§ 4. Міжнародна стабільність

Поняття стабільності у міжнародних відносинах визначається на політоло­гічному, військово-політичному та військово-стратегічному рівнях. Це поняття щодо системи міжнародних відносин починає активно використовуватись із середини XX ст. Раніше перевага в теоретичному апараті надавалася вище­згаданим близьким поняттям "баланс сил", "статус-кво", "рівновага сил".

Одним із ключових понять дипломатії статус-кво є рівновага сил. Доки збе­рігалась індивідуальна рівновага сил, коаліції успішно виконували роль регу­лятора міжнародної системи. їх силами статус-кво підтримувався до останньої чверті XIX ст. Зникнення такої форми організації світового порядку було спри­чинено передусім формуванням довгострокових військових союзів. Виникнен­ня коаліційної конфронтації підірвало ідею класичної рівноваги сил як проти­стояння переважно індивідуального.

У повоєнний період з появою ядерної зброї звузився спектр застосування поняття "рівновага сил". Частіше використовувався термін "стабільність", пе­реважно у військово-стратегічному контексті. Під стабільністю розумівся війсь­ково-стратегічний стан, за якого наддержави утримувалися від нападу одна на одну і не дозволяли цього робити своїм союзникам. Це привело до злиття по­нять "безпека" та "стабільність". У 70-ті рр. дедалі частіше ці поняття викорис­товувалися як тотожні. Але цей зв'язок не треба спрощувати.

Стабільність визначається як імовірність збереження системою всіх своїх базових характеристик та більшості елементів, неотримання жодною держа­вою остаточної переваги, відсутність масштабної війни. Стабільність відпові­дає такому стану міжнародної системи, за якого остання не схильна до наси­льницьких дій у суперечках принаймні між великими державами.

Американській політології притаманно сприйняття стабільності як іманент­ного системі стану, а не низки конкретних умов - відсутності домінуючої дер­жави або стану війни між великими державами. Під стабільністю розуміється певний тип руху системи міждержавних відносин, за якого система виявляєть­ся спроможною існувати, відтворюватися і змінюватися, не втрачаючи своїх базових характеристик. Тоді стабільність має характеризувати здатність сис­теми забезпечувати зміни, необхідні для її самозбереження, компенсуючи їх таким чином, щоб втрата окремих елементів чи характеристик не створювала загрози для виживання системи загалом.

Отже, стабільність як філософська категорія не може розглядатися тільки як стан системи, але й як тип руху; а статус-кво є лише одним із моментів руху системи. Статус-кво тотожній стабільності за умови, що швидкість руху систе­ми дорівнює нулю. Але у такому випадку система приречена на загибель, адже вона не розвивається.

Статична та динамічна стабільність. Стабільність у міжнародних від­носинах може виступати у статичній або динамічній формах.

Статичний тип стабільності виступає втіленням її консервуючої та обмежу­ючої функції та передбачає ізоляцію конфліктних спрямувань сторін (СРСР та США у період холодної війни).

На початку 80-х рр. сформовано теорію "гегемоністської стабільності". Цей термін запропонував Р.Коохейн як загальну назву для макроекономічного ана­лізу ролі лідерства у світових господарських зв'язках. Дж.Най вивів концепцію за межі економічного підходу та побудував комплексну політико-військово-

111

економічну теорію. Він припускав, що для стабільного розвитку потрібне пере­важання в міжнародних відносинах однієї держави. Під гегемонією розуміється міжнародна ситуація, в якій одна держава є досить сильною для того, щоб за­тверджувати основні правила, які регулюють міждержавні відносини, і володіє волею поступати відповідно.

Різниця між статичною та динамічною стабільністю - у ставленні до міжде­ржавних протиріч. У статичній моделі потенційні конфліктні спрямування ізо­люються, у динамічній - підсилюються інтереси, що збігаються. Протиріччя не обов'язково мають ізолюватися одне від одного, вони можуть стикатися і взає­модіяти, будучи врівноваженими спільними інтересами. Завдання стабілізую­чих зусиль пов'язане з формуванням і розширенням цієї сфери інтересів, що збігаються.

Визначальною умовою формування динамічної форми стабільності є тен­денція до взаємозалежності як загальносвітового явища.

Отже, визначення "статичний" та "динамічний" як додаток до типу забезпе­чення стабільності визначають спосіб адаптації системи до протиріч, які вини­кають у процесі їхнього розвитку.

Важливим напрямком створення стабільності у сучасних умовах є роззбро­єння. Багатосторонні та двосторонні договори з роззброєння і нерозповсю-дження зброї масового знищення сприяють зменшенню напруженості глобаль­ної військово-політичної обстановки і скороченню різних видів зброї. У цьому аспекті безпека розуміється не як обороноздатність, а як, власне, відсутність всілякої військової небезпеки; збройна сила розглядається як засіб саме запо­бігання війни, а основним змістом процесу дотримання безпеки вбачається взаємне скорочення військової сили потенційних суперників.

Іншим напрямком зняття конфронтації у міжнародних відносинах є вирішення конфліктів політичними засобами. Така політика підвищує стабільність міжнаро­дних відносин, уможливлює прогрес у роззброєнні, а у перспективі має стати моделлю міжнародних відносин у добу ядерних технологій.

У сучасних обставинах існує політична необхідність недопущення війни як засобу вирішення конфліктів. Новою тенденцією є те, що війна між розвинени­ми країнами стає малоймовірною. Усе це можна розглядати як початок нового етапу, коли війна між головними акторами не буде основним, а тим паче неми­нучим способом вирішення конфліктів.