Лінгвістичні казки

Р ідна мова

Я мова, ваша рідна мова,

Володарка правдива країни Слова.

Зусиль доклала тут чимало,

Щоби усюди закон та правило лиш панували.

Дітям своїм завдання я роздала,

Як вміла, так всім їм допомагала,

Надією жила – все буде гладко,

В країні Слова буде все в порядку.

Коли це раптом Синтаксис сказився,

З Граматикою привселюдно посварився.

Стилістика свої права качає,

А витівкам Орфографії межі немає.

Що день пройде, то все їй набридає,

І зразу імідж свій вона міняє.

Ось бачиш вже не так те пишем слово,

І всіх учити треба знову.

ВСТУП

Мова — це не лише правила правопису й слововживання, лексико-фразеологічний фонд і система граматики, закони текстотворення та стилістичні ресурси. Мова — явище значно масштабніше і складніше, ніж його подають шкільні програми й підручники. Тому для освоєння цієї дивовижно багатої та розмаїтої сфери людського буття ніяк не мож­на обмежуватися самим лише шкільним її описом.

Піднесенню загального рівня лінгвістичної освіти школярів, набли­женню їх до розуміння складності й унікальності мовних явищ і про­цесів та зацікавленню дивосвітом живої мови покликаний посприяти збірник «Лінгвістичні казки та мовні цікавинки на уроках української мови», який містить лінгвістичні казки, дотепні розповіді, вірші, мовні цікавинки, а також фрагменти уроків з використанням цієї інформації.

Лінгвістичні казки складено та скомпоновано за принципом послідовності і поетапності роботи з формування знань фонетики,синтаксис,морфологія дітей на матеріалі казки.

Лінгвістичні казки – це практичний матеріал, що ознайомлює з загальнолюдськими цінностями й високою мораллю не через нудні й сухі повчання та накази, що часто-густо викликає у дітей природне прагнення робити навпаки, а в такій словесно-емоційній формі, яка невимушено підводить дітей до самостійного висновку: чому саме потрібно поводитись гарно, чому лише позитивні вчинки викликають справжню радість і задоволення. Тексти казок і система роботи сприяють вихованню таких важливих рис особистості, як чуйність, доброзичливість, почуття дружби та взаємодопомоги, милосердя, співчуття, порядність – вони допомагають сформувати справжню людину.

Ці матеріали дадуть змогу учням подивитися на мову з іншої сторони, а вчитель-словесник зможе збагатити інформаційне тло уроку рід­ної мови цікавими відомостями про таке звичне і таке загадкове явище — НАШУ МОВУ.

Лiнгвiстична казка

Жило собі у казковому просторі МОВНЕ королівство. Різні мешканці в ньому тихо та спокійно існували. Так спокійно, що навіть сумно інколи траплялось. І все в них було добре: і домівки в кожного були, і фах у кожного був, роботу свою вони справно виконували, платню одержували вчасно, але якось всі дні в них були схожими як дві краплі води.

Почали замислюватися головні мешканці: чому таке невеселе життя в їх казковій країні? Довго думали, навіть представників усіх фахів збирали на засідання Великої КАЗКОВОЇ МОВНОЇ РАДИ. І ось в решті решт РАДА на чолі з королівським подружжям МОРФОЛОГІЄЮ ТА СИНТАКСИСОМ знайшли рішення: треба зібратися разом, відсвяткувати подію єднання різних станів, та запросити на свято інші казкові країни, що розташовані поруч, і мають спільні кордони: Королівство ЛІТЕРАТУРНЕ, ІСТОРИЧНЕ, ГЕОГРФІЧНЕ…

А треба сказати, що Мовне королівство дуже розвинена держава, що до різновидів фахової спрямованості її мешканців.

Коли почали заповнювати запрошення на свято, то нарахували 6 головних вулиць, де саме й мешкали та працювали громадяни країни. Стали пригадувати, хто на якій вулиці живе та працює.

На ФОНЕТИЧНІЙ вулиці – літери та звуки;

На проспекті СЛОВОТВОРУ вони робили префіксами, коренями, суфіксами, та закінченнями.

На ЛЕКСИЧНІЙ вулиці жили інші істоти, які мали назву слова. Кожна з цих істот мала своє значення, інколи не одне.

На головній вулиці МОРФОЛОГІЧНІЙ (вулиця мала назву на честь матері-короліви) стояли домівки самих знатних та впливових мешканців казкового королівства.

Це ІМЕННИК, що носив титул принца наслідного (увесь час, коли він був маленькій, ходив та ставив запитання до навколишнього світу: «Що це?» А коли до батьків приходили друзі та гості, він питав: «Хто це?».

Той, хто увесь час намагався його замінити, не мав свого особистого імені, тому йому і дали таке ім’я: ЗАЙМЕННИК (літери поміж себе називали його блідною копією іменника);

ПРИКМЕТНИК, головний помічник іменника, в його обов’язки входило створювати настрій принцу та формувати його імідж при дворі (веселий, щасливий, радісний, розумний, кмітливий, дотепний, порядний, далекоглядний)

Домівка головного скарбника була прикрашена цифрами. Усі мешканці відразу її помічали. В його обов’язок ходило рахувати гроші, підтримувати добробут громадян та країни, та досить уважно слідкувати за порядком виконання своїх обов’язків громадян та суспільства один перед одним. Його усі поважали за чесність та принциповість. Звали його ЧИСЛІВНИК.

Досить велика, трьохповерхова хатинка була у ДІЄСЛОВА. Він увесь час щось робив, вказував, керував, давав накази. Колись володар цього будинку носив інше прізвище: ІМ’Я ДІЙОВЕ. Потім, з часом у королівстві вийшов наказ, щоб усі прізвища мали одне слово.

Мешканці королівства добре пам’ятають досить складну історію життя цього поважного громадянина. Давно це було, був він молодим красенем, і почав залицятися до сестри ПРИКМЕТНИКА, ЛЕДІ ПРИКМЕТНИК. Від цього шлюбу народилося немовлятко, яке було більш схоже на маму. Назвали його ДІЄПРКМЕТНИК.

Багато жінок звертали на Дієслово увагу. Але й він теж досить любив їх. Від одного такого захоплення народилась друга дитина, яка була більш схожа на свого батька, ніж на матір леді ПРИСЛІВНИК, що займала пост статс дами при дворі королівської родини. Назвали дитину ДІЄПРИСЛІВНИК. Він весь час був досить прив’язаний до батька.

Дещо далечі від центру були домівки придворних. Це пажі-охоронці іменника, котрі зажди були поруч з наслідним принцом, увесь час нагадували своєму принцу як і куди пройти, на що звернути увагу: на гору, попід вікнами, перед світанком, з нового аркушу, заради чого, назустріч кому, внаслідок чого. Звали їх ПРИЙМЕННИКИ.

Наслідний принц мав дуже розвинутий штат перекладачів та лінгвістів

(СПОЛУЧНИКИ, таке ім’я їм дали мешканці країни, бо основна їх праця це з’єднувати слова та людей у процесі спілкування), що здійснювали та спрощували спілкування іменника з іноземними гостями, слідкували, щоб його мова була граматично та стилістично правильною: адже, аніж, також, щоб, якби.

Допомагали сполучникам їх помічники, ЧАСТКИ, які намагались зробити емоційні промови принца більш раціональними, що подобає його статусу, стосовно його похождення.

Звісно, королівський двір не змог обходитись без глашатаїв ВИГУКІВ, що скликали народ на важливі наради: «Гей!-Гей!-Гей! Слухайте усі і не кажіть, що не чули! Збирайтесь усі на Велику Площу біля королівського палацу на королівський бал загального єднання!»

Саме таке звернення почули мешканці країни, коли отримали особисті запрошення на бал. Мешканці почали збиратися: дами надягнули свої найкращі наряди, чоловіки були у фраках та смокінгах.

На Великій Площі всі стали у наперед відомі фігури-речення: простих, ускладнених та складних підрядних та сурядних. На середину вийшов наслідний принц Іменник привітав усіх з великою подією у житті королівства та повідав Великим Зборам, що йому давно пора одружуватися і на це свято єднання мовної країни запрошена його наречена Принцеса Орфографія. Це для всіх було приємною несподіванкою.

На середину кола вийшла дуже вродлива і серйозна дівчина. Вона пообіцяла громаді, що скоро зробить величезний подарунок усьому королівству і людям. Але це можна зробити тільки за допомогою ІМЕННИКА. Громада схвалила обіцянку принцеси. Молоді виконали весільний танець і під схвалення усіх мешканців королівства попрямували до свого палацу. Треба сказати, що цей палац молодим подарували батьки, в ньому було безліч кімнат. Молоді вирішили, що більшу половину кімнат вони віддадуть мешканцям країни, щоб вони мали відпочивати по черзі там.

Незабаром вони народили 3 дитини. Назвали їх ВІДМІНАМИ. Найстарша дитина дуже любила ходити та співати А-Я. Улюблена літера наступного хлопчика, коли він чомусь дивувався, була літера О, чи він взагалі замовкав. Третя дитина – спокійна дівчинка, яка була дуже схожа на матір.

Діти росли дружними роботящими, добре навчалися і батьки подарували їм на день народження цуценятко. Назвали цього малечу АТИЯТИ. Це був дуже кумедний, веселий цуцик. Подружжя навіть вважало його своєю четвертою дитиною.

Королівна Орфографія дуже ретельно слідкувала за навчанням своїх дітей. Вона виділила з великої кількості кімнат сім на кожен день тиждня та запропонувала дітям кожного нового дня вивчати по відмінку. Звісно, що кімната була обладнана під стать властивостям того чи іншого відмінка. Кожній дитині окремо строга, але справедлива королівна, запропонувала знайти своє бачення відмінку. Діти ретельно вивчали все, що їм казала мати і невдовзі королівство, а й згодом усі люди, отримали закінчену парадигму іменників усіх відмінків.

Діти виросли та й запропонували мешканцям з фонетичної вулиці зробити певні товариства: НАЗИВНЕ, РОДОВЕ, ДАВАЛЬНЕ, ЗНАХІДНЕ, ОРУДНЕ, МІСЦЕВЕ та КЛиЧНЕ.

ОСЬ ЯКИЙ ПОДАРУНОК ЗРОБИЛА КОРОЛІВНА ОРФОГРАФІЯ КРАЇНІ, ДЕ НАРОДИЛИСЬ ЇЇ ДІТИ.

Фонетика

Казки на автоматизацію звуків

Завдання: вчити дітей вслуховуватись у зміст казок, знаходити слова із заданим звуком, називати їх; вправляти в автоматизації звука, про який йдеться у казці, у зв’язному мовленні; вчити з’язно і послідовно викладати свої думки, даючи оцінку героям та їхнім дітям, граматично правильно будувати речення; збагачувати словник дітей; закріплювати вміння правильно узгоджувати слова в роді, числі, відмінку у реченнях; формувати художню виразність мовлення; розвивати фонематичний слух, монологічне та діалогічне мовлення, увагу.

П ригода Звука [ш]

Звук [ш] сидів на кущику шипшини і тишком-нишком наспівував свою пісеньку: «ш-ш-ш-ш». Але самому йому було дуже сумно і він заплакав: «ш-ш-ш-ш». Вітер, почувши, як хтось плаче, зашелестів листочками і поніс Звук [ш] далеко в ліс. Стомившись, він присів на дерево і почав гратись зі Звуком [ш]. Листочки на дереві зашелестіли, затанцювали, а Звук [ш] весело наспівував вітру пісеньку: «ш-ш-ш-ш». тепер вони завжди разом граються на дереві, а листочки нашіптують їм веселу пісеньку: «ш-ш-ш-ш».

Пригода Звука [Ж]

З вук [ж] сидів на кущику жасмину і співав пісеньку: «ж-ж-ж-ж». а жучок слухав її і вголос журився: «Яка гарна пісенька, а я не вмію так співати». Звук [ж] почав вчити цієї пісеньки Жучка, але у нього нічого не виходило, Жучок був неуважним та ледачим.

Пройшло багато часу, а Жучок так нічого й не навчився. Тоді Бджілка, що працювала поруч і чула все, розсердилась і сказала: «Жу-жу-жу я тебе швидко навчу!» вистромила своє гостре жало і полетіла до Жучка. Жучок злякався і закричав: «Ж-ж-ж-ж, я все розкажу». Відтоді Жучок тільки і співає цю пісеньку: «ж-ж-ж-ж».