§ 2. Попередники та теоретичні підвалини глобалістики

Окремі ідеї та фундаментальні принципи глобалістики висловлювались та обґрунтовувалися багатьма філософами, починаючи зі Стародавнього Сходу та античних часів.

Найповніше теоретичні підвалини глобалістики знайшли відображення у працях В.ІБернадського, чиє ім'я стоїть в одному ряду з такими видатними мислителями, як І.Ньютон, Ч.Дарвін, А.Ейнштейн. Наукова спадщина В.ІБер­надського охоплює найширші сфери знань і не втрачає свого значення й досі, багато його ідей прямують до своєї реалізації в майбутньому. Особливо вра­жає енциклопедичний склад його розуму й здібності до наукових узагальнень. Він ніколи не обмежував сферу своїх творчих пошуків галуззю однієї науки. Його роботи є джерелом для вивчення генези однієї з найважливіших теорій XX ст. планетарного і космічного масштабу - вчення про живу речовину і ноо­сферу. Дуже важливою, особливо для України, є його науково-організаційна діяльність, теоретичним підґрунтям якої було визнання ним величезної косміч­ної, суспільної та економічної ролі науки. Він є засновником Академії Наук України, яка носить його ім'я, був її першим президентом. З його ім'ям пов'яза­не створення першої наукової бібліотеки в Україні, нині Центральної наукової бібліотеки НАН України імені В.І.Вернадського.

Головні ідеї В.І.Вернадського можна підсумувати наступним чином:

♦ життя є космічним явищем;

• розвиток життя приводить до виникнення людини - живої істоти, що наді­лена розумом, розумне життя починає активніше впливати на природу, люди­на вперше охоплює своєю діяльністю всю біосферу;

• концепція трансформації біосфери у ноосферу;

• людина в сучасному світі має діяти та мислити не тільки в аспекті певної особи, сім'ї, держави, а у планетарному масштабі;

• хоча ідеї людської єдності виникли давно, але релігія не змогла об'єднати людей, тільки наука може стати основою об'єднання. Це пояснюється такими її рисами, як обов'язковість та логічна довідність, охоплення нею всієї біосфери;

• визначено роль наукової думки в трансформації біосфери у ноосферу, що стає теоретичною платформою розвитку планетарного мислення;

• унаслідок досягнень людства в XX ст. уперше в історії почав здійснюва­тись єдиний історичний процес.

На першому етапі наукової діяльності В.І.Вернадський здійснював дослі­дження в галузі мінералогії. Він вважав, що мінерали - це сліди фізико-хіміч-них процесів, які відбувалися на Землі. Від дослідження хімії мінералів науко­вець переходить до вивчення хімічних елементів гірських порід земної кори, з'ясовуючи їх роль і місце в геологічній історії землі. В.І.Вернадський закладає підвалини нової науки - геохімії. Розвиваючись на фоні хімії, фізики, мінерало­гії, геохімія стає складовою частиною космічної хімії. Було сформульовано ідею про хімічну єдність світу. Вчений вважав, що вивчення земних атомів є ключем до вивчення космосу, висунув думку про матеріальний обмін та енер­гетичну взаємодію між землею та космосом.

На наступному, другому етапі В.І.Вернадський досліджував роль живих ор­ганізмів в історії землі, об'єднавши їх під узагальнюючим найменуванням "жива речовина", яка є акумулятором космічної енергії, розподільником її в мінерало­гічних і геохімічних процесах, носієм та джерелом вільної біогеохімічної енергії ("геохімічної енергії життя"), що охоплює всю біосферу - земну оболонку, яка являє єдину сферу життя. Біосферу він розглядав як організовану, динамічну і стійку врівноважену систему, яка незалежно розвивається. Уперше в світовій науці він розглядав еволюцію біосфери як єдиний космічний, планетний, біо­генний та антропогенний процес. Біосферу він уявляв як "систему систем", еволюційно зумовлену і функціонально взаємопов'язану множинністю абіотич­ного і біотичного в екосистемному різноманітті й множинності.

В.І.Вернадський вважав, що "жива речовина" є носієм і творцем вільної енергії, яка охоплює всю біосферу і визначає в основному її історію. Енергети­чний біогеохімічний зв'язок між Сонцем і органічним життям на Землі виявляє космічну роль живої речовини як планетарного явища. У роботі "Жива речови­на в земній корі та її геохімічне значення" вперше в світовій літературі з геохі­мічних позицій розкрито функціональну роль живої речовини як геологічної сили планетарного масштабу.

Особливо важливим є його висновок про те, що життя є космічним явищем, про вічність життя в космосі та інших матеріально-енергетичних перетворень, про множинність світів у всесвіті. Він писав: "Не тільки з філософського, але і з наукового погляду ясно, що такий різко протилежний всім іншим фізичним про­цесам Природи енергетичний характер життєвих процесів не може бути пов'яза­ний тільки із Землею, він повинен мати світове значення. Життя - на таких умо­вах - має бути космічним явищем. Воно не може бути справою випадку".

З появою життя почався якісно новий етап еволюції нашої планети. Став змінюватися хімічний склад газів повітряного басейну як наслідок появи віль­ного кисню і молекулярного азоту, став зменшуватись зміст вуглекислоти в атмосфері та гідросфері, що позитивно позначилося на темпах еволюції нових форм рослинного і тваринного світу. Подальші зміни хімічного балансу плане­ти, біогенні утворення її газової оболонки спричинили зміни клімату, унаслідок чого виникли сприятливі температурні умови для бурхливого розвитку органіч­ного життя. Досліджені В.І.Вернадським біогеохімічні функції живої речовини, дія яких виявляється в глобальному масштабі протягом геологічних періодів, стали доведенням того, що жива речовина є наймогутнішою геохімічною си­лою на нашій планеті. Біогенна міграція атомів, спричинена нею, являє своєрі­дну форму організованості, що має першорядне значення в будові біосфери. Наукове обґрунтування біогеохімічних принципів, концепція про взаємозв'язок у біогеохімічних процесах живої та неживої матерії, системний підхід до ви-

117

116

вчення еволюції біосфери та її організованості виявили зв'язок еволюції життя з організованістю біосфери, розширили масштаби планетарного мислення цивілізації в системі "біосфера - жива речовина - планета".

На третьому етапі В.І.Вернадський створює вчення про еволюцію і органі­зованість біосфери, формулює вчення про роль наукової думки "соціального людства" у трансформації її в ноосферу, що стає теоретичною платформою розвитку планетарного мислення. "Біосфера, - писав В.І.Вернадський, - воло­діє абсолютно певною будовою, що існує протягом мільярдів років. Ця будова пов'язана з активною участю в ній життя, ним значною мірою зумовлена в своєму існуванні, передусім характеризується динамічними, стійкими, геологі­чно тривалими врівноваженнями, які, на відміну від механічної структури, кіль­кісно динамічні в певних межах як щодо простору, так і щодо часу".

В.І.Вернадський підійшов до визначення явища суті цивілізації як природно­го феномену планетарного масштабу. "Цивілізація "культурного людства", -писав вчений - оскільки вона є формою організації нової геологічної сили, що створилася в біосфері, не може уриватися і знищуватися, оскільки це є велике природне явище". Він стверджував, що людина своїм трудом і розумом впливає на біосферу, на течію геологічних процесів, особливо у XX ст.: "Уперше людина охопила своїм життям, своєю культурою всю верхню оболонку планети, у зага­льному - всю біосферу, всю пов'язану з життям сферу планети". Ця планетарна діяльність людини має також і космічний характер. Ноосфера, сфера розуму є якісно новою стадією в еволюції біосфери.

Тільки у XX ст. людство почало усвідомлювати свою діяльність як геологіч­ну силу в еволюції біосфери. З цього часу стали відчуватися як позитивні, так і негативні результати зростаючого техногенного впливу людини на довкілля. На погляд В.І.Вернадського, взаємозв'язки суспільства з природою, що ускла­днюються, - одна з найважливіших екологічних і соціальних проблем сучасно­сті. Різноманітні форми екологічної регресії є результатом суперечливої взає­модії систем із саморегулюванням: біосфери загалом та її частини - людського суспільства. Екологічно необґрунтовані дії людини ведуть до підриву здібності природних екосистем різного рівня до саморегуляції, що порушує екологічну стабільність як в регіональних, так і в глобальних масштабах.

Колективна наукова думка не випадкова, як всяке природне явище, вона закономірна як закономірний у ході часу процес, що створив мозок. Як нова могутня геологічна сила вона має бути спрямована на регулювання впливу техногенезу на біогенез з метою потенційної оптимізації біосфери. В.І.Вернад­ський вірив у колективний розум людства, яке не може використати наукову думку для руйнування біосфери, оскільки є її складовою частиною.

У травні 2002 року в Москві відбулась міжнародна конференція до 140-річчя з дня народження В.І.Вернадського "Перспективи збереження і розвитку єдиної цивілізації Планети". Особливу актуальність набули ідеї В.І.Вернадсь­кого щодо приходу ноосферного суспільства, здатного до коеволюції з Приро­дою, яке він характеризував як фазу ноосферного усвідомлення.

Внесок А.Ейнштейна у розвиток глобального мислення. Після того, як греки відмовилися від ідеї плоскої землі, відкининули ідею щодо існування антиподів і запровадили поняття верху та низу, з'ясувалось, що напрямки у просторі по­в'язані з матеріальними тілами. Геліоцентрична система Коперніка покінчила з прив'язаним до землі центром світобудови і релятивізувала картину світу не­бесних тіл, що постає перед очима земного спостерігача. Згодом концепція

нескінченного, позбавленого центру Всесвіту пов'язала траєкторії тіл з тілами відліку і позбавила їх абсолютного характеру. Ці етапи звільнення науки від антропоцентризму були етапами інваріантного уявлення про процеси природи.

Для А.Ейнштейна теорія відносності була етапом розвитку ідеї об'єктивної гармонії буття, яка відображалася в універсальному причинному зв'язку про­цесів природи, який має об'єктивний характер. Думка про наближення до об'­єктивної істини пронизувала світогляд Галілея й Спінози, вона є характерною для раціоналізму XVII ст. і лише потім змінюється претензією розуму на абсо­лютне і повне пізнання істини в останній інстанції.

А.Ейнштейн вбачав у пізнанні складну проблему: світ невичерпний, відомо­сті про нього обмежені, недостатні, приблизні, некінчені. Разом з тим світ мож­на пізнати; картини світу, змінюючи одна одну, все більше наближають людину до об'єктивної істини. З цього приводу А.Ейнштейн писав: "Найбільш незрозу­мілим у світі є те, що він зрозумілий".

Загальна теорія відносності знайшла широке застосування у космології. Відкриття гравітації та вивчення її законів внесли до космології певну впоряд­кованість. Було знайдено матеріальний зв'язок між космічними тілами, що до­зволило позбутися багатьох фантастичних вимислів, на які були багаті космо­логічні та космогонні вчення стародавніх і середньовічних натурфілософів. Визнання багатьма дослідниками матеріальної природи космічних об'єктів та матеріальних сил, що діють між ними, передбачало вивчення таких проблем, як скінченність та нескінченність Всесвіту, густина його матерії.

60-ті рр. XX ст. привнесли цілу низку нових імпульсів у розвиток загальної те­орії відносності, одне за одним було зроблено багато відкриттів, які ще раз під­твердили ідею, що зірки, як і Всесвіт у цілому, еволюціонують. Вивчення еволю­ції видимої частини Всесвіту привело до своєрідної революції в астрономії.

Теорія відносності, як вважають деякі вчені, скоріше філософська теорія, ніж фізична, теорія нового сприйняття світу. Вона справила величезний вплив на світогляд, глибше, ніж космічна фізика, розкрила закономірності світобудо­ви. Ньютонівське уявлення про світ було багато в чому змінене під впливом вчення Ейнштейна. Замість цього уявлення виникла картина світу, в якій об'­єднаними виявилися матерія, рух, час і простір, що раніше вважалися роз'єд­наними. Теорія відносності зробила величезний якісний крок уперед у тлума­ченні структури Всесвіту. Теорія відносності підвищила інтерес дослідників до філософської проблематики, вказавши на необхідність методологічного і гно­сеологічного аналізу положень фізичної науки. Виникла необхідність у філо­софському аналізі понять.

Внесок А.Ейнштейна у розвиток планетарного мислення можна розглядати в двох аспектах: як вченого і як суспільного діяча. Аналізуючи ядерну загрозу, він зробив наступні висновки: "Відкриття ділення урану загрожує цивілізації та людям не більше, ніж винайдення сірника... Наш захист не в зброї, не в нау­ці... . Наш захист у законності й порядку". Видатний вчений був переконаний пацифіст, стояв на позиціях мондіалізму, наголошуючи на необхідності ство­рення механізму запобігання ядерної війни. Аналізуючи проблеми війни і миру у психологічному аспекті, він навіть листувався з відомим німецьким психоана-літиком З.Фрейдом. У 1948 р. від підписався під зверненням Комітету фізиків-ядерників, в якому для зниження напруженості між Сходом та Заходом пропо­нувалося створення світового уряду, до складу якого мали ввійти представни­ки всіх бажаючих країн. Його головною функцією було розв'язання питань, по-

118

119

в'язаних зі збройними конфліктами. Рішення мали прийматися більшістю голо­сів, тобто не визнавалося право вето. Функцією уряду мало стати також спо­стереження за озброєннями у країнах - членах уряду, інші питання залишали­ся внутрішньою справою держав.

У 1955 р. було опубліковано так званий "Маніфест Рассела-Ейнштейна", підписаний такими провідними вченими, як Н.Бор, Ж.Кюрі та ін. У ньому, зок­рема, зазначалося: "Ми виступаємо як люди, подальше існування яких знахо­диться під загрозою". Ці ідеї поділялись пагуошським рухом - міжнародним рухом вчених за мир, роззброєння та міжнародну безпеку. У 1957 р. в Пагуоші (Канада) відбулася перша Пагуошська конференція. Участь у цьому русі про­відних вчених змушує прислуховуватися до їх думки як уряди, так і окремі ор­ганізації. У деяких випадках заходи, які пропонувались пагуошським рухом у справі підтримання миру, знаходили відображення в офіціальних міжнародних домовленостях.

Теоретичні засади глобалістики закладались у 60-х рр. Г.Канном, Д.Бел-лом, Р.Ароном, Н.Віннером та ін.

Глобалізм (мондіалізм) як течія суспільно-політичної думки. Мондіалізм (від фр. Мопсіе - світ) - це рух за об'єднання світу та його окремих регіонів на фе­деральній основі із всесвітнім урядом. Він постулює невідворотність планетар­ної інтеграції, перехід від множинності держав, народів, націй, цивілізацій та культур до єдиного світу. Ідейною предтечею мондіалізму були деякі утопічні та містичні рухи, починаючи зі стародавніх часів та Середньовіччя. В їх основі було уявлення про те, що колись відбудеться об'єднання всіх народів в єдино­му царстві, яке не знатиме протиріч, конфліктів та війн.

Гуманісти всіх століть бачили майбутнє людства як світ, побудований на принципах єдності та спільного розв'язання існуючих і потенційних проблем. До раціоналістичних його версій слід віднести ідеї відомого філософа, яким було запроваджено термін "соціологія", одного із засновників позитивізма Огю-ста Конта (1798-1857) та німецького письменника і критика Готхольда Лессінга (1729-1781). О.Конт, значний вплив на формування поглядів якого справив А.Сен-Сімон, в якого він працював деякий час секретарем, у своєму вченні про третю еру стверджував, що "людство - це всесвітня батьківщина, яка заклика­на об'єднати в майбутньому всіх жителів планети".

У "Маніфесті Комуністичної партії" К.Маркс та Ф.Енгельс теж закликали до єднання, хоча ї не всіх жителів планети, а тільки "пролетарів усіх країн".

Наприкінці XIX ст. англієць Сесіл Роде (1853-1902) створює групу "Круглий стіл", яка ставить за мету створення єдиного світового уряду, перш за все для сприяння розвитку світової торгівлі.

На початку XX ст. розпочинається рух за створення Об'єднаних Штатів Єв­ропи. Цю ідею в її комуністичній інтерпретації підтримав В.І.Ленін. Ідеї "перма­нентної революції" та гасла Комуністичного Інтернаціоналу теж були деякою мірою мондіалістичними за своїм характером.

У преамбулі Радянської Конституції 1924 р. було записано, що СРСР - це "світові пролетарські Сполучені Штати", що створення Радянської держави стане новим вирішальним кроком на шляху об'єднання трудящих всіх країн у світову соціалістичну Радянську республіку.

Створення Ліги Націй стало практичним втіленням ідей мондіалізму. її кри­за спонукала шукати вихід в реорганізації світу і відносин між народами та

державами в створенні нових централізованних світових структур. Сполучені Штати стають головним центром мондіалізму.

Організаційне оформлення мондіалістського руху розпочалося після закін­чення першої світової війни. У 1921 р. було створено "Раду з міжнародних відно­син", головною метою якої проголошувались уніфікація планети та створення єдиного уряду. У друкованому органі Ради журналі "Рогеідп АтТаігз" зазначалось, що "людство не дійде миру та процвітання, доки світ залишатиметься розділе­ним на 50 чи 60 незалежних держав і доки не буде створена міжнародна систе­ма... Реальна проблема сьогодення полягає у створенні світового уряду".

Після закінчення другої світової війни продовжувався процес організаційно­го оформлення мондіалістського руху. Склад їх учасників був різнобарвним -представники бізнесу та політики, наукових кіл, соціалісти, фабіанці, пацифіс­ти, християнські демократи.

У 1954 р. було створено ще одну впливову мондіалістську структуру - Бі-льдерберський клуб (Більдерберська група), представлену з американської сторони членами "Ради з міжнародних відносин". У 1973 р. її активісти створи­ли "Тристоронню комісію" ("Трилатераль" - назва пояснювалась тим, що вона мала на меті об'єднання під егідою атлантизму трьох великих просторів - аме­риканського, європейського та тихоокеанського). Як головна мета проголошу­валось об'єднання зусиль для створення нового світового порядку та відмові від ідеї національного суверенітету, розвиток "системи світового закону та сві­тового порядку, базованому на транснаціональному федеральному правлінні". На чолі Більдельберга та Трилатераля стоїть родинний клан Рокфеллерів. В їх роботі брали участь багато провідних політиків США, Свропи та Японії, зокре­ма такі провідні аналітики, як Дж.Болл, З.Бжезинський, Г.Кіссінджер. Тристо­роння комісія, зокрема такий її аналітик, як З.Бжезинський, розробили кілька варіантів переходу до єдиної світової системи під керівництвом США.

Зростає кількість держав, які на сучасному етапі виступають за зміни в Ста­туті ООН та наданні цій міжнародній організації функцій світового координа­ційного уряду. За такий варіант виступають не тільки багато науковців, але й представники політики, бізнесу, фінансисти. На ювілейній сесії ООН-2000 роз­глядалися проблеми формування загальної концепції світового порядку у XXI ст., зокрема поступове формування світового координаційного уряду.

Зрозуміло, що існує багато проблем на шляху до реалізації мондіалістських ідей. Шлях до стабільного розвитку людства лежить через максимальне збли­ження системного характеру.