§ 3. Регіональна безпека

Регіональні міжнародні відносини як інтегральна частина глобальних між­народних відносин водночас є й своєрідною самостійною системою, яка має власну структуру та складові компоненти. При розгляді питань регіональної безпеки доцільним є застосування аналізу взаємодій тієї чи іншої підсистеми з глобальними компонентами та елементами системи міждержавних відносин різних рівнів та напрямів: регіонально-глобального; двостороннього з елемен­тами різних рівнів; між складовими частинами підсистеми. У кожній системі неминуче виникають відносини у межах дії принципу балансу сил. Отже, існу­вання будь-якої системи, зокрема системи держав, є неможливим без ураху­вання дії в ній закону рівноваги, тобто балансу сил.

Регіональна безпека - це таке поєднання внутрішніх та зовнішніх умов, що впливають на життя держав регіону, за якого відсутні загрози критичного характеру і зберігається повноцінна спроможність держав адекватно реагува­ти на загрози у разі їх виникнення. Під загрозою тут розуміється така взаємодія чинників об'єктивного та суб'єктивного характеру, яка може спричинити пору­шення стабільного функціонування системи.

Головну увагу при вивченні загрози приділяють її джерелу, оскільки саме визначення цього джерела зумовлює можливі й необхідні дії щодо забезпе­чення безпеки. Держави обирають відповідний варіант захисту своєї безпеки з урахуванням особливостей свого географічного положення, економічного роз­витку, характеру загрози, низки інших чинників.

Досягнення балансу сил як принципова мета діяльності держав на міжна­родній арені походить з найдавніших часів. У V ст. до н.е. Фукідід сформулю­вав, що прихованою причиною війни є зростання могутності одного з учасників міжнародних відносин, яке призводить до порушення існуючої рівноваги. У XV ст. в Італії сформульовано перші принципи функціонування системи рівноваги сил. Н.Макіавеллі описував рівновагу сил як витвір політичного мистецтва. Як відзначає Г.Моргентау, "прагнення домінування та переваги з боку деяких дер­жав, кожна з яких намагається зберегти або зруйнувати статус-кво, веде від не­обхідністю до конфігурації, яка зветься "балансом сил", і політики, спрямованої на його збереження". На думку У.Черчілля, баланс сил - це "закон політики, ... а не проста доцільність, що диктується випадковими обставинами".

Проблема "центрів сили" у світовій політиці. На основі теорії ба­лансу сил також розробляється проблема "центрів сили", що набуває особли­вого значення при аналізі безпеки. Треба зазначити, що пріоритет в опрацю­ванні даного напряму належить західній історіографії. Формально-юридичне рівноправ'я держав не може не враховувати тих обставин, що вони розрізнять­ся за територією, населенням, природними ресурсами, економічним та війсь­ковим потенціалом. Наслідком цього є міжнародна стратифікація. Інтеракціо-нізм розглядає взаємодію держав як взаємодію автономних елементів страти-фікованої системи міжнародних відносин. Структуралізм вважає, що у сучас­ному світі держави вже не є автономними суб'єктами, а відіграють різні ролі в єдиній системі міжнародних відносин, які (ролі) залежать від місця, яке посідає держава у цій системі. Особливого значення набуває нерівноправність держав щодо здатності захищати свою безпеку та мати певний вплив на найближче оточення.

108

109

У західній політології розрізняють два визначення центрів сили - широке та вузьке. Широке визначення означає, що держава, яка прагне проголосити себе центром сили, має певну низку центросилових параметрів в усіх найважливі­ших сферах: військовій, політичній, економічній, культурній. Вузьке визначення припускає наявність хоча б однієї із зазначених характеристик для кардиналь­ного впливу на сусідні держави.

Спосіб виробництва та рівень соціально-економічного розвитку держави чимдалі більше стають вирішальними чинниками при визначенні її місця у сис­темі міжнародних відносин. Вони (спосіб та рівень) зумовлюються структурою господарства, обсягами промислового та сільськогосподарського виробництва, рівнем і ступенем ефективності використання науково-технічних досягнень.

Важливу роль відіграє здатність держави створити систему екологічної безпеки. Останніми роками суттєвішим як показник сили держави стає інфор­матика. Основою "сили держави" є економічна та соціальна стабільність у ній, яка базується на оптимальному співвідношенні держави та громадянського суспільства. Також слід враховувати моральний чинник, роль якого зростає.

Чимдалі більша кількість політологів доходить висновку, що державі не обо­в'язково мати весь комплекс центросилових чинників для атестування як "центр сили". Досить одного-двох чинників зі значною "питомою вагою" кожного (так, у період "холодної війни" вирішальним був військовий чинник). Для отримання статусу "центру сили" недостатньо лише володіти переконливим потенціалом -треба ще продемонструвати здатність його оптимального використання, підтве­рдження свого домінування у регіоні без жодних агресій та анексій.

Таким чином, "центром сили" слід вважати таку державу або союз держав, які мають переважний вплив на ту чи іншу підсистему міжнародних відносин.

Характерною рисою сучасних міжнародних відносин є ліквідація біполярно­сті. Багатополярність виникає на регіональному рівні, де вона поширюється завдяки зміцненню регіональних, трансрегіональних та локальних "центрів сили". Взаємозв'язок політико-географічного положення держави та її гео-політичного бачення став особливо помітним після нещодавніх докорінних змін у світовій геополітичній ситуації. Будь-які значні геополітичні зміни, що завжди пов'язані або із розпадом великих держав, або з їх утворенням, супроводжу­ються двома відповідними процесами: інтеграцією та дезінтеграцією. Криза в районі Перської затоки, війна в Іраку в 2003 р. продемонстрували, що із заве­ршенням "холодної війни" конфронтацію глобального рівня перенесено на регіонально-глобальний рівень.

Характерною ознакою сучасних міжнародних відносин є протилежність процесів на глобальному та на регіональному рівнях. Якщо на глобальному рівні процеси визначаються поступовою гармонізацією інтересів, інтеграцією, роззброєнням та зростанням довіри, то на регіональному рівні навпаки - де­стабілізацією міжнародних відносин, дезінтеграцією, гонкою озброєнь. Країни, які прагнуть ролі регіональних центрів сили, жадають змінити баланс сил на свою користь, дестабілізуючи міжнародні відносини та безпеку; водночас і ве­ликі держави намагаються зберегти "статус-кво" у третьому світі.

110