§ 3. Міжнародні системи

Міжнародні системи - найважливіше явище міжнародних відносин, а їх еволюція - визначальний процес, форма реалізації міжнародних відносин. Вивчення міжнародних систем, пошук об'єктивних закономірностей їх розвитку, з'ясування їх сутності є найбільш комплексним та повним дослідженням між­народних відносин. Система (від гр. - поєднання, утворення) - це сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв'язок і взаємодія. Вона являє собою не просто конгломерат або сукупність якихось елементів, а таке органічне утворення, таку суму елементів та зв'язків, об'єднання яких дає нову якість. Інтегральність являє собою одну з найважливіших характеристик систе­ми. Взаємодія держав у сучасному світі визначає зміст і стан сучасних міжна­родних відносин. Окремі держави не складають у сукупності міжнародної сис­теми, а є лише її складовими. Держава існує, функціонує та розвивається у тісному зв'язку з іншими державами, тобто в системі відносин.

Середовищем системи є те, що впливає на систему і з чим вона взаємодіє. Розрізняють два види середовища - зовнішнє (оточення системи) та внутрішнє (контекст).

Системи та процеси, які складають зовнішнє середовище системи, мають власну ієрархію та конкретне співвідношення з цією системою, знаходячись одночасно у взаємодії між собою та з цією системою.

Проблема зовнішнього середовища системи є проблемою виокремлення найістотніших зв'язків системи з навколишнім світом.

Ці процеси можна узагальнити наступним чином:

♦ природні (географічні, кліматичні, ресурсні);

♦ соціальні;

♦ внутрішньосуспільні.

♦ світові;

Аналіз міжнародних систем передбачає врахування зв'язків з ноосферою. Цей аспект знаходить відображення в посиленні значення глобальних проблем.

Для держави система міждержавних відносин являє собою зовнішнє середо­вище. Під її впливом значною мірою формується її зовнішньополітична діяль­ність, у ній вона реалізується, у ній держави взаємодіють одна з одною.

Під функцією системи можна розуміти таке відношення частини до цілого, за якого саме існування чи будь-який вид вияву частини забезпечує існування або будь-які форму вияву цілого.

Функція системи є виявом якостей системи у взаємодії з іншими об'єктами системного та несистемного порядку, реакції системи на внутрішнє та зовніш­нє середовище, на внутрішні та зовнішня зміни, засобом вирішення протиріч між системою та оточуючим середовищем.

Функцією системи є її реакція на вплив середовища, спрямована на збере­ження певного типу відносин між елементами системи.

Зміст поняття структури міжнародної системи має кілька аспектів:

• співвідношення елементів системи;

• засіб організації елементів у систему;

• сукупність примусів і обмежень, що випливають з існування системи для її елементів.

Виокремлюються наступні структурні виміри міжнародних систем:

♦ конфігурація співвідношення сил. Це поняття включає наступні ас­ пекти: межі системи; поділ сил між різними дійовими особами; в якій спосіб дійо­ ві особи розташовані на географічній мапі. Конфігурація співвідношення сил ві-

14

дображає існування центрів сили. Вона залежить від кількості головних акторів та характеру відносин між ними (два типи - біполярність та монополярність). Як пише Р.Арон у праці "Мир та війна між націями", "структура міжнародної системи завжди є олігополістичною. В кожній з епох головні учасники визначали систему більшою мірою, ніж вони визначалися нею";

• ієрархія акторів відображає їх фактичну нерівність з погляду військово-політичних, економічних, ресурсних, ідеологічних та інших можливостей впли­ву на систему;

• гомогеність або гетерогеність відображає ступінь згоди, що існує в акторів щодо тих чи інших принципів або цінностей. Гомогенними системами є такі, в яких держави належать до одного типу, сповідують одну й ту саму кон­цепцію політики, гетерогенними - системи, в яких держави організовані за різ­ними принципами. Гомогенність і гетерогенність включають різні модальності, незлічені нюанси. Система є більш або менш гомогенною чи гетерогенною: гомогенною в одній зоні, гетерогенною - в іншій; гомогенною - в часи миру, гетерогенною - під час війни; гетерогенною - з частковим дотриманням дип­ломатичного правила невтручання, гетерогенною - із застосуванням диплома­тичної техніки підривної революційної діяльності. Гетерогенність може бути гетерогенністю соціальних структур або політичних режимів, скоріше ідей, ніж реальностей, або навпаки, гетерогенністю скоріше реальностей, ніж ідей;

♦ внутрішній режим, тобто сукупність формальних і неформальних прин­ ципів та норм, угод та процедур прийняття рішень, до якого приводить конфі­ гурація співвідношення сил.

Зміна вказаних ознак викликає і зміни у системі або зміни самої системи.

Система - це сукупність елементів, які знаходяться у взаємодії один з од­ним. Отже, елементи - це найпростіші складові системи, межа припустимого членування в обсягах даної якості системи, мінімальний носій цієї якості в сис­темі, який виконує в ній певну роль. У той самий час кожен елемент системи може виступати як підсистема, що має власну сукупність елементів.

Держава є елементом міжнародної системи, але одночасно і внутрішньо складною системою вищого порядку щодо сучасної міжнародної системи. По­рівняно висока самостійність держав як елемента міжнародної системи пояс­нюється тим, що вони виникли раніше та існують довше, ніж сучасна міжнаро­дна система.

Сучасна міжнародна система знаходиться у процесі становлення і не може вважатися остаточно цілісною. У той же час у сучасних держав як систем рі­вень цілісності набагато вищий. Вищий порівняно з міждержавними відноси­нами порядок організації суспільства і держави накладає особливий відбиток на відносини між елементом-державою і всією системою міждержавних відно­син. Це знаходить відображення в істотному розширенні меж свободи та неза­лежності елемента - держави від системи, високому ступені її активності у Функціонуванні та розвитку системи.

У межах будь-якої соціальної системи будь-якого рівня мінімальним носієм соціальної системної якості є людина.

Значення внутрішньосистемних відносин для кожного окремого елемента системи є тим більшим, чим більшою є кількість елементів (держав та ін.), що утворюють цю систему. Адже матеріальні можливості елемента є несумірними з можливостями багатьох інших елементів, які підкріплені системними якостя­ми утворення, до якого ці елементи входять.

15

Держава бере участь у системі міждержавних відносин у двох головних якостях:

• завжди як індивідуальний носій своїх національних інтересів;

• як частина міжнародної структури, що реалізує колективні інтереси та цілі. Це є свідченням поліструктурності системи.

Специфіка міжнародних відносин полягає в тому, що вони є особливим ви­дом суспільних відносин серед організованих людських спільнот, соціальних об'єктів.

До цього часу тривають наукові дискусії з приводу того, які різновиди соціа­льних спільнот, що беруть участь у міжнародних відносинах, можна вважати типовим суб'єктом міжнародних відносин; які утворення, групи, об'єднання, кла­си, нації, держави, цивілізації можна класифікувати як суб'єкт міжнародних від­носин та який з цих суб'єктів є головним. У вирішенні цього питання - основна проблема суб'єктності у міжнародних відносинах.

Виникає низка теоретичних напрямків та шкіл, які пропонують власні погля­ди на проблеми суб'єктів міжнародних відносин.

Протягом тривалого часу переважала теорія, в якій суб'єктами міжнародних відносин визнавалися лише держави. Представники значної частини теорети­чних напрямів та шкіл вважають, що типовим суб'єктом міжнародних відносин є держава.

На сучасному етапі держави залишаються головними та вирішальними су­б'єктами в міжнародних відносинах, але абсолютизація їхнього значення в наш час вже не домінує. Сучасні міжнародні відносини чимдалі менше розгляда­ються тільки як міждержавні відносини. Більшість дослідників погоджуються з думкою, що визначення міжнародних відносин як міждержавних звужує межі власне поняття міжнародних відносин.

Система міжнародних відносин є головною, синтезуючою все інше одини­цею наукового аналізу, найвищим рівнем дослідження цих відносин.

Особливого значення набуває діалектика цілого та частини, системи та її елементів. Хоча ці елементи інтегровані в систему, вони є різноякісними та різнорідними. Одночасно вони є і носіями якості цієї системи, що робить їх су­місними в цій системі. Виникає внутрішня організація системи, народжується її структура, ієрархія, оформлена за різними рівнями. Існує тісний зв'язок між системою та її елементами.

Здійснюючи зовнішньополітичні функції, держава вступає у відносини з ін­шими державами і стає тим самим елементом системи міждержавних відносин, що впливає на систему; сама держава, у свою чергу, відчуває вплив з боку сис­теми. Держави, знаходячись у стані взаємодії та взаємозв'язку одна з одною, утворюють, таким чином, особливу систему відносин, яка має свою специфічну природу, якості та закономірності, що виходять за межі закономірностей життє­діяльності держав, які до неї входять. Система складається з держав, але не являє собою просту суму їх складових. Держава як окремо взяте утворення не тотожна державі як елементу у складі системи. Держава виявляє ті свої якості, якими вона завдячує саме факту своєї належності до системи.

В основі системної взаємодії лежить насамперед взаємозалежність дер­жав, яка перебуває у певній упорядкованості відносин, що віддзеркалюється в структурі їхніх зв'язків, у системі рівноваги сил та союзів держав, тобто в яви­щах, які мають характерні ознаки системних відносин.

Взаємозалежність сприяє самозбереженню системи, відштовхує від себе "несистемні" дії держав, які порушують закономірності функціонування системи.

Одним із головних принципів функціонування міжнародної системи є праг-нення держав отримати контроль над поведінкою інших акторів міжнародної системи. Контроль над міжнародною системою базується на розподілі сил та ресурсів між її акторами, незважаючи на те, будуть то окремі держави чи коа­ліції держав.

Кожна держава в принципі розвивається як рівноправний елемент міжна­родної системи. Але на практиці вони є неоднаковими за матеріальним потен­ціалом (економічним та військовим), людськими ресурсами, ступенем участі у регіональних та глобальних міжнародних відносинах. Є держави, спроможні здійснювати суттєвий вплив (інколи формуючого характеру) на міжнародну систему.

Наслідком нерівності держав є міжнародна стратифікація з притаманною їй фактичною ієрархією держав на міжнародній арені.

Англійський вчений І.Луард дає наступну класифікацію держав:

♦ наддержави, для яких характерними є:

• здатність до масових руйнувань планетарного масштабу;

• здатність впливати на умови існування всього людства;

• неможливість поразки від іншої держави або коаліції держав, якщо до коалі­ції не входить інша супердержава;

♦ великі держави, для яких характерними є:

- істотний вплив на світовий розвиток;

- вплив, що обмежується одним регіоном або сферою відносин на рівні регіону. Чіткої дефініції великої держави не існує. Це може бути держава, матеріа­ льний та політичний потенціал якої дає змогу здійснювати формуючий вплив на всю систему міждержавних відносин або на значну її частину за одним або кількома напрямами, на глобальному та регіональному рівні, що значно пере­ вищує за своїми обсягами аналогічний вплив з боку груп інших держав або інших соціальних об'єктів - учасників міжнародних відносин.

Велика держава може розглядатися не тільки як елемент системи, але й як самостійна підсистема.

• середні держави, які мають вплив у найближчому оточенні;

• малі держави, які несуттєво впливають на оточення, але мають засоби для захисту незалежності.

♦ мікродержави, нездатні захистити суверенітет національними засобами. Існує багато типологій міжнародних систем. Кожна система має свої типи

контролю. Для всіх міжнародних систем характерні три типи контролю:

♦ імперський (імперіалістичний) - одна держава контролює решту;

• біполярний (дві наддержави контролюють та регулюють взаємовідносини У межах своїх сфер впливу);

• балансування сил (три або більше держав контролюють дії одна одної за Допомогою дипломатичних маневрів, зміни союзів та відкритих конфліктів).

Кожна міжнародна системи має свій баланс сил. Поняття рівноваги засто­совується до всіх міжнародних систем. На рівні абстракції політика рівноваги зводиться до маневрів, спрямованих на перешкоджання одній державі зосере­дити сили, які б могли перевищити сили її супротивників, об'єднаних у коаліцію. Кожна держава, яка прагне зберегти рівновагу, виступатиме проти держа­ви або коаліції, що здаються спроможними забезпечити перевагу. Це загальне правило придатне для всіх міжнародних систем.

16

17

Можна виокремити дві наитиповіші моделі систем, залежно від конфігурації співвідношення сил, для аналізу конкретних правил політики рівноваги.

Перша модель - багатополярна. Американський дослідник М.Каплан сфор­мулював правила, необхідні та достатні для функціонування такої системи. Кожна дійова особа має:

• прагнути до збільшення свої спроможності (можливості) впливу, віддаючи пріоритет методам переговорів перед методами війни;

• скоріше вдатися до зброї, ніж відмовитися від нагоди збільшити свої спроможності;

• скоріше припинити бойові дії, ніж вивести з гри одну з "головних дійових осіб системи";

• протистояти будь-якій коаліції чи індивідуальній дійовій особі, що прагне посісти панівне становище щодо інших держав системи;

• стримувати тих учасників системи, які обстоюють принцип наднаціональ­ної організації;

• не заважати державам, раніше переможеним чи відкритим, повернутися в систему в ролі прийнятних акторів;

• не заважати дійовій особі, яка була раніше другорядною, потрапити до ка­тегорії головних дійових осіб.

Модель багатополярної рівноваги допомагає зрозуміти системи, які реалі­зувалися в процесі історичного розвитку. Правила М.Каплана описують сприя­тливі для тривалого виживання такої системи обставини.

Друга модель - біполярної рівноваги. Біполярною є така конфігурація спів­відношення сил, коли більшість політичних утворень групується навколо двох із них, чиї сили переважають сили інших. Малі держави навіть об'єднавшись, неспроможні врівноважити одну з великих. Принцип рівноваги тут застосову­ється до відносин між двома коаліціями, кожна з яких утворюється навколо одного з двох головних гравців.

У такій системі є три види дійових осіб - двоє стоять на чолі коаліцій, а тре­тя особа -держави, які можуть і прагнуть залишитися поза конфліктом. Зрозу­міло, що ці три види дійових осіб діють за різними правилами.