2. Передумови розвитку проектного

фінансування в Україні

Сучасне проектне фінансування бере свій початок з відомого продукту банківського бізнесу — погашення кредиту виробленою продукцією. На початку 30-х рр. ХХ ст. перші механізми подібного роду були задіяні під час розроблення нафтових родовищ у США. У 70-ті рр. у зв’язку з геологорозвідкою та початком широкомасштабної розробки нафтогазових запасів у Північному морі схеми проектного фінансування почали застосовуватися в Європі. До 1980-х рр. енергетичні та сировинні проекти, особливо розробка нафтових родовищ, були основою портфеля проектного фінансування фінансово-кредитних установ. З другого боку — світова криза заборгованості країн, що розвиваються, яка почалася в 1982 р., призвела до скорочення кредитування країн, що розвиваються, під суверенні гарантії. Середньо- та довгострокове кредитування платіжного балансу таких країн комерційними банками фактично припинило своє існування.

Високі темпи економічного зростання, характерні для розвитку світового господарства в першій половині 90-х рр., зумовили велику потребу у формах проектного фінансування. Понад усе така потреба була характерна для ринків країн, що розвиваються. До світової фінансової кризи 1997—1998 рр. лідерами на світовому ринку проектного фінансування були країни Південно-Східної Азії. У 1996 р. в Гонконгу було реалізовано 36 інвестиційних проектів обсягом 19,3 млрд дол. США, в Індонезії — 72 проекти обсягом 14,1 млрд дол., у Таїланді — 31 проект обсягом 9,4 млрд дол. Усього в 1996 р. в азіатських країнах було профі­нансовано 400 інвестиційних проектів обсягом більше 86,2 млрд дол. Ці показники були більшими, ніж у країнах європейського та американського континентів.

У кінці 1990-х рр. азіатські країни втратили першість на світовому ринку проектного фінансування, лідерами знову стали США та західноєвропейські держави.

Проектне фінансування як різновид фінансування реальних інвестицій зарекомендувало себе як досить успішний спосіб залучення коштів для фінансування інвестиційних проектів у розвинутих країнах, проте в Україні залишається низка чинників, які унеможливлюють використання проектного фінансування повною мірою.

Причини, що стримують розвиток проектного фінансування в Україні, можна згрупувати за напрямами:

1. недостатній рівень розвитку вітчизняних джерел боргового фінансування порівняно з розвинутими країнами.

2. невідповідність між доходами і позичками всередині країни та обслуговуванням боргів у валюті.

3. недостатньо розвинуті правова культура та законодавча стабільність у сфері узгодження та розподілу ризиків, а також надання гарантій та інших форм зобов’язань за кредитним фінансуванням.

4. відсутність достатньої кількості спеціалістів з проектного фінансування.

5. обмежений досвід роботи кваліфікованих учасників проектного фінансування — організацій та фірм, що можуть брати на себе функції керуючих великими проектами.

Реалізація законів України «Про концесії» та «Про угоди про розподіл продукції» створили засади для практичного застосування схем проектного фінансування.

До форм проектного фінансування, які успішно використовують в українських умовах для реалізації великих інвестиційних проектів, можна віднести схеми залучення іноземних інвестицій у разі зіставлення фінансування з обмеженим регресом фінансування під державну гарантію компенсації і забезпечення політичних ризиків через їх страхування або привілейований статус кредиторів.

Привабливість схем залучення іноземних інвестицій для держави зумовлена такими обставинами:

• держава відіграє важливу роль у реалізації проекту, причому не несе витрат, що зводить до мінімуму навантаження на її бюджет;

• через обумовлений проміжок часу, визначений концесією або франчайзинг-угодою, держава стає власником об’єкта, що працює;

• використання механізму конкурсного відбору, покладання обов’язків з фінансування на приватний сектор через його більш ви­соку ефективність дає змогу домагатися позитивних результатів;

• стимулювання припливу іноземних інвестицій у високі технології, що досягається шляхом використання цих схем, надає можливість розв’язання нагальних національних економічних та соціальних проблем.

На рис. 1.3 наведено можливу схему проектного фінансування в Україні. Найбільш значна робота, пов’язана безпосередньо із залученням коштів, має припадати на фінансових консультантів

EMBED Word.Picture.8

Рис. 1.3. Практична схема проектного фінансування

Прикладами проектного фінансування в Україні є, по-перше, проект будівництва нової злітно-посадкової смуги в аеропорту «Бориспіль» японською експортно-імпортною агенцією, а по-друге, великий проект фінансування будівництва автомагістралі Київ — Одеса.

Зазвичай інвестором у проектному фінансуванні виступають міжнародні фінансові інституції — Європейський банк реконструкції та розвитку, Світовий банк, Чорноморський банк торгівлі та розвитку, експортно-імпортні банки іноземних держав, які підтримують експорт обладнання з інших країн.

Практична схема проектного фінансування:

1. підписання договору проектного фінансування;

2. реєстрація кредитного договору в НБУ і отримання ліцензії на відкриття рахунку за кордоном;

3. отримання гарантії Кабінету Міністрів України;

4. інвестиційний транш через іноземний банк (кошти надходять на рахунок, відкритий у країні перебування нерезидента);

4. а) переказ грошових коштів на розрахунковий рахунок замовника у банк, який має кореспондентські відносини з банком, на рахунок якого надійшли інвестиції;

5. продаж замовником частини валюти на міжбанківському ринку;

6. оплата обладнання, послуг тощо;

7. постачання обладнання;

8. поточне фінансування, запуск і здача об’єкта;

9. отримання прибутку;

10. перерахування частини прибутку інвестору-нерезиденту