учителів історії Копійко Олексія Григоровича та Марії Никифорівни. До 1943 року Марія Никифорівна перебувала на окупованій території. А при звільненні села вступила у ряди Червоної Армії, де і воювала до 1944 року.

Олексій Григорович служив з 1940 по 1948 р. Під час війни нагороджений орденом Вітчизняної війни 1 ступеня, медалями «За взяття Будапешта», «За взяття Відня», «За перемогу над Німеччиною».

Вчителем хімії працював талановитий і дуже добрий та чуйний Лехан Петро Мусійович. З 1941 по 1945 роки брав участь на Центральному фронті, 3-ому Українському та 1-ому Білоруському фронтах. Мав такі нагороди: орден Червоної Зірки, орден Слави 3 ступеня та багато медалей.

Іваник Олександр Єрофійович працював вчителем трудового навчання. У березні 1943 року 18-річним юнаком призваний до лав Червоної Армії і направлений на фронт у складі 144-го стрілецького полку. Частина, в якій служив Олександр Єрофійович, була направлена на Схід, брав участь у розгромі Квантунської армії. Нагороджений медаллю «За перемогу над Японією». Після закінчення війни продовжив службу у Забайкаллі й лише у квітні 1950 року звільнений у запас. Нагороджений орденом Вітчизняної війни 2 ступеня, медалями «За отвагу» та Г.К.Жукова.

Прес-центр

Юність наших учителів-ветеранів крокувала важкими дорогами війни, мерзла біля партизанських вогнищ, стояла не на життя, а на смерть за рідну землю. Повернувшись з війни, набутий досвід, свої знання, любов і душевну теплоту вони віддавали дітям. Їх, ветеранів все менше і менше залишається серед нас. Вони, як білі журавлі, відлітають у небо, де зустрічаються зі своїми побратимами. Але спогади про них назавжди залишаться у вдячній пам’яті теперішнього і прийдешніх поколінь.

Волонтери

Колись вони були молодими і здоровими, повними сил та енергії, а зараз стали старенькі, хворі і не завжди віддячені державою. Дуже боляче фронтовикам, коли про них забувають.

Ліки принесені з аптеки, нарубані дрова, прибрані кімнати та скопаний город, чуйне ставлення і доброзичливі слова зігрівають серце ветерана.

Це не повний перелік справ, що виконують волонтери ЗШ № 1. Тісно співпрацюючи з ветеранською організацією, з головою районної Ради ветеранів М.К.Почапським, не залишається без уваги жоден ветеран.

Адже вони, хоч як би важко їм не було, завжди приділяють увагу учням. Приходять на зустрічі, радо зустрічають вдома.

Краєзнавець

І як же здорово потиснути руку ветерана, тим більше, якщо він ще і твій дідусь, як у Дмитра Тарана з 10-а класу. Незабутньою була зустріч з Тараном Іваном Марковичем у нас у школі, а ще більше вражень Дмитро отримав, коли відвідав дідуся у Москві, де той проживає зі своєю сім’єю. Привіз, крім вражень, спогадів, ще й фотографії, які ми оформили у фотоальбом.

У нас в Долинській є святе місце для кожної людини. На меморіалі Слави завжди панує урочиста тиша. Полум'я вічного вогню – вічна пам'ять про синів і дочок, що не повернулися з поля бою, пожертвували своїм життям заради життя на землі, заради нас з тобою.

9 травня ми йдемо до Меморіалу Слави, кладемо квіти і в помислах завдячуємо за сьогоднішній мирний день.

Серед братських могил у краю степовім

Станьмо ближче, задумані чола схиливши.

Щастя, ними здобуте для нас, для живих,

Ми відчуємо ближче отут, біля них.

Заключне слово вчителя

Усе далі і далі відходять грізні роки Великої Вітчизняної війни, але ніколи не згасне пам'ять про тих, хто, не задумуючись, віддав своє життя в ім'я свободи.

І тому, наступним етапом нашої роботи є підготовка до тижня Пам’яті, присвяченого 65-річчю Великої Перемоги.

У наших серцях ніколи не згасне пам'ять про людей близьких і невідомих – тих, хто боронив свій отчий край. Схилімо ж голови перед світлою

пам'яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя.

Ми – не діти війни,

Ми дітьми її тьми не були,

Ми у мирі, у щасті, у тиші зросли,

Але пам'ять про те, що творила пекельна війна

Залишається в серці у нас завжди!

І.В.Рибалко, завідувач ДЮЦ «Лідер», керівник інтелектуального гуртка «Юний ерудит» комунального закладу «НВО «ЗНЗ І-ІІІ ст. «№16 – дитячий юнацький центр «Лідер» Кіровоградської міської ради Кіровоградської області»