2.1.3 Працездатність людини-оператора

Працездатність людини визначається зовнішніми та внутрішніми факторами. До зовнішніх факторів відносять кількість та форму отриманої інформації, зручність робочого місця, характер взаємовідносин в колективі, вплив факторів середовища існування. До внутрішніх факторів належать рівень підготовки, тренованість людини та її емоційна стійкість.

В процесі роботи людина переживає різні емоціональні стани, які зумовлюють різні рівні її працездатності. На рис.2.4 показано зміну функціонального стану та якості роботи людини в процесі одного трудового циклу.

S,P

S

P

0

t₁

t₂

t₃

t

S- помилки в роботі; Р- продуктивність праці. Рисунок 2.5 - Фази працездатності людини

Виділяють 4 фази працездатності людини: пристосування до праці, стійкої працездатності, субкомпенсації та втоми. Тривалість цих фаз визначається рівнем підготовки людини до роботи.

Фаза пристосування (0-t₁)- це час адаптації людини до умов праці. Скорочення тривалості фази пристосування до праці досягається шляхом виконання фізичних вправ, тренування, адаптації зору, слуху та ін. Фаза стійкої працездатності (t₁-t₂) характеризується найвищою якістю праці. Тривалість цього періоду характеризується інтенсивністю роботи. Фаза субкомпенсації (t₁-t₂) розглядається як початок розвитку втоми. Якість праці ще залишається на високому рівні, але тільки за рахунок перенапруження відповідних функцій організму. Фаза втоми (з моменту Із) визначається зниженням якості праці і супроводжується зміною частоти пульсу, дихання, чутливості. Наступна фаза життєдіяльності людини- фаза відновлення працездатності, тривалість якої може складати 3-5 хвилин, 1-2 години і навіть декілька діб.

Фази працездатності людини безпосередньо зв'язані з ефективністю її роботи. На рис.2.6 показана найбільш типова крива, яка характеризує зміни ефективності роботи, визначення якої є основою для фізіологічної раціоналізації праці.

А

Б

В

Рисунок 2.6 – Крива ефективності роботи:

А – період втягування у роботу, Б - період високої працездатності, В – період втоми.

Період втягування у роботу, який може тривати годину і більше, відзначається поступовим підвищенням

працездатності з певними коливаннями продуктивності праці. Період втягування у роботу часто характеризується функціональними змінами в організмі, які полягають у під вищенні частоти пульсу, дихання, артеріального тиску і т. д. У зв'язку з цим важливо скоротити тривалість втягування в роботу. Період високої працездатності відзначається оптимальним регулюванням функціональної системи, параметри якої перебувають у межах фізіологічних норм. Після цього працездатність поступово знижується. Тривалість цього періоду найбільша, порівняно з іншими і визначається гігієнічними умовами праці, її інтенсивністю, нервово- психічним напруженням, індивідуальними особливостями людини, тренованістю, фізичним станом і т.д.

Специфічною характеристикою оператора є напруженість його діяльності, яка може бути двох видів: емоційною та операційною. Для визначення напруженості використовують гранично допустимі значення інформаційної завантаженості оператора. Зокрема, використовується коефіцієнт завантаженості оператора п, який не повинен перевищувати величину г|=0,75

(2.7)

де t_p-час, на протязі якого, оператор не зайнятий обробкою

інформації, яка надходить;

Т_ч- загальна тривалість чергування.

Ефективність діяльності оператора визначається правильною організацією режиму його роботи. Тривалість регламентованого відпочинку оператора на протязі зміни визначається емпіричною формулою

(2.8)

де у- показник втомлення.

Показник втомлення У відносних одиницях розраховується за формулою

(2.9)

де х- показник умов праці, бали.

Показник умов праці, або ступінь шкідливості основних факторів приведений в "Гігієнічній класифікації праці" та

визначається з врахуванням тривалості дії цих факторів на протязі зміни

Х=Х_ФT_t, (2.10)

де Х_Ф- ступінь шкідливості фактора;

Т_Т- співвідношення тривалості дії фактора і тривалості робочої зміни.

Для непрямої оцінки системи "людина-машина" використовують формулу порівняння математичних сподівань

(2.11)

де у_х,,у_е - поточні та еталонні величини математичних сподівань параметру, що визначається (наприклад часу реакції людини);

У_доп - допустиме відхилення математичних сподівань.

Допустиме відхилення математичних сподівань визначається за формулою

(2.12)

де t - статистичний критерій порівняння математичних сподівань (наприклад, t - критерій Стьюдента);

- середньоквадратичне відхилення величини, яка визначається;

N_x, N_e - кількість спостережень, за результатами яких визначаються математичні сподівання у_х, у_е.