Глава 1

МІЖНАРОДНІ СИСТЕМИ ТА ГЛОБАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

ТА ОБЄКТ НАУКОВОГО АНАЛІЗУ

§ 1. Концептуально-теоретичні засади дослідження міжнародних систем та глобального розвитку

Для того, щоб мати максимально наближене до реальності уявлення пр< міжнародні відносини, їх необхідно дослідити за допомогою універсальної тео рії. Аналіз міжнародних систем є ключем до розуміння міжнародних відносин Дослідження міжнародних систем, пошук об'єктивних закономірностей їхнього існування та еволюції, з'ясування їх сутності є найбільш комплексним та по­вним дослідженням міжнародних відносин. Міжнародні системи - найважливі­ші явища міжнародних відносин, а їх еволюція - визначальний процес міжна­родних відносин, форма їх реалізації. Дослідження системи дає змогу зрозумі­ти особливості взаємодії між її елементами. Глобальність міжнародної систе­ми, яку можна розглядати як "систему систем", полягає в тому, що всі держави, суспільні групи чи окремі особи прямо чи опосередковано беруть у ній участь. Теоретичне дослідження міжнародних систем, властивих їм структури та фу­нкцій, процесів їх розвитку складає центральну ланку сучасної науки про міжна­родні відносини як самостійної навчальної дисципліни. Аналіз міжнародних сис­тем у методологічного плані необхідний для розуміння основних закономірнос­тей та динамічних універсалій їх розвитку. Практично всі питання сучасного міжнародного життя виявляють свою сутність у дослідженні їх в контексті сис­теми міжнародних відносин.

Міжнародні відносини являють складову частину суспільних відносин як цілісної системи зв'язків і відносин між окремими політичними одиницями. Вони досліджуються різними науками, що вивчають окремі аспекти суспіль­них відносин.

Наука являє собою систему знань про закони розвитку природи і суспільст­ва. Гуманітарні та соціально-економічні науки складаються з кількох "дисцип­лін", які є інтелектуально-пов'язаними угрупуваннями, що предметно відрізня­ються одна від одної. Під дисциплінами в даному контексті розуміється розділ викладання або освіти, сфери знань, науки або мистецтва в його освітньому аспекті. Цими дисциплінами частіше за все вважаються філософія, історія, економіка, політологія, соціологія, культурологія, правознавство, іноземні мови, фізична культура та географія. Звертаючись до історії, потрібно нагадати, що систематизоване та цілеспрямоване дослідження міжнародних відносин у ме­жах відносно самостійної дисципліни розпочинається тільки з XX ст.

У праці "Мир і війна між націями" Реймон Арон, відомий французький політо­лог і філософ, писав, що коли голландський історик Влекке, якому запропонува­ли очолити першу кафедру міжнародних відносин у Лейдені, у промові намагав­ся дати визначення міжнародних відносин як наукової дисципліни, це йому не

б

вдалося, на завершення він визнав свою поразку. Зокрема, йому важко було визначити межі свого предмету і репрезентувати його.

Р.Арон вважав це цілком зрозумілим, адже міжнародні відносини не мають точно окреслених меж, їх не можна матеріально відділити від інших суспільних феноменів, точніше від політичної економії та політології, історії, географії.

На перший погляд, міжнародні відносини як наукова дисципліна є своєрід­ною еклектикою багатьох інших дисциплін - історії, географії, економіки, пра­вознавства. Але такий механічний підхід неправильний, оскільки взаємини між державами, політичними інституціями розглядаються як цілісне.

Історія містить знання про фактичний розвиток міжнародних відносин, але вони - окрема від неї дисципліна. Те ж саме можна сказати і про географію. У той же час саме історія, географія, геополітика, міжнародна економіка, міжна­родне право, політологія і соціологія є складовими частинами міжнародних відносин.

Як окрема наука міжнародні відносини відокремлюється на початку XX ст. Адже починаючи з XX ст. активно виявляє себе тенденція заперечення існую­чих бар'єрів між дисциплінами і підкреслення переваги "міждисциплінарного" дослідження та освіти. Причини цього полягали в тому, що, по-перше, аналіз деяких проблемних сфер потребував об'єднання поглядів кількох дисциплін, по-друге, - деякі предмети дослідження знаходяться на межі двох або більше дисциплін.

Як навчальна дисципліна міжнародні відносини вперше з'являються в універ­ситетах США і Великої Британії після першої світової війни, коли виникають пер­ші дослідницькі центри та університетські кафедри. Перша кафедра міжнарод­них відносин була створена у Великій Британії в 1919 р.

У радянській історіографії міжнародні відносини розглядались як багатоди-сциплінарна сфера дослідження і визначались як сукупність економічних, полі­тичних, ідеологічних, правових і дипломатичних взаємовідносин між держава­ми і системами держав, між основними класами, організаціями, суспільними рухами, народами.

Р.Арон писав, що судячи з визначення, міжнародні відносини є відносинами між націями, точніше державами як політичними одиницями і величинами. У такому розумінні термін "нація" використовується не в історичному розумінні. Цей термін він розумів як політичну величину, політичну спільноту, тобто певну колективну державно-політичну організацію на певній території всіх часів. От­же, поняття "нація" охоплювало і грецькі міста-держави, і Римську імперію, єгипетську державу, європейські монархії та республіки. Міжнародні відносини розглядались як відносини між політичними утвореннями.

Головними акторами міжнародних відносин є дипломати та військові. У цьо­му плані "міждержавні відносини, - зазначає Р.Арон, - виявляються і через спе­цифічні поведінки, поведінки символічних, як я вважаю, персонажів, -дипломата і солдата. Дві й тільки дві особи діють повноправно вже не як будь-які члени, а як представники спільнот, до яких вони належать: посол при виконанні своїх обо­в'язків є політичним утворенням, від імені якого він виступає, солдат на полі бит­ви є політичним утворенням, від імені якого він несе смерть собі подібному... . Посол і солдат уособлюють і символізують міжнародні відносини, а вони, будучи міждержавними, ведуть до дипломатії і війни", виходячи з того, що міжнародна політика - це боротьба за владу, яка здійснюється у двох формах: мирна (дип­ломатія) та збройна (війна).

7

Американський політолог і спеціаліст з міжнародних відносин Г.Дж.Мор-гентау поставив завдання виокремити і допомогти зрозуміти сили, які визна­чають політичні взаємини між націями, і збагнути засоби, якими ці сили діють одна на одну і на міжнародні політичні взаємини як інституції. Це визначення, вважає український дослідник А.Камінський, деякою мірою може бути і дефіні­цією міжнародних відносин як окремого предмету.

Британська енциклопедія визначає міжнародні відносини як дисципліну, що аналізує умови, потреби і прагнення, які впливають на зовнішню політику націй.

Міжнародні відносини - це середовище, в якому реалізується міжнарод­на політика з великою кількістю соціальних та політичних суб'єктів. Сучасні міжнародні відносини являють сукупність "міжнародних політик" окремих дер­жав. Цю сукупність як глобальну взаємодію ще називають світовою політикою.

Світова (міжнародна) політика - це система економічних, правових, дип­ломатичних, ідеологічних, військових, культурних та інших зв'язків і відносин між народами, державами та групами держав, провідними соціальними, економічними та політичними силами і організаціями, що діють на світовій арені.

Світова політика як науковий напрям виникає в другій половині XX ст. Вона за­ймається проблемами сучасного стану та тенденціями розвитку світової політичної системи. Окремі міжнародні проблеми досліджуються світовою політикою із враху­ванням загального контексту світового політичного розвитку, у взаємозв'язку одна з одною, в єдиному загальносвітовому контексті.

Поняття "міжнародні відносини" є більш широким, ніж "міжнародна політи­ка". Міжнародні відносини — це системна сукупність політичних, економіч­них, соціальних, дипломатичних, правових, воєнних, гуманітарних зв'язків і від­носин між основними суб'єктами світового співтовариства.

Спочатку міжнародні відносини скоріше описували та переповідали, ніж аналізували та пояснювали.

Можна відокремити два основних підходи до дослідження міжнародних від­носин. Перший - це пошук закономірностей поведінки діючих осіб, виходячи з того, що на розвиток міжнародних відносин впливає перш за все поведінка людей. Другий - вивчення характеру взаємодії держав як головних елементів міжнародних систем.

Безпосередньо перед першою світовою війною і протягом воєнних років увагу було зосереджено в основному на історичному аналізі, на дипломатичній історії. Ця, перша тенденція характеризувалась вивченням окремих деталей та застосуванням історичного методу, ретельним дослідженням документів.

Друга тенденція сфокусувалась на вивченні поточних подій, лише номіна­льно використовуючи при цьому історичні документи.

Третя тенденція характеризувалася правовим аналізом, зверненням до проблематики міжнародного права і міжнародних організацій. Вважалося, що створення сильної та авторитетної міжнародної організації сприятиме станов­ленню стабільного миру.

Четверта тенденція зосереджувалася на дослідженні теорії.

Після другої світової війни центр досліджень міжнародних відносин перемі­щується в Сполучені Штати, де друкується близько 85 % наукової літератури.

Специфіка міжнародних відносин полягає в тому, що це особливий вид су­спільних відносин між організованими людськими спільнотами, соціальними суб'єктами. Основні елементи міжнародних відносин представлені соціальни­ми спільнотами, групами та окремими індивідами.

Міжнародні системи належать до типу соціальних систем, вони є соціальни-системами особливого типу, які відрізняються слабким ступенем інтеграції елементів у цілісності, а також значним ступенем автономії цих елементів.

Міжнародні відносини є перш за все відносинами політичними, головною ланкою яких є взаємодія між державами. Якщо на початку XIX ст. до міжнаро­дної системи входило близько 20 держав, більшою частиною європейських, то зараз їх налічується більше 200. Збільшення кількості елементів звичайно при­водить до ускладнення системи.

Ядром глобальної міжнародної системи є система міждержавних відносин. Виходячи з цього, політологія як наука про політику, сукупність знань про сут­ність, форми, закономірності функціонування і розвитку політики, політичного життя, політичних відносин не може залишатись осторонь міжнародної темати­ки. Порівняно з іншими науками, що вивчають міжнародні відносини, політоло­гія має певні пріоритети і переваги.

Політологія -це одна із суспільних наук, що дає цілісну систему знань про політику як суспільний феномен, її суть і вияви в різних історичних формах, про політичну владу, політичні інтереси і відносини, про політичне життя суспільства і відповідні політичні системи. її об'єктом є політичне життя суспільства, предме­том - об'єктивні закономірності політики і політичної діяльності, розвитку полі­тичного процесу. Одним із завдань політології є дослідження політичних аспектів міжнародних відносин і вироблення відповідних політичних рекомендацій.

Політологія вивчає питання, без урахування яких неможливе ґрунтовне до­слідження міжнародних відносин, передусім питання, пов'язані з технологією досягнення, організації та здійснення влади. Політологія вивчає політичну по­ведінку, її об'єкти та суб'єкти, цілі й засоби їх досягнення, типи політичних ре­жимів, механізми прийняття політичних рішень і впровадження їх у життя, полі­тичну культуру і політичну свідомість. Головну увагу політології привертають питання, пов'язані з функціонуванням держави як центрального суб'єкта полі­тики - внутрішньої та зовнішньої. Вона аналізує процеси реалізації інтересів тих соціальних груп, що перемогли у внутрішній політичній боротьбі та здобули право виступати від імені всього суспільства, формулювати національні інте­реси всередині держави і на міжнародній арені. Крім того, політологія має пе­реваги з погляду повноти охоплення предмета і сфери міжнародних відносин.

Предметну сферу політології міжнародних відносин становлять методи, форми, способи формування, реалізації та оцінки зовнішньої політики, яка здійснюється державами в політичній, економічній, воєнній, екологічній та ін­ших сферах.

Залежно від різних критеріїв існує значна кількість класифікацій сучасних течій у науці про міжнародні відносини. Можна виокремити наступні основні напрями - політичний реалізм, політичний ідеалізм (лібералізм), неолібералізм, модернізм, неореалізм та неомарксизм.

Представники політичного реалізму (Е.Карр, Р.Нібур, Г.Моргентау, А.Уолферс, Д.Бертон, Х.Булл, Г.Кіссінджер) виходять із традиційного для них підходу до оцінки міжнародних відносин як арени протиборства держав, роз­глядаючи стан миру як стан рівноваги між державами і вбачаючи в забезпе­ченні балансу сил єдиний реалістичний засіб збереження миру. Так, зокрема, у праці "Дипломатія" (розд. "Повернення до проблеми нового світового порядку") Г.Кіссінджер зазначає, що "перемога у "холодній війні" занурила Америку у світ, який має багато чого спільного із системою європейських держав XVIII і

9

XIX ст. і з практикою, яку американські державні діячі та мислителі постійно ставили під сумнів. Відсутність загальної загрози, як ідеологічної, так і страте­гічної надає націям свободу у здійсненні зовнішньої політики, яка все більшою мірою базується на хвилинних національних інтересах. У міжнародній системі, для якої характерною є наявність, можливо, п'яти або шести великих і кількох менших держав, порядок може існувати в основному, як і в попередні століття, на базі примирення і балансування національних інтересів".

В умовах формування нової системи міжнародних відносин значна частина наукових і політичних діячів продовжує розглядати події, які відбуваються в світі, перш за все в категоріях політичного реалізму, який краще за всі інші теорії сприяє мобілізації суспільної думки на підтримку "свого уряду", оскільки саме захищає "національні інтереси". У поглядах представників цього напряму глоба­льна система виглядає як більш-менш структурована сукупність держав та ство­рених ними організацій.

Представникам політичного ідеалізму притаманний нормативіський підхід, висока оцінка можливостей міжнародних організацій у справі досягнен­ня миру та безпеки шляхом правового регулювання та демократизації міжна­родних відносин.

На сучасному етапі в багатьох вчених викликає сумнів теза, що головними міжнародними акторами є держави. Поширюється погляд, що проблема су-б'єктності в міжнародних відносинах має аналізуватися на всіх рівнях - міжна­родному, національному, транснаціональному та індивідуальному. Виходячи з погляду транснаціоналістів (Дж.Най, Р.Кеохейн), якщо в минулому аналіз починався з розгляду держави як актора, то на сучасному етапі рівень аналізу та одиниця аналізу мають визначатися питанням, джерелом або проблемою дослідження.

Представники неореалізму (К.Уолтц, Р.Плпін) висловлюють погляд, що вирішальний вплив на еволюцію міжнародних відносин мають держави, а го­ловним наслідком посилення взаємозалежності є формування глобальної між­народної системи.

Формально-юридичне рівноправ'я держав не може не зважувати на те, що вони різняться за своєю територією, населенням, природними ресурсами, еко­номічним та військовим потенціалом. Наслідком цього є міжнародна стратифі­кація. З цього погляду інтеракціонізм розглядає взаємодію держав як авто­номних елементів ^ратифікованої системи міжнародних відносин.

Структуралізм вважає, що в сучасному світі держави вже не є автоном­ними, а відіграють різні ролі в системі міжнародних відносин залежно від місця, яке вони посідають у цій системі. Особливого значення набуває нерівноправ­ність держав в їх можливості захищати свою безпеку, мати той чи інший вплив у своєму найближчому оточенні.

Політологи-біхевіористи (А.Вольферс, К.Норр, Ф.Трегет, Д.Кауфман, А.Архарія та ін.) намагаються пояснювати міждержавні відносини, виходячи з аналізу поведінки державних діячів (т. зв. "теорія прийняття рішень").

У 90-х рр. XX ст. унаслідок радикальних змін на міжнародній арені відбулися нові бурхливі дискусії щодо теоретичного їх осмислення, "третій великий спір" у міжнародно-політичній науці. Інтегральне бачення процесів міжнародного розви­тку може бути забезпечено за допомогою синтезу різних наукових підходів. Як зазначає значна кількість фахівців у сфері міжнародних відносин, зміни, які від­булись на межі тисячоліть, з одного боку, стимулювали розвиток теоретичних

10

підходів у сфері міжнародних відносин, з іншого, - стали свідченням неспромож­ності більшої частини теоретичних розбудов.

Незважаючи на значні розбіжності в поглядах представників різних науко­вих шкіл і напрямів, існують і спільні узагальнені підходи:

• хоч що анархія в міжнародних відносинах залишається, існують певні мо­жливості для їх регулювання;

• число учасників міжнародних відносин постійно зростає і включає, крім держав, міжнародні організації, як урядові, так і неурядові, транснаціональні корпорації, різні фірми та організації, об'єднання, асоціації та навіть окремих індивідів;

• сучасні проблеми та виклики мають глобальний характер і не можуть бути розв'язані окремими країнами чи групами країн.