У зв'язку з утворенням і функціонуванням ЄС вини­кає особлива система правових норм — європейське пра­во, або право ЄС.

Завдяки діяльності ЄС формується acquis commu­nautaire (фр. — буквально «надбання співтовариства») — правова система Європейського Союзу, включаючи акти законодавства ЄС (але не обмежуючись ними), прийняті в межах Європейського Співтовариства, спільної зовніш­ньої політики та політики у сфері безпеки, спільної по­літики у сфері юстиції та внутрішніх справ.

Існують три принципи взаємодії права ЄСі національ­ного права держав-членів:

1. принцип верховенства права ЄС, згідно з яким європейське право має вищу юридичну силу порівняно з національним правом;

2. принцип прямої дії права ЄС, що полягає у вимозі безпосереднього та обов'язкового застосування євро­пейського права національними органами влади;

3. принцип юрисдикційного захисту права ЄС. Усі суди (як Європейський суд, так і національні суди) зобо­в'язані безпосередньо застосовувати європейське право.

Європейське право суттєво впливає на національні правові системи держав — членів ЄС. Так, усі правові сис­теми держав — членів ЄС сьогодні засновані на єдиних за­садах — загальних принципах права ЄС, за якими визна­но верховенство та пряму дію. Йдеться про такі принципи,, як дотримання основних прав людини, юридична визна­ченість, пропорційність, право бути заслуханим тощо.

Численні норми права ЄС (зокрема, в таких галузях, як адміністративне, митне, фінансове, трудове право) інкорпоровані у відповідні галузі всіх національних право­вих систем. Завдяки цьому всі правові системи держав — членів ЄС мають значну кількість однакових норм.

Крім того, через право ЄС відбувається запозичення інститутів певної національної правової системи правови­ми системами інших країн. Так, наприклад, адміністра-60

тивне право ЄС побудоване за французькою моделлю. Завдяки інкорпорації права ЄС ця модель сприймається правовими системами інших держав.

Головним наслідком впливу європейського права на правові системи романо-германської сім'ї є їх гармонізація тауніфікація. Крім того, з тихже причин відбувається збли­ження романо-германського права з англо-американським.

§ 3. Роль науки (університетів) у розвитку романо-германського права

Виникнення романо-германського права тісно по­в'язане з виникненням наприкінці XI—XIII століть перших європейських університетів.

Університети зібрали разом дослідників права — ви­кладачів і студентів — з усієї Європи. Саме в університетах право вперше в Західній Європі починає викладатися як чітко окреслене і систематизоване зведення знань, як наука, в якій окремі юридичні рішення, норми вивчалися об'єктив­но і пояснювалися на основі загальних принципів¹.

У середньовічних університетах не викладали пози­тивне право, оскільки в більшості країн на той час воно перебувало в хаотичному стані, було роздрібненим, іноді варварським. Так, практично жодна сучасна європейська країна в ті часи не мала свого національного права. Крім того, жоден європейський університет не міг узяти як ос­нову викладання позитивне (місцеве або регіональне) право, оскільки з точки зору університетів воно не вира­жало справедливості і, отже, не було правом.

До речі, національне право почали викладати в універ­ситетах лише в епоху Просвітництва. Наприклад, кафед­ра французького права була створена в Паризькому уні­верситеті (Сорбоні) в 1679 році. У більшості країн націо­нальне право почали викладати в університетах тільки в XVIII столітті. Причому аж до XIX століття викладання національного права мало другорядне значення.

1 Берман г.Дж. Вказ. Праця. - с. 124.