Казка про відмінки

            

Не далеко, не близько,

Не високо, не низько

За чорнильними морями,

Паперовими горами,

В граматичному царстві,

В лісі Іменників,

На галявині Відмінювання

Жили-були брати-відмінки.

Усіх гостей, які з’являлися на галявині, вони запрошували до себе. На великий круглий стіл ставили самовар, смачне печиво, варення, вмощувались зручненько і слухали уважненько, що розповідав їм гість. Кожного цікавило своє.

Називний питає Хто ти? Що ти?

Хоче він про наслідки робот

І про себе чути лиш похвали.

Щоб тебе як приклад називали.

Родовий доскіпує свого –

Хоче знати він: Кого? Чого?

І про тебе знать, якого роду,

Що немає роду переводу.

Все Давальний дасть – не жаль йому,

Але хоче знать: Кому? Чому?

Знать про тебе, гожого на вроду,

Що даєш і ти свому народу?

У Знахідного свої потреби:

Він – Кого? і Що ? – питає в тебе.

І кого ми всі за друзів маєм,

І що друзі роблять нам навзаєм?

А Орудний хоче знать:Ким? Чим?

У труді орудуй разом з ним.

Хоче знать: що здатний ти утнути?

Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?

А Місцевий – Де? В якому місці?

Хоче знати – у селі чи в місті?

І на чай, і на пиріг,

А іще вона все знає,

Бо нічого не питає.

В се нове, про що  дізнавались братики-гномики, було їм дуже цікавим. І відмінки завжди розповідали про ці зустрічі своїй матусі – Українській мові.

Про прикметник

У сім привіт! Дозвольте представитися – мене звати Прикметник. Зважаючи на моє ім’я, можна зрозуміти, що я до чого – небудь додаюся. Наприклад, з моїм другом Іменником ми буваємо ну просто нерозлучні. Хоча я – цілком самостійний, не звертаючись ні до чиєї допомоги, можу відповідати на питання: який? яка? яке? які? чий? чиє? чиї?Позначаю й ознаку предмета . У реченні можу бути означенням і іменною частиною присудка. От вам такий приклад : «Над містом зійшло яскраве сонце» Ну, де я? Ну що отут думати? Звичайно слово « яскраве» - це я. І в цій пропозиції я – означення.

У мене є постійна морфологічна ознака – розряди за значеннями. Тобто я можу бути якісним – позначати якість предмета ( наприклад : синя стрічка). Може бути відносним – називати ознаки, що виражають відношення одного предмета до іншого ( торішні листи ). А може бути присвійним, тобто показувати, чий це предмет , кому він належить( мамин шарф). Скажу чесно, що бути якісним для мене дуже стомливо, тому що в цих випадках до мене «приклеюються» шкідливі ступені порівняння ( яскравий – яскравіший – найбільш яскравий ), повні і короткі форми ( зелений – зелен) , з’являються синоніми ( довга – нескінченна) і антоніми ( кислий – солодкий) і я навіть сполучаються з прислівниками ( занадто молодий). А постійні мої морфологічні ознаки – це рід, число і відмінок. Є в мене три групи відмінювання: тверда – кола слова закінчуються на твердий приголосний (веселий), м’яка – з основою на м’який приголосний ( учорашній) і змішана – якщо основа закінчується на г, к, х(вузького). Ну ось, із правилами покінчено. От і чудово!

Відзначу без удаваної скромності, що без мене і ваша мова, і ваші книги, і ваша преса були б нікуди не придатними. Уявіть, що ви говорите : «Мій пес Чіп утік на вулицю, повернувся, і мені довелося його купати, щоб він став таким, як раніше». А тепер порівняйте те ж , але з моєю присутністю : «Мій добрий, розумний, жвавий пес Чіпутік на сусідню вулицю, повернувся мокрий і брудний, і мені довелося його купати, щоб він став чистеньким і красивим, як раніше». Правда, так набагато краще? Виходить портрет Чіпка.

Жоденписьменник не можеобійтисябез мене, особливо коли описує пейзаж. А якимви, молодь, мене бачите?

«Класна», «прикольний» і так далі. Згодом, ви без мене – це всерівно, що я без вас. Так щоставтесядо мене з увагою, і я завжди буду з вами.

Щасливо! Казка про дієслово

Давним–давним, коли нас ще не було на світі, у царстві Граматики жив собі цар Дієслово. Але жив він не сам, а із своїм дієслівним людом. Народ його був дуже працелюбним, діяльним: постійно кудись поспішав, щось робив, чимось займався.

Було у царя дієслова дві доньки: Перша дієвідміна та Друга Дієвідміна. Гукнув якось батько своїх дочок і сказав: «Старий я став, діти мої. Важко мені самому правити царством. Надійшов час, і я прошу вас допомогти мені. Даю вам три дні і три ночі, щоб ви вирішили, як вам царювати». Після цих слів цар відпустив своїх дочок.

Три дні і три ночі думали вони над батьковими словами. А на третій день вирішили: Перша дієвідміна царюватиме над дієслівним людом, який в третій особі множини має закінчення –уть, -ють. Друга Дієвідміна царюватиме над дієслівним людом, який в третій особі множини має закінчення –ать, -ять. Прийшли доньки до батька і розповіли про своє рішення. Цар-батько погодився.

З першого ж дня дієслова Першої Дієвідміни вирішили допомогти своїй правительці. Вони майструють, фарбують, складають, а у вільний час співають, танцюють. Дієслівний люд Другої Дієвідміни також не сидить, склавши руки. Вони допомагають дієсловам Першої Дієвідміни: лагодять, кріплять, а у вільний час роблять приємні подарунки своїм друзям та Дієвідмінам.

З того часу Дієвідміни стали вірними помічниками дієслова.