П

Джордж Герберт Мід

итання семантики жестів стають особливо значущими при міжнаціональному спілкуванні. Помилки в інтерпретації відбуваються в основному при формальному збігу: подібному жесту надається те значення, яке він має у своїй культурі. Хрестоматійний приклад невірного тлумачення при формальному збігу жестів – діаметрально протилежний розподіл рухів голови в росіян і болгар.

Нерідкі випадки, коли однаковим жестам у різних культурах надається різне значення. Наприклад, відкрита долоня в Греції означає образу. Для іспанців, греків і італійців образливим є жест доторкання до мочки вуха. А в Португалії цей жест означає, що людина не розчула сказаного.

Дослідження в галузі еволюції людських систем спілкування дозволяють з достатнім ступенем впевненості припускати, що історично мова жестів передувала словесній мові. Спостереження за способами спілкування дозволили виявити у вищих антропоїдів цілу групу жестів і поз, відповідних до поведінки людини – таких як обійми, уклін, кивок головою (запрошення йти разом), пози погрози та ін. Швидше за все, ці жести закладені в генетичному коді дій матері по навчанню дитини ходити, переносу його на спині, грі в "хованки" (свого роду тренування на дізнавання в мавп) і навіть звичай збирання букетів, близький до збирання рослин для прокорму в тих же мавп.

Як би то не було, у культурі з традиційною системою засобів спілкування (не говорячи вже про архаїчну) жести відігравали незрівнянно більшу роль, аніж ми це можемо уявити на основі власного життєвого досвіду. У багатьох культурних традиціях існували відпрацьовані системи жестів (наприклад, у деяких чернечих орденах і дервішів, які давали обітницю мовчання), що не поступаються сучасній мові жестів глухонімих.

Не секрет, що культурі традиційного типу взагалі властива перевага візуальних засобів спілкування над іншими. Ця перевага особливо характерна для ритуалу. Мова значимих рухів лежить в основі ритуальної поведінки.

Вторинність словесної мови виявляється, зокрема, у тому, що в деяких ритуалах взагалі передбачалося обов'язкове мовчання, чи мовна поведінка зводилася до вигуків, призивань божества. Дотепер можна спостерігати, що при проголошенні лікувальної змови хворий не сприймає її як зв'язну мову, а чує деякий ритмічно організований мовний потік, у якому уловлює лише окремі слова; усе це в сукупності з обстановкою справляє заворожливу дію.

Мовою жестів, поз, за допомогою особливого поводження з речами в ритуалі передається найбільш значуща інформація, що має ключове значення для всього соціуму.

В історії комунікативної поведінки особлива роль належить руці. Коли ми говоримо про жести, у першу чергу маються на увазі значимі рухи рук. Багато жестів рук, які використовуються в сучасному спілкуванні, мають дуже давнє походження. У ретроспективі їх значення тісно пов'язано з ритуально-міфологічною символікою руки.