• несуть для співрозмовників інформацію про емоційні стани, почуття, ступінь їх близькості;

• д

  Поцілунок. Сучасна скульптура

  оповнюють, уточнюють, а іноді і заміщають мову;

• виступають показником статусно-рольових характеристик партнерів;

• є засобом міжособистісного впливу в спілкуванні, регулюють відносини;

• є засобом створення й обігравання певного образу.

Особлива "цінність" невербальних засобів у порівнянні з мовою полягає в тому, що вони більш природні й у меншому ступені знаходяться під контролем свідомості, тому бувають більш правдивими у відображення почуттів. Це надає право говорити про можливий пріоритет невербальних засобів над мовними в переданні характеру спілкування, відносин домінування - підпорядкування, соціального статусу "вище - нижче", які звичайно словами не позначаються.

Необхідно відзначити, що найбільш "схвалювані" у тому чи іншому суспільстві моделі невербальної поведінки завжди відбивають морально-естетичні цінності даного суспільства.

Тема 9.4. Дім у системі цінностей і комунікативних зразків

Важливим елементом невербального спілкування є житловий будинок як істотний елемент навколишнього середовища. Улаштування дому, порядки в ньому демонструють ціннісні орієнтації мешканців, їх статусно-рольові позиції. Домівка, її оздоблення, атмосфера в родині впливає на внутрішній світ людини, на стиль її поведінки, а також на форми і продуктивність спілкування.

Так, в Америці виділяють два стилі облаштованості оселі – авторитарний і соціально-орієнтований.

Авторитарний дім – дім, у якому є свої стандарти й авторитети. Таким авторитетом може бути батько, мати, портрет на стіні, священне писання, фамільний бізнес. Цей авторитет виступає центром будь-якого процесу спілкування. Тут має місце чіткий поділ гостьового і сімейного простору. У кімнаті для гостей звичайно не живуть, тут представлені основні скарби будинку: антикваріат, портрети, сімейні символи і реліквії. Тут проходить п роцес виховання і соціалізації дітей. Усе обговорюється у сімейному колі, батьки контролюють поведінку своїх дітей. Перш, ніж увійти в кімнату, тут прийнято стукати. Ванна і туалет – єдині місця, де людина може бути одна, не викликаючи підозр. Кухня – місце інтимних розмов з матір'ю (в американців – кухня – одне з найважливіших слів).

Протилежністю авторитарного дому є соціально-орієнтований дім. Тут панує соціальна активність, діти поводяться як асистенти і товариші. Тут відсутній суворий розподіл на зони. Родина майже не збирається за столом разом. Психологи зазначають, що діти, виховані в такому домі, зазнають труднощів в домашнім спілкуванні, тому що звикають до великих компаній, вечірок, обідів, і віч-на-віч не знають, про що говорити.

Н авіть з цього спрощеного опису двох моделей сімейного спілкування можна вивести їх розходження в цінностях. Авторитарна родина відноситься до традиційного типу спілкування, соціально-орієнтована більш характерна для сучасного американського культурного спілкування з її неформальністю, активним бізнесом, орієнтованістю тощо.

Саме соціально-орієнтована родина отримала розвиток у сучасному суспільстві споживання, де витрачаються величезні гроші на дозвілля, на меблі, на побутову техніку, на косметику та ін. Найдорожча кімната в будинку – це кухня, вона ж є найінформативнішою за всі кімнати.

Іноземців в США запрошують в гості тому, що це одна з форм соціальної активності та кращий прояв соціально-орієнтованої родини. Але гості бувають шоковані, коли їх запрошують на кухню, запрошують допомогти, відкрити двері іншим гостям. Самих американців в інших країнах дивує церемонність, офіційність. Європейців же дивує, коли американці виявляють бажання подивитися кухню, спальню.

Ідеальний американський будинок призначений для однієї нуклеарної (простої, окремої родини, що складається з чоловіка, жінки та дітей) родини, де кожний має кімнату. У багатьох інших культурах у родину включають представників інших поколінь - бабусь, дідусів, тіточок та ін. – така сім’я має назву розширеної (або традиційної).

А фриканський будинок справляє враження, начебто там проживає одна родина, тому що в центрі будинку одні двері. Але усередині з коридору – звичайно шість дверей до кімнат, де проживає по родині. У такий спосіб в будинку проживають біля тридцяти чоловік, і вони не обов'язково є родичами. Будинок має одну кухню, туалет, ванну. У мешканців відсутнє розуміння цінності приватної власності, вони не сприймають цінності індивідуалізму. Не можна однозначно стверджувати, що такий будинок є наслідком низького рівня життя, тому що це пов'язано з існуючою системою цінностей і влади. Загальний будинок, робота, свята, танці, спілкування між жінками (центр – кухня) і чоловіками – усе це припускає визначену систему цінностей. Сусідні будинки – продовження цього принципу. Якщо до кого приходить гість, його прийнято знайомити із сусідами.

Будинок у Східній Африці містить елементи всієї традиційної культури з її духом колективізму, відсутністю особистого життя, приватної власності.

В японському житловому будинку суворо розмежовується житлова кімната, їдальня і спальня. Але це може бути одна кімната, що змінює свій вид у залежності від часу дня. У японському будинку за звичай мало меблів, тоненькі матраци на час сну, немає стільців, стіл прибирається. Світло, легкість, відчуття простору характерні для японської естетики. Внутрішні двері легкі, і, як правило, не мають замків.

Саме родина, а не окремий індивід має головну цінність в Японії. У японській мові немає слова "власність". Тут говорять не "моя машина, моя кімната", а дім, маючи на увазі сімейну власність. Проте, японський будинок носить більш особистісний характер, аніж будинок у Східній Африці. Гостя почастують, обміняються подарунками. Гість може запросити хазяїна до себе в гості, але " як удома" іноземець себе в японському будинку не відчує.

Будинок на Середньому Сході адекватно відбиває статусно-рольові позиції членів родини, їх права та обов’язки. "Мусульманський спосіб життя", "правильний шлях" - такий зміст поняття шаріат (у перекладі з араб. означає "глибоке знання"). Можна сказати і так: шаріат - це сукупність закріплених Кораном розпоряджень, якими мусульмани повинні керуватися у всіх життєвих ситуаціях, щоб досягти моральної досконалості, світського благополуччя. Мова йде не тільки про дотримання обрядів, але й про правила поведінки кожного мусульманина. Шаріат докладно описує облаштування і призначення арабського будинку.

Структура традиційного арабського будинку відбиває природу соціального спілкування, найбільш типову для традиційної культури. У будинку завжди є гостьова кімната, у ній виставлені дорогі картини та сувеніри. Вся обстановка відбиває рівень освіченості і ступінь сучасності родини, її смак, ступінь вестернізаціі. Гостьова кімната є центральною тільки під час формального спілкування з гостями, в інший час вона займає периферійне положення. Салон розташовано ближче до вхідних дверей, але далеко від інших кімнат, звичайно це прохідна кімната. Таке улаштування житлового будинку підкреслює велику увагу, яка приділяється в традиційній культурі зовнішньому фасаду, справленому враженню.

Гостю експонують тільки найяскравішу, найбільш формальну і стилізовану частину будинку. Приймаючи гостя у кращій кімнаті (куди заходять тільки деякі члени родини), одягнена відповідно з нагодою, родина має можливість справити найкраще враження, прийняти гостя з відповідними почестями і визначити свій соціальний статус.

При більш близькому знайомстві та дружб, гостя приймають у сімейній кімнаті чи вітальні. Рівень спілкування виражається, зокрема, в тому, чи дозволено гостю спілкуватися із сімейними представниками протилежної статі. На Сході не рідкі випадки, коли чоловіки, знайомі протягом багатьох літ, ніколи не бачили жінок з родини свого знайомого. Відповідно до Корану, необхідно відгороджувати сімейний побут від сторонньої уваги, від спілкування з людьми, що не перебувають у близькому спорідненні. Правила відділення жінок від "чужих" тлумачаться в шаріаті досить докладно і є підставою для жіночого самітництва (у громадських місцях жінки повинні носити покривало, що цілком ховає обрис тіла), утілення представлень про заборони, заповідності жінки - це жіноча половина в будинках мусульман - харам (араб. "харам" - окремий, закритий; звідси "гарем").

Такі форми спілкування різко контрастують з вестернізованою родиною, де гість може побачити всіх членів родини вже під час першого візиту.

У традиційній культурі різних народів прийом гостювання у високому ступені ритуалізований. Разючі збіги в ритуалі гостинності в народів, віддалених один від одного в часі та просторі, не випадкові, вони свідчать про стійкість психологічного ритуалу, його семантичні мотивації.

Класичною формою гостинності вважається Кавказ, де зберігається високоритуалізована лицарська культура, а також деякі архаїчні елементи побуту.

Німецький будинок відбиває ціннісні орієнтації його мешканців на порядок, строгі форми спілкування і захист власності. Двері, замки, запори – це характерні риси німецького будинку, що відбивають ту роль, що відіграє інститут приватної власності в житті німців. У сукупності з любов'ю до формального спілкування поза будинком вони складають особливості німецьких комунікативних зразків. Дотримання формальностей при спілкуванні, збереження соціальної дистанції відбиваються в стилі спілкування, в облаштуванні житлового будинку Німеччини. Прикрашається зовнішня стіна, дворик, балкон. Улюблене місце спілкування – ресторан у саду, де уся родина збирається до обіду.

П лан німецького будинку допомагає зробити висновки щодо культурних цінностей, що впливають на комунікативні зразки, стереотипи і нормальну поведінку. Житлова кімната – найформальніша частина будинку, тут можна побачити картину сімейного дерева, античну статую, фортепіано, книги. Дорослі діти можуть вийти до гостей, привітати їх і тихо сидіти до кінця візиту. Діти можуть розмовляти тільки тоді, коли до них звертаються дорослі. У цьому відмінність поведінки американських дітей, які можуть увірватися в кімнату, сказати "хай" і потім піти по своїх справах.

Спілкування з гостем може відбуватися на балконі, у садку, прихованому від сторонніх очей. Гарантією інтимності в будинку можуть бути масивні штори. Закриті подвійні двері та масивні меблі свідчать про німецьке прагнення особистого простору і фізичних бар'єрів.

Опис різних типів житлових будинків підкреслює існуючий тісний зв'язок між облаштуванням житлового будинку і ціннісними орієнтаціями його мешканців. Будинок – це соціальний і культурний мікрокосм, де кожна людина вчиться правилам спілкування відповідно до наявних культурних зразків. Облаштування житлового будинку і спілкування в цьому певним чином організованому просторі виявляє типовий приклад невербальної комунікації.

Будинок виступає символом особистісного простору, де людині комфортно. Потреба у комфорті, очевидно, має історичні (біологічні) корені та позв'язана із боротьбою за ареал проживання. У наших далеких предків ця потреба виявлялася у вигляді розвідки й освоєння нових територій. Сьогодні про збереження даної потреби свідчить розвинута індустрія туризму. Ті місця, де людині вдалося побувати, подивитися, ще краще – тимчасово пожити й освоїтися, сприймаються як знайомий, а не далекий (чужий) простір. Однак екстенсивним освоєнням простору життєва активність людини не вичерпується. Хронологічно більш пізно, але аж ніяк не менш сильно виявила себе потреба в автономізації (приватизації) простору. Ця потреба виступає у всіляких формах. Наприклад, фізична цілісність (автономія) організму - усякий зовнішній вплив сприймається як небезпечний, якщо він потенційно несе загрозу цілісності (травма, удар, поріз тощо.).

Інша форма автономізації простору - одяг. В одязі, особливо зі смаком підібраному, людина почуває себе комфортніше, а головне – впевненіше.

Особистісний простір формується різними шляхами. Один з них – розширення кола знайомих, усіх тих, з ким зв'язують які-небудь ділові, дружні чи родинні відносини. Рідні, друзі, товариші по службі, просто знайомі люди, з якими приємно іноді перекинутися парою слів, – усі вони утворюють контури того особистісного простору, який освоїла та обіймає людина.

У цьому зв'язку варто зауважити, що самітність – це екстремальний приклад звуженого до мінімуму соціального простору. Самітність – це, звичайно, дискомфорт, якщо не патологія. Людина, приречена на самітність, на соціальну ізоляцію, не зуміє протриматися довго. Інша справа – відокремленість. Цей стан можна витлумачити як форму автономії особистісного простору. Відокремленість – це простір самосвідомості. Причому, чим вище самосвідомість – тим більше потреба у відокремленості й, одночасно, у виборчому спілкуванні.

Зрозуміло, що будинок, як і місто, – надзвичайно місткий космічний символ. І будинок, і двір, і місто символізують освоєний, "одомашнений" простір, де людина знаходиться в безпеці. Це місце, де ми народилися і куди ми повертаємося з будь-яких мандрівок.

Будинок уподібнюється Храму і протиставляється Палацу, хоча палац служить житлом для людей, а в храмі живуть лише боги. Відбувається це тому, що споконвічно, із давніх часів, будинок мислиться як центр світу, святилище Роду, персоніфікованого духами предків. Б.А.Рибаков, автор книги "Язичество Давньої Русі", називає будинок "пунктом, де починалося і кінчалося кожне язичеське священнодійство".

Будинок язичника неодмінно містив у собі вівтар предків, представлений у тій чи іншій формі; на самих ранніх ступенях розвитку релігії (як це можна бачити, зокрема, в африканських негрів) функції вівтаря виконувало вогнище. Християнство остаточно розділяє вогнище і вівтар, замінивши останній іконостасом: так, в українській хаті ікони розташовуються в різних кутах. Телевізор поєднує в собі функції вогнища і вівтаря; таким чином, вогнище знову возз'єднується з вівтарем, що символізує архаїзацію свідомості сучасної людини і відродження давнього язичества на новому технологічному рівні.

Будинок передається в спадщину і мислиться як символ роду. Саме в цьому значенні Біблія говорить про "будинок Ізраїлевий" і "будинок Іудин"; саме в цьому значенні в геральдиці уживаються вислови типу "будинок Габсбургів" чи "будинок Романових". Фамільний герб чи домовий знак – неодмінна прикраса фронтону будинку в середньовічній Європі – має багату історію, що походить від найдавніших часів. Символіка гербів – хижі тварини, зброя, щити, збруя, магічні знаки – свідчать про те, що споконвічно вони служили не тільки символами роду, але і родовими оберегами, що захищали двері від вторгнення всього злого. "Так не ввійде сюди ніщо дурне" – таке гасло можна було побачити на дверях давньогрецьких будинків (у зв'язку з чим Діоген і запитав одного хазяїна: "А як же ти сам сюди ввійдеш?").

Двері та поріг будинку – місце переходу із захищеного простору в незахищене – також мають багату символіку й обрядовість. Кожна деталь будинку наділяється своїм символічним значенням: так, вікна уподібнюються очам, а лиштви і ставні завершують це уподібнення.

Стіни та дах – символи основної, тобто захисної функції будинку, у зв'язку з чим вони часто служать синонімами поняття "будинок" (наприклад, у таких висловах, як "мати дах над головою" чи "сидіти в чотирьох стінах"). Горище – буферний простір, заповнений "віджилими" речами, що уже втратили своє значення і не мають потребу в захисті. На противагу горищу, підвал і льох – місця посиленого захисту, сховища запасів і таємниць; їх символіка близька до символіки печери.

Поділ між службовими та житловими приміщеннями, особливо ретельно дотримується в європейській культурі (зокрема, загальна нелюбов до кухонних запахів, що проникають у кімнати), і нагадує про одну з основних особливостей цієї культури – розмежування піднесеного і земного, плотського і духовного. У будинку є гостьова кімната, що є гордістю всієї родини. Тут виставлені коштовні картини і сувеніри. Вся обстановка відбиває рівень освіченості та ступінь сучасності родини, її смак, ступінь вестернізації. Наприклад, будинок, де гості сидять на килимах, відрізняється від будинку, де гості сидять на диванах і в кріслах. Так буквально в усьому виявляється відношення до модернізації.

Наявність у будинку двох східців – парадних та "чорних" – знак соціального розмежування тих, хто входить у будинок. І дуже символічно, що робітники та селяни, що здійснили соціалістичну революцію, так і не навчилися ходити через парадні двері, але наділили "чорний" вхід функціями парадного.

Таким чином, багата символіка будинку має внутрішню єдність і несуперечність. Будинок – захищене місце, центр родового всесвіту, приручений Космос. Але існують і будинки, що не є Будинком; "хибність" цих будинків підкреслюється різними епітетами. Такі "жовтий будинок" (інакше кажучи, "будинок уболівань"), "казенний будинок" і, нарешті, "вічний будинок" з чотирьох дощок – місце заспокоєння та забуття.

У традиційному суспільстві, класичним зразком якого є арабський Схід, гостя приймали в офіційному салоні, в офіційній максимально формальній, багато в чому ритуалізованій, обстановці. Інститут гостинності існував у подібній формі у різних народів світу: у давніх германців і євреїв, у австралійців і арабів, індіанців і народів Півночі. Разючі збіги в ритуалі гостинності в народів, вилучених друг від друга в часі та просторі, звичайно, не можуть бути випадковими. Вони говорять про стійкість психологічних структур ритуалу, його семантичних мотивацій. Розвинуті форми гостинності розраховані на людину, що прибула здалеку, незнайому чи малознайому, а найбільш прості, зародкові форми спостерігаються при прийомі добре знайомого гостя, можливо сусіда чи родича. Ритуал гостинності організований таким чином, щоб цілком підкорити гостя своєму сценарію, поза залежності від того, ким саме він є. Бог, ворог чи просто мандрівник будуть прийняті приблизно однаково, хоча з різним ступенем пошани.

Таким чином, будинок є інтегрованим вираженням цінностей і життєвих змістів кожного члена родини, певним відбиттям їх статусно-рольових позицій з урахуванням національно-етнічної специфіки і ментальних особливостей.

В исновки:

1. Міжкультурне спілкування є моделлю спілкування, умовами якого є наявність деякої єдності, а також певних розбіжностей. До основних факторів, що визначають ефективність комунікації, відносять: адекватність сприйняття переданої інформації; здатність викликати позитивні почуття співпереживання і схвалення; встановлення тривалих контактів на базі досягнутого взаєморозуміння; взаємне збагачення учасників комунікації, збагачення культур, що вступають у діалог.

2. Ефективність комунікації пов'язана з успіхом мовної взаємодії, що завжди відбувається в певному соціальному і культурному контексті, який багато в чому визначає форму і зміст повідомлення. У мові закодовані знання людини, її уявлення про світ у цілому, її індивідуальний життєвий досвід, цілісна картина світу всього соціуму.

3. До основних факторів, що впливають на характер вербального спілкування, відносять вибір партнера, вибір теми, а також ступінь відвертості. Розрізняють два рівні вербального спілкування – інтимний і офіційний.

4. Зрозуміти проблеми технології міжкультурного спілкування - ведення бесід, переговорів, особливості ділових манер допомагає поняття мовного етикету. Мовний етикет - це сукупність правил, принципів і конкретних форм спілкування, синонім культури спілкування.

5. До головних елементів мовного етикету, за допомогою яких забезпечується процес міжсуб'єктного розуміння, відносять звертання, знайомство, запрошення, комплімент, поздоровлення та ін.

6. Різні типи міжкультурного спілкування мають свої відмінні риси, що виявляються у реалізації національних соціокультурних стереотипів. Основні культурні стереотипи, що дозволяють осмислити національні особливості спілкування, можна визначити як "зіткнення", "залучення", "проникнення" і "взаємодія".

7. До стереотипних форм організації мовного спілкування відносять також культурно зумовлені сценарії (деякі підсвідомі норми, якими керуються носії мови, що належать до певної культури) та стереотипні комунікативні стратегії і тактики – набір засобів для висловлення певної реакції (в однаковій ситуації для висловлення ідентичних дій у різних мовах використовуються різні засоби – їх вибір зумовлюється особливостями спілкування у різних культурах).

8. Важливим індикатором статусно-рольових відносин виступає, насамперед, символіка жестів, і, зокрема, рукостискання, поцілунки, дотики, що відбивають і морально-естетичні цінності певної культури.

9. Усі існуючі жести можна поділити на жести, що заміняють мову, жести, що супроводжують мову, символічні умовні жести, експресивні та описові жести. Також виділяють жести-комунікатори, жести відкритості, захисту, загрози, вказівки та регуляції.

10. В цілому, невербальні засоби спілкування є показниками статусно-рольових відносин, ступеня близькості осіб, що спілкуються. Вони являють собою певні "безмовні знаки" людини, що несуть для співрозмовників інформацію про емоційні стани, почуття, ступінь їх близькості; доповнюють, уточнюють, а іноді і заміщають мову; виступають засобом міжособистісного впливу в спілкуванні, регулюють відносини.

11. Важливим елементом невербального спілкування є житловий будинок як істотний елемент навколишнього середовища. Улаштування дому, порядки в ньому демонструють ціннісні орієнтації мешканців, їх статусно-рольові позиції. Домівка, її оздоблення, атмосфера в родині впливає на внутрішній світ людини, на стиль її поведінки, а також на форми і продуктивність спілкування.

Семінар № 9. Вербальна і невербальна комунікація

Цілі та завдання заняття: визначення понять вербальної та невербальної комунікації; аналіз технології міжкультурного спілкування; з’ясування особливостей мовної взаємодії, характеристика мовного етикету; розгляд основних типів та форм міжкультурного мовного контакту; визначення основних стереотипів спілкування; з’ясування символіки жестів, характеристика їх основних різновидів; аналіз місця дому у системі цінностей і комунікативних зразків.

Основні поняття та категорії теми: вербальна комунікація, невербальна комунікація, мовний етикет, ритуальний стиль, маніпулятивний стиль, гуманістичний стиль, атракція, звертання, знайомство, запрошення, комплімент, поздоровлення, "зіткнення", "залучення", "проникнення", "взаємодія", культурно зумовлені сценарії, та стереотипні комунікативні стратегії і тактики, рукостискання, поцілунки, дотики, жести-комунікатори, жести відкритості, жести захисту, жести загрози, жести вказівки, жести регуляції, нуклеарна родина, розширена родина, статусно-рольові відносини.

План