15. Значення ч. 2 ст. 11 кк України для визначення поняття злочину.

Не является преступлением действие или бездействие, которое хотя формально и содержит признаки какого–либо деяния, предусмотренного Кодексом, но в силу малозначительности не представляет общественной опасности, то есть не причинило и не могло причинить существенного вреда физическому или юридическому лицу, обществу или государству.

Это означает, что если такое действие или бездействие не обладает необходимой общественной опасностью, т.е. не причинило и не могло причинить существенного вреда физическому или юридическому лицу, обществу или государству, его невозможно признать преступлением.

Как видно из этого определения, первым необходимым условием применения ч.2 ст.11 является присутствие в совершённом деянии формально признаков деяния, которое предусмотрено УК, то есть всех тех объективных и субъективных признаков, которые в соответствующей статье особенной части УК характеризуют конкретное преступление. Если отсутствует хотя бы один из признаков преступления, предусмотренный Особенной частью УК, то ч.2 ст.11 УК, то применение ч.2 ст.11 невозможно.

Вторым обязательным условием применения ч.2 ст.11 является признание совершённого деяния таким, что лишь формально содержит в себе признаки деяния, но не отвечает материальному признаку преступления - не обладает необходимой общественной опасностью, т.е. не причинило и не могло причинить существенного вреда физическому или юридическому лицу, обществу или государству, его невозможно признать преступлением.

Третьим необходимым условием является субъективная характеристика малозначительного деяния: оно не только объективно не причинило вреда, но и субъективно не было направлено на причинение значительного существенного вреда. Только совокупность этих трёх условий даёт возможность признать деяние малозначительным, то есть таким, которое не является преступлением.

16. Відмінність злочинів від інших правопорушень.

Преступление - это одно из видов правонарушений. Отличие преступления от других видов правонарушений заключается в его повышенной степени общественной опасности. Степень общественной опасности преступлений, позволяющая их отграничить от других правонарушений зависит от ряда объективных и субъективных признаков. Говоря об объекте посягательств, нужно обратить внимание на то что уголовно-правовой охране всегда подлежали наиболее важные, наиболее ценные общественные отношения. Для других отраслей права предметом регулирования могут быть разные по характеру и степени общественные отношения, то для уголовного права – только наиболее важные и ценные. Второй признак в таком размежевании – это общественная опасность деяния. Этот признак позволяет разграничить малозначительность деяния от преступления. Наиболее часто такое размежевание проводится с учетом объема и размера вреда (ущерба), которое причиняет конкретное деяние. Еще один признак противоправность как юридическое выражение общественной опасности.

Розрізняються злочини і правопорушення , перш за все, за ступенем їх суспільної небезпечності. Проте сам по собі ступінь суспільної небезпечності діяння не може бути єдиним критерієм визначення виду відповідальності за конкретні діяння. Ступінь суспільної небезпечності діяння як головна розмежувальна ознака між злочинами та іншими правопорушеннями визначається всіма його ознаками: формою і видом вини, мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою вчинення діяння і його наслідками. Законодавцем, найчастіше, розмежовування здійснюється за наслідками вчинення діяння і, перш за все, за розміром заподіяної шкоди. Від цивільних правопорушень злочин відрізняється, в основному, за ступенем суспільної небезпечності, який, як правило, також визначається розміром заподіяної шкоди.

Найчастіше виникає питання про відмежовування злочинів від адміністративних правопорушень. Критеріями розмежовування злочинів і адміністративних правопорушень є:

1) розмір заподіяної шкоди;

2) вартість предмета правопорушення;

3) наслідки правопорушення;

4) повторність вчинених дій;

5) ступінь суспільної небезпечності вчинених дій.

При розмежування злочинів та інших правопорушень за ступенем їх суспільно небезпечності досить часто необхідно визначити зміст так званих оціночних ознак складу злочину, які використовуються законодавцем, і вживаються , в основному, або як ознаки діяння, або з як ознаки наслідків: “злісне” ухилення від сплати встановлених коштів на утримання дітей (аліментів); “грубе” порушення громадського порядку, “явна” неповага до суспільства; “істотна” шкода державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам і інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб; “тяжкі”, “інші тяжкі” наслідки тощо. Визначення змісту оціночних ознак створює певні труднощі при вирішенні питання про ступінь суспільної небезпечності вчинених дій, а відтак, і питання про визнання їх злочинами чи іншими правопорушеннями. Недоліком чинного законодавства треба вважати випадки, коли за одні й ті самі дії передбачена як адміністративна так і кримінальна відповідальність, а критерії розмежування злочину і адміністративного проступку при цьому не визначені., або до кримінальної відповідальності.