ства права, пріоритету прав людини, правової соціальної демократичної держави, поділу права на публічне та при­ватне, непорушності приватної власності, характерні для європейської правової традиції. Отже, на цій підставі можна зробити висновок про те, що правова система Укра­їни повертається до романо-германської правової сім'ї.

Втім, сьогодні не можна констатувати, що правова си­стема України є повноправним членом романо-германської сім'ї. Повернення постсоціалістичних країн до романо-гер­манського права відбувається різними темпами. Так, щодо правових систем деяких країн Східної Європи (зокрема, Польщі, Чехії, Угорщини, Словенії) вже сьогодні можна зро­бити висновок про відсутність перешкод до їх «усиновлення» романо-германським правом. Майбутній вступ цих країн до Європейського Союзу буде символізувати остаточне повер­нення їх правових систем до романо-германської сім'ї.

Україна, на відміну від них, досягла значно менших успіхів у зближенні своєї правової системи з романо-гер­манським правом. Тож сучаснаукоаїн с ька правова систе­ма є правовою системою перехідного типу, що лише тяжіє до романо-германської правової сім'ї, є своєрідним асоцій­ованим членом цієї сім'ї. Обраний Україною стратегічний напрямок до євроінтеграції дозволяє прогнозувати при­єднання її правової систем и до сім ї рома по - германсько­го права як повноправного члена після успішного завер-иіення політико-правових реформ. Провідним вектором Тдих реформ повинне стати наближення української пра­вової культури до європейських зразків: зокрема, утвер­дження принципів демократії, відповідальності державної влади і зв'язаності її правом, передбачуваності і визначе­ності державних рішень, незалежності і ефективності су­дової влади. Можливо, враховуючи певні особливості правових систем країн СНД, у межах романо-германської сім'ї поряд з романською та німецькою групами виникне відокремлена слов'янська (євразійська) група. Саме такий висновок підтримують автори цього підручника.

46

-

Розділ З

Загальна характеристика романо-германської правової сім'ї

§ 1. Особливості романо-германської правової сім'ї

За словами Р. Давида, романо-германська правова сім'я є першою сім'єю, з якою ми зустрічаємося в сучас­ному світі¹. Сьогодні вона справедливо вважається найпо­ширенішою і найвпливовішою правовою сім'єю. Ця своє­рідна першість романо-германського права визнається навіть англійськими й американськими авторами.

Загальновизнаним центром романо-германської правової сім'ї є континентальна Європа. За останні сто­ліття спостерігається активне поширення цієї правової сім'ї за межі континентальної Європи. Характерні для романо-германського права принципи та інститути з'яв­лялися в інших частинах світу і регіонах двома основни­ми шляхами:

1) шляхом насильницької експансії романо-герман­ської правової сім'ї, що є наслідком колонізації європей­ськими країнами інших країн. Так, основні ідеї романо-германського права проникають в іспанські, порту­гальські, французькі, голландські, бельгійські, німецькі,

1 Давид р., Жоффре-Спинози к. Вказ. Праця. - с. 29.

італійські колонії в Африці (наприклад, у Сенегал, Малі), в Азії (зокрема, в Індонезію, на Філіппіни), у країни Ла­тинської Америки (Мексику, Перу, Бразилію тощо);

2) шляхом добровільноїрецепціїкраінамн інших регіонів основних положень романо-германського права (йдеться, зокрема, про Туреччину, Японію, Південну Корею).

Нині романо-германська правова сім'я охоплює пе­редусім правові системи країн континентальної Європи.

Романо-германська правова сім'я поділяється на дві групи:романську і германську. До першої групи входять пра­вові системи Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Бельгії, Люксембургу, Голландії та деяких інших країн. До другої групи належать, наприклад, правові системи Німеччини, Австрії, Швейцарії, Греції.

До романо-германського права тяжіють правові сис­теми багатьох африканських держав (Бурунді, Габон, Гві­нея, Ефіопія, Єгипет, Конго, Кот-де-Івуар, Марокко, Ру­анда, Сенегал, Туніс, Чад тощо), а також держав Близького, Середнього і Далекого Сходу (зокрема, Ліван, Сирія, Ірак, Монголія, Японія, Південна Корея, Тайвань, Індонезія). Проте не можна стверджувати, що ці правові системи Афро-Азіатського регіону належать до романо-германського права, позаяк воно вступає тут у складну взаємодію з мусульмансь­ким і звичаєвим правом. Унаслідок цього в цих країнах фор­муються своєрідні змішані правові системи, що відрізняють­ся від класичного романо-германського зразка.

У деяких регіонах світу романо-германське право тісно взаємодіє з системою англо-американського права. Завдяки цьому там також виникають змішані правові сис­теми — своєрідні гібриди романо-германського й англо-аме­риканського права (наприклад, штат Луїзіана (США), про­вінція Квебек (Канада), Пуерто-Ріко, Шотландія, Півден-но-Африканська Республіка, Шрі-Ланкі, Філіппіни).

Особливе місце посідають правові системи сканди­навських країн і країн Латинської Америки. У порівняльно­му правознавстві існують три теорії щодо природи скан-48

динавського і латиноамериканського права. Дослідники першої групи, виходячи з існуючої в цих державах систе­ми джерел права, говорять, що право скандинавських країн і країн Латинської Америки належить до романо-германської правової сім'ї. Інші юристи вважають скан­динавське і латиноамериканське право самостійними правовими сім'ями, що є дуже близькими до романо-гер­манського права. Прихильники третьої теорії також ви­знають їх самостійними правовими системами, проте за­значають, що вони знаходяться посередині між сім'ями романо-германського та англо-американського права.

Для позначення правових систем країн Європи за­звичай використовуються три терміни:

1)романо-германська правова сім'я. Цей термін, який є найпоширенішим у порівняльному правознавстві, був обраний для того, щоб віддати належне спільним зусил­лям, що здійснювалися одночасно університетами ла­тинських і германських країн. Саме їх діяльність відігра­ла вирішальну роль у процесі становлення і розвитку ро­мано-германського права;

2. сім'я континентального права. Цей термін поклика­ний підкреслити принципову різницю між романо-герман-ським правом, що виникло на Європейському континенті, та загальним правом, що виникло на Британських островах;

3. сім'я цивільного права. Цей термін активно викори­стовується компаративістами країн англо-американської правової сім'ї. Його поява пояснюється тим, що зазначе­на правова система базується на римському цивільному праві і саме цивільне право визначає своєрідність розгля­нутої правової сім'ї.

Особливості романо-германської правової сім'ї 1. Органічний зв'язок з римським правом. Становлен­ня цієї правової сім'ї відбувалося на основі римського права. Це — головна особливість романо-германського права. Романо-германські правові системи ніби продовжують римське право, вони є наслідком його

49

розвитку. Гаслом юристів романо-германської сім'ї може бути відомий вислів Р. Ієрінга: через римське право, про­те вперед, далі нього'.

2. Утворення романо-германського права на основі ви­вчення римського права в італійських, французьких і німецьких університетах. Саме університети створили у XII—XVI сто­літтях на основі Зводу законів Юстиніана загальну для ба­гатьох європейських країн юридичну науку. Ця наука у свою чергу визначила характер романо-германського права.

3. Яскраво виражена доктринальність і концепту-альність. Романо-германська правова сім'я активніше сприймає правові теорії і доктрини, ніж англо-амери-канська правова система, а роботи вчених-юристів мають тут більший вплив. У системі континентального права існують загальні принципи та ідеї, на основі яких фор­мується і розвивається право.

4. Абстрактний характер норм права. Норми права встановлюють загальні правила поведінки, виходячи з принципів і правових доктрин. Це відрізняє романо-гер-манське право від англосаксонського, де норми права створюються переважно судами при вирішенні спірних питань щодо конкретних випадків.

5. Домінуюча роль закону в системі джерел права. У ро-мано-германській сім'ї закони та кодекси — це опорні стовпи права. Тенденція визнання закону найважливі­шим джерелом права перемогла у країнах романо-гер­манської правової сім'ї в XIX столітті, коли в їх пере­важній більшості були прийняті кодекси та писані кон­ституції. Провідна роль закону ще більш зміцнилася в сучасну епоху: сьогодні закон розглядається як найкра­щий технічний засіб установлення ясних і точних правил.

6. Яскраво виражений кодифікований характер. Коди- фікація в романо-германському праві має принципові особливості, що відрізняють її від аналогічних процесів в інших правових сім'ях. Це, зокрема:

а) наявність глибоких і міцних історичних коренів;

б) глобальний характер, охоплення практично всіх галузей та інститутів права;

в) використання своєрідної юридичної техніки;

г) наявність власної ідеології, суть якої полягає в тому, щоб, кардинально переробивши, а іноді навіть анулювавши раніше існуюче право, створити нову правову реальність¹.

7. Поділ на публічне і приватне право. Хоча такий поділ сьогодні є цілком звичайним явищем для багатьох правових сімей, спочатку він був властивий лише романо-германсько­му праву. Це, передусім, обумовлено впливом римського права, від якого романо-германське право успадкувало кла­сифікацію норм на норми публічного і приватного права.

8. Відносно самостійне існування цивільного і комер­ційного (торговельного) права. Таке розмежування підтвер­джується двома обставинами:

1. існуванням у країнах континентального права особливих комерційних судів;

2. створенням у більшості країн романо-германської правової сім'ї кодифікованих актів комерційного права (тор­говельних або комерційних кодексів), що існують поряд з цивільними кодексами. Такі кодекси прийняті протягом XIX століття у Франції, Бельгії, Іспанії, Нідерландах, Австрії, Німеччині та в інших країнах. Ця своєрідна подвійність у законодавстві, що регулює майнові відносини в галузі при­ватного права, дістала назву «дуалізм приватного права»².

Проте слід зазначити, що у XX столітті з'являється тенденція відмови від дуалізму приватного права: новітні кодифікації приватного права відбуваються шляхом прий­няття єдиних актів — цивільних кодексів³.

¹ Цит. за: Покровский И. А. История римского права. - СПб.: Лет­ний сад, 1999. - С. 17.

¹ Марченко М. Н. Вказ. праця. - С. 294—295.

² Гражданское и торговое право капиталистических государств / Отв. ред. Е. А. Васильев. - М.: Междунар. отношения, 1993. - С. 18.

³ Сібільов М. Загальна характеристика сфери приватного права // Вісник Академії правових наук України. - 2001. - № 2. - С. 133-134.