Глава 2 історичний розвиток міжнародних систем

§ 1. Основні характеристики Вестфальської системи

Системність є поняттям історичним, дискусії щодо часу виникнення систе­мності у міжнародних відносинах тривають. Існує думка, що вона виникає практично одночасно з появою перших держав, оскільки останні вступають у зв'язки між собою. У той же час світ залишався роздробленим, майже відсутні зв'язки між окремими регіонами. Конфліктні питання вирішувались найчастіше військово-силовими методами.

Головними ознаками Довестфальського етапу міжнародних відносин були роздрібненість учасників міжнародних відносин, безсистемність міжнародних взаємодій. Головними виявами міжнародних взаємодій були короткочасні збройні конфлікти та війни. Історія міждержавних відносин являла собою істо­рію конкуруючих імперій.

Тому, характеризуючи Довестфальський етап міжнародних відносин, вірні­ше було б говорити не про єдину систему, а про кілька незалежних одна від одної систем, які співіснували паралельно. Відносини між ними були фрагмен­тарними; існувало кілька окремих регіональних систем. Для їх учасників вони виглядали як всесвітні. Як правило, ці системи існували в межах однієї чи кіль­кох споріднених цивілізацій. У межах цього етапу за територіальними ознаками можна виокремити цивілізації Передньої Азії, єгипетську, індійську, китайську, греко-римську, середньовічну цивілізацію Європи.

Зв'язки між ними не привели до формування єдиної системи міжнародних відносин у планетарному масштабі.

У світовій літературі з міжнародних відносин домінуючим є погляд, що між­народні (міждержавні) відносини зароджуються в період формування варвар­ських держав на території Римської імперії. Особливості та базові засади су­часної системи міжнародних відносин, зокрема централізація політичної вла­ди, спільні механізми адміністративного керування, професійні армії, легітимі-зація влади мають своє коріння у Вестфальській світополітичній системі.

Більшість політологів вважають, що системність у міжнародних відносинах починається із середини XVII ст., коли рівень розвитку суспільної думки ство­рює інтелектуальне середовище для розуміння необхідності впорядкування та Регламентації поведінки держав на міжнародній арені. Розвиток капіталістич­них відносин приводить до оформлення перших стійких національних держав в Європі. Вони перебирають на себе функції несучих конструкцій цієї системи. Формуються національні інтереси держав, їх зовнішня політика стає більш чіткою та передбачуваною. Формується певна ієрархія держав.

Вестфальська система вперше санкціонувала принцип територіального су-

веренітету в міждержавних відносинах. Як вважають деякі дослідники, з пев-

ними модифікаціями вона проіснувала до 1939 р., тобто до початку другої світової

війни.. Деякі елементи цієї системи продовжували діяти й у період Ялтин-

21

сько-Потсдамської системи міжнародних відносин. Так, зокрема, у підручнику "Сучасні міжнародні відносини" за редакцією В.А.Торкунова зазначається, що Вестфальську епоху (або систему) міжнародних відносин поділяють на кілька етапів (або підсистем), об'єднаних спільними закономірностями, але відмінних за особливостями, характерними для конкретного періоду відносин між держа­вами. Найчастіше виокремлюють кілька підсистем Вестфальської системи, що розглядаються як нібито самостійні: систему англо-французького суперництва і боротьби за колонії в Х\/ІІ-Х\/ІІІ ст.; систему "європейського концерту націй" або Віденського конгресу в XIX ст.; більш глобальну за географічними ознака­ми Версальсько-Вашингтонську систему між двома світовими війнами, Ялтин­сько-потсдамську систему. Зараз з'являються нові системостворюючі фактори. Поява нових суб'єктів міжнародних відносин, зміна ролі військової сили, взає­мозалежність, глобалізація і транснаціоналізація міжнародних відносин дають підстави стверджувати про формування нової системи міжнародних відносин.

У процесі розвитку системи міжнародних відносин виокремлюється кілька етапів, відмінних за змістом, структурою, характером взаємовідносин між її складо­вими компонентами. Кожен з цих етапів послідовно проходив фази становлення, консолідації, стійкого розвитку, кризи і розпаду. Російський дослідник А.С.Маникін характеризує ці етапи як типи структурної організації системи, що розвиваються за власним алгоритмом, характерним для даної історичної епохи.

Постає питання щодо параметрів зіставлення цих систем. Загальний по­гляд тут відсутній, але найбільш вживаною є методика англійського дослідника Е.Луарда, який пропонує здійснювати порівняльний аналіз різних моделей ор­ганізації світового співтовариства на основі таких критеріїв:

• характер правлячих еліт у провідних державах;

• методи, за допомогою яких еліти здійснюють панування;

• мотивація поведінки еліт;

• домінуючий тип соціальної структури і політичної системи;

• характер взаємовідносин між державами;

• норми, що визначають поведінку держав на міжнародній арені;

• стан справ у сфері прав людини;

• домінуюча система цінностей.

У середині XVII ст. загальна соціально-політична ситуація в Європі свідчи­ла про необхідність утвердження стійкого балансу сил на континенті.

Вестфальську систему встановлено 1648 р. по закінченні Тридцятирічної війни (1618-1648) - боротьби між німецькими протестантськими князями з одного бо­ку, й католицькими князями та імператором - з іншого, яка перетворилася з внутрішньогерманської на загальноєвропейську (дехто її, навіть, іменує пер­шою світовою війною). Проти габсбурзького альянсу (іспанські та австрійські Габсбурги, католицькі князі Німеччини за сприяння Папи Римського і Польщі) виступила коаліція: німецькі протестантські князі, Франція, Швеція, Данія, під­тримувані Голландією, Великою Британією та Росією.

За основу Вестфальської системи було покладено Вестфальську мирну угоду, укладену 24 жовтня 1648 р. на двох конгресах, що відбувались у містах Вестфалії - Мюнстері й Оснабрюці.

Ще у 1637 р. сторони, стомлені війною, розгорнули миротворчий процес, але переговори розпочалися у червні 1645 р. Вони відбувались в умовах бойо­вих дій (якими сторони сподівались обґрунтувати власні вимоги) і подій на зра­зок Англійської Революції 1640-1660 рр. або неспокоїв у Франції за Людовика

XIV. Все це розхитувало співвідношення сил, змінювало претензії держав, а відтак, і рішення конгресів.

Попри союзну угоду, укладену між Францією і Швецією на початку війни, зовнішня політика цих держав відрізнялася суттєвими незбігами. Франція під­тримувала німецьких князів (зокрема, й протестантських, позаяк вони виступа­ли проти імператора), але особливо намагалася залучити на свій бік князів-католиків.

Швеція підтримувала виключно протестантів. Вона була зацікавлена у за­хопленні південного узбережжя Балтійського моря, тобто північної Німеччини, де панував протестантизм, й у відповідних випадках виступала проти Франції.

Цим пояснюється територіальне роздвоєння миротворчого конгресу. Фран­ція вела переговори з католицькими князями Німеччини у Мюнстері, Швеція - з протестантськими в Оснабрюці. Представники імператора засідали у Мюнсте­рі, але у разі потреби переміщувалися до Оснабрюку.

Представники держав з'їжджалися вельми повільно. Першими (1643) з'яви­лися венеціанський посол Контаріні, папський нунцій Кіджі (згодом папа Олек­сандр VII) і посли німецького імператора - граф Людвіг Нассау і доктор Фоль-мар. Головний представник імператора граф Траутмансдорф прибув у листо­паді 1645 р. Окрім зазначених амбасадорів, велику роль у конгресах відіграли французькі представники граф д'Аво, Абель Сервьєн і згодом герцог Лонг-вілль. Іспанію представляв іспанський гранд дон Гаспар Зракамонте; Швецію -Йоганн Оксеншерна.

Каменем спотикання на початку конгресу стали амбіції німецького імпера­тора, який волів представляти "всю імперію", заперечуючи самостійність кня­зів. Франція і Швеція заявили, що не підуть на переговори раніше за появу кня­зівських посланців. А після перемоги шведів над імператорськими військами імператор Фердінанд III змушений був піти на поступки у цьому питанні.

24 жовтня 1648 р. підписано обидві угоди в Оснабрюці й Мюнстері. їхні статті стосуються трьох основних питань:

• територіальних змін в Європі внаслідок Тридцятирічної війни;

• віросповідних відносин в імперії;

• політичного устрою імперії.

Статті Вестфальського договору зафіксували нове співвідношення сил, яке склалося в Європі. Фактично на ціле століття було встановлено більшість дер­жавних кордонів.

За результатами домовленостей шведські вимоги були задоволені майже Цілком. Швеція отримала всю західну частину східної Померанії, острови Рю-ген і Волін в усті Одеру, Мекленбурзьке місто Вісмар та єпископства Бремен­ське й Верденське в усті Везера. Основна мета Швеції, таким чином, була до­сягнута: найважливіші гавані на узбережжях не лише Балтики, але й Північного моря опинилися в її руках (а до того ще й устя найважливіших річок Німеччини - Одера, Везера й Ельби).

Бранденбург долучив до себе єпископства Гальдберштадт, Камін і Мінден, а також право на приєднання архієпископства Магдебург по смерті тамтешнього архієпископа.

Мекленбург збільшився на єпископства Шверін і Ратцебург та деякі інші це­рковні території.

Франція остаточно приєднала три лотаринзьких єпископства Мец, Туль і Верден й отримала весь Ельзас (за винятком Страсбурга).

22

23

Баварія зберегла Верхній Пфальц з його курфюршеством, але Рейнський Пфальц був закріплений за Карлом Людвігом - сином і спадкоємцем пфальцграфа Рейнського Фрідріха V.

Були визнані самостійними і вийшли зі складу Німецької імперії Швейцарія та Республіка Об'єднаних Провінцій (Голландія),

У віросповідних відносинах Вестфальські конгреси підтвердили постанови Аугсбурзького релігійного миру 1555 р., згідно з яким релігія правителя визна­чала релігію його підданих; територіальні суперечки між протестантами і като­ликами мали припинитися через повернення до стану їхніх володінь на 1624 р.

Особливе значення Вестфальська угода мала для політичного устрою ні­мецьких земель.

Щодо внутрішнього устрою імперії за князями було визнане право сувере­нітету: відтепер для них уможливилося укладання угод між собою та з інозем­ними державами із застереженням, що ці угоди не укладатимуться на шкоду імперії (у дійсності подібне застереження нічого не важило).

Священна Римська Імперія фактично перестала існувати. Адже тепер це була імперія без правителя, оскільки імператор ніде, окрім власних спадкових австрійських земель, не мав реальної влади. Це була імперія без населення, яке вже не було німецькими імперськими підданими, а стало саксонськими, баварськими, франкфуртськими громадянами. Священна Римська Імперія стала імперією без установ: Сейм, а з 1653 р. Рейхстаг, не ухвалював жодних політично значущих постанов (рішення рейхстагу мали бути виключно одно­стайними, однак протиріччя серед його членів - курфюрстів, князів, та імпера­торських представників - виключали можливість їх прийняття). Це була імперія без столиці: імператор знаходився у Відні, рейхстаг- у Зегенсбурзі, імперський суд - у Ветцларі.

Таким чином, Вестфальська угода фактично санкціонувала розпад Свя­щенної Римської імперії германської нації на 355 самостійних держав і встано­вила Вестфальську систему. Відтоді за ґрунтовну форму політичної організації суспільства править "держава-нація", а домінуючим принципом міжнародних відносин стають засади національного суверенітету.

Вестфальською системою встановлено баланс сил великих держав, перед­усім Франції, Великої Британії, Швеції, а також Австрії та Речі Посполитої.

Ця система відсунула на другий план Іспанію і Португалію. Ще у 1581 р., ско­риставшись послабленням Португалії, іспанський король Філіп II приєднав до своєї держави деякі португальські колонії, після чого проголосив себе королем Португалії й Іспанії. Але незабаром більшість цих колоній Іспанією втрачено, а після поразки у війні з Англією у 1588 р. розпочалося фактичне знищення Іспан­ської імперії, адже розширення географічних меж колоніальних володінь королів Іспанії та Португалії не супроводжувалося посиленням їх реальної влади і впли­ву на міжнародні відносини того часу, що, передусім, зумовлювалося все ще середньовічно-феодальним характером держави із застарілим воєнно-ієрар­хічним характером, неготовністю до необхідних для глобальної експансії змін.

У 1635 р. між Францією та Іспанією розпочалися успішні для французів бойо­ві дії, які були фактично частиною Тридцятирічної війни. По закінченні останньої було підписано Піренейський мир 1659 р., за яким кордони Франції сягнули на півдні Піренейського хребта; водночас на північному сході до Франції відійшли райони іспанських Нідерландів (Бельгія), а також частина Лотарингії. Цією уго­дою закріплювався перехід гегемонії у Західній Європі від Іспанії до Франції.

24

Після Вестфальського миру змінилося співвідношення сил між європейськи­ми країнами і Турецькою Османською імперією на користь перших. Ця система не повною мірою враховувала інтереси Царства Російського і виключала Китай.

Отже, серед основних характеристик Вестфальської системи геополітично-го устрою слід назвати такі:

• національна держава - основна форма політичної організації суспільства;

• національний (державний) суверенітет - головний принцип міжнародних відносин;

• ієрархія держав (слабкіші/могутніші);

• геополітична нерівність та система політичної рівноваги;

♦ встановлення чітких стабільних кордонів між європейськими державами. Тим часом у світі відбувалися кардинальні геополітичні перетворення:

♦ формування євроцентристського світу. Вестфальська система спочатку не мала глобального характеру, охоплювала Західну та Центральну Європу. Пізніше вона інтегрувала до сфери своєї дії Східну Європу, Росію, Середзем­ номор'я, Північну Америку. Європейська історія почала перетворюватися на

світову;

• розгортання боротьби головними силовими центрами Європи за поділ світу;

• початок занепаду Туреччини на Балканах та в Передній Азії;

• остаточний занепад монголо-татар у Великому Степу;

• кінець глобальної ізольованості цивілізацій та культур унаслідок великих географічних відкриттів;

♦ поява та розвиток капіталістичних відносин.

Завдяки цьому устрою покінчено з багаторівневою феодальною системою, де підданство існувало на кількох рівнях: місцевої політичної влади (сеньйора), короля, церкви й імператора. На зміну йому прийшла вертикальна структура, в якій усе суспільство політично тяжіє до однієї єдиної влади - влади держави, вписаної у визначені кордони, й яка є дійовою особою міжнародних відносин. Це система такого силового балансу, за якого тільки вищі органи державного управління володіють водночас суверенною владою у межах кордонів країни і могутністю у міжнародних відносинах.

Після Французької Революції 1789-1794 рр. відбулося остаточне зміцнення системи національних держав, що продовжило і закріпило Вестфальську сис­тему. На тому етапі держава постулювала себе гарантом безпеки своїх грома­дян і тим часом розвивала націоналізм як чинник ствердження необхідності збігання єдності національної з політичною. Тобто затверджувалася теорія "політичної легітимності", за якою національна держава має право на існуван­ня лише тоді, коли кордони країни збігаються з етнічними її межами.

Поряд з державою-нацією і закріпленням національного суверенітету в міжнародних відносинах закріплюється система політичної рівноваги - комп­роміс між принципами суверенітету і загального інтересу. У процесі функціону­вання Вестфальська система змушувала кожного з її учасників обмежувати свої експансіоністські наміри. Одним із головних засобів підтримки рівноваги були різноманітні види коаліцій.

Вестфальська міжнародна система мала на меті затвердження встановленого внаслідок війни співвідношення сил, закріплення кордонів національних дер-жав. Із встановленням Вестфальської системи відносини між країнами Заходу вперше отримали систематизацію. Якщо довестфальський період визначався Роз'єднаністю учасників, безсистемністю міжнародних взаємодій, головним ви-

25

явом яких виступали короткочасні збройні конфлікти чи тривалі війни, то зі вста­новленням Вестфальської системи стають провідними два базових поняття -"суверенітет" і "колективна безпека" - підґрунтя цієї міжнародної системи.

Вестфальською угодою закладено підвалини системи міжнародних відно­син, яка зберігала свої основні риси, переходячи через такі події, як Велика Французька Революція, франко-прусська війна, об'єднання Німеччини, Італії, перша й друга світові війни.