"

Фея Мовознайка розчакловує перші цеглинки

Рано-вранці, коли перші промінці сонечка торкнулися палацу Мови, Пояснюля й Доведунчик сиділи біля цеглинок у будиночку, де жили слова, що означають дії руху. Пояснюля взяла в руку велику цеглинку, поставила перед собою і мовила: "Це слово - їхати, а це (показує на нову велику цеглинку) - ходити". Доведунчику сподобалася ця гра. Він теж почав добирати великі цеглинки й називати: "Стрибати, плавати, літати". Та скоро їм ця гра набридла, і Пояснюля запропонувала нову гру, яка називається "Пояс-нюльки". Доведунчик спочатку не хотів грати, а потім погодивсь і сказав, що називати слова, які означають дії руху, буде він, а пояснювати - Пояснюля.

- Їхати, - сказав Доведунчик.

- Рухатися на транспорті, - відповіла Пояснюля.

- Літати.

- Рухатися в повітрі.

Вони так захопилися грою, що не помітили, як увійшли до будиночка пані Граматика та фея Мовознайка.

- Так, так. Великі цеглинки в цій кімнаті ми розчаклували, а малі - ні, - зауважила пані Граматика.

- Згадайте, які імена молодшого сина ви знаєте? - запитала фея Мовознайка.

- ПО, - сказала Пояснюля.

- ПРИ, - голосно відповів Доведунчик.

- А що означають ці імена, - запитала пані Граматика, не забули?

- Ні, ні! - хором відповіли Пояснюля й Доведунчик. -ПО - означає початок руху, а ПРИ - його кінець.

І в цей час фея Мовознайка змахнула своєю чарівною паличкою над маленькими цеглинками, і на одній із них з'явився дивний знак. Ось такий:

«--[__]. Що це за знак? Що він означає? Усі зачаровано

дивилися на нього, а Пояснюля терла свого лобика, і її літера П замигтіла, як лампочка. Вона уважно розглядала знак і розмірковувала: "Переривчаста стрілочка починає відходити від цеглинки. Так робив молодший син, коли мав ім'я ПО. Так, так - це ПО!"

- Молодець! - похвалила фея Мовознайка Пояснюлю і змахнула чарівною паличкою ще раз. Надругій цеглинці з'явився новий знак. Ось такий: --»[__].

- А це що за знак? Що він означає?

Враз у Доведунчика засвітилася літера Д, і він почав розмірковувати: "Якщо стрічка, що починає відходити від цеглинки - початок руху, то тут стрілочка вперлася своїм носиком у цеглинку й зупинилася - кінець руху, а це ім'я молодшого сина ПРИ. Так, я впевнений це - ПРИ", - дійшов висновку Доведунчик.

- Хвала! Хвала вам! Ви справжні принц і принцеса королеви Думки. Я пишаюся вами, - вихваляла дітей фея Мовознайка.

- Ось ми й розчаклували перші маленькі цеглинки, а їх ой як багато! - зауважила пані Граматика.

- То ж давайте ще розчакловувати! - окрилені успіхом, закричали Пояснюля й Доведунчик.

- Ні, ні! Треба запам'ятати ці знаки й навчитися їх об'єднувати в слово: маленького синочка ставити перед та-том-господарем слова. Це ось як треба робити. Спочатку - ставимо маленьку розчакловану цеглинку, а потім велику цеглинку і дивимось, який знак на маленькій цеглинці, згадуємо ім'я, що означає цей знак, і вимовляємо все слово. Подивіться, я поставила цеглинку".

«--[_] [__]. Це позначає, що треба спочатку вимовити ім'я молодшого сина ПО і слово, що означає рух: ПО - бігати, побігати.

- Це цікаво, будувати з цеглинок слова, - сказав Доведунчик.

- Давай запросимо й дітей будувати з цеглинок слова. Чим більше дітей умітимуть це робити, тим вірогідніше, що зла чаклунка не повернеться до палацу Мови, - звернулася Пояснюля до Доведунчика.

- Так, так! Запрошуємо! - мовив Доведунчик і передав дітям купу цеглинок.

Ось такі пригоди були в Пояснюлі та Доведунчика

Будова слова

Серед великого океану слів є цікава країна «Будова слова». І живуть у ній чудові жителі.

С еред квітучого саду стоїть знаменитий замок «Спільнокореневих слів». Слова ніколи не сваряться між собою, хоча можуть належати до різних частин мови і мати різні закінчення. Отож, вони і живуть сім'ями. А у кожній сім'ї є свій корінь. Тому слова і на­зиваються спільнокореневими.

Кожне слово (якщо воно змінне) має право зміню­ватись. Такі слова мають основу і закінчення. От закінчення і змінюється. А робить воно це для того,щоб жити у дружбі з словами з інших сімей. У слові є основа. Це та частина слова, що залишається без закінчення. А в основу входять корінь, префікс, суфікс. Корінь головніша частина, бо є у кожному слові. Префікс захищає корінь і стоїть перед ним. Суфікс захищає корінь і стоїть за ним.

Ось так і живуть слова у чудовому замку «Спільнокореневих слів», розв'язують свої проблеми, вивча­ють розбір слів за будовою, вчаться добирати собі спільнокореневі слова.