Тема 5.3. Культура спілкування

Відносини людини з іншою людиною, із суспільством – важлива проблема культурології. Ми живемо серед інших людей, і змушені пристосовуватися до них, узгоджувати з ними свої інтереси та цілі. Ми живемо в державі, і для нас не байдуже, яка у нас влада, поважаємо ми її або боїмося. Нарешті, ми повинні знати, які були спроби в історії побудувати гармонійні відносини між людьми, суспільством і державою, і чи можлива взагалі така гармонія.

"Я" завжди існує тільки у тісній взаємодії з "Ти", з "Іншими", з навколишніми речами, з "Ми". Науки, що вивчають суспільство, в кожну епоху знову і знову з’ясовують суть цих відносин. При цьому виявляється, що чим далі ми просуваємося у пізнанні один одного, тим більше ми розмірковуємо про себе, і тим більше, у свою чергу, ми стаємо іншими. У світі рослин, тварин, все навпаки - там нас нічого не хвилює. Ф. Ніцше зазначав, що нам приємно бути на лоні природи саме тому, що в неї немає й гадки про нас.

____________________________________________________________________

“ Хоч ми бачимо тільки тіло і жести Іншого – але скрізь них ми спостерігаємо невидиму абсолютну потаємність, дещо, що кожен знає виключно від самого себе. Тіло іншого – справжній семафор, що посилає безмежну кількість сигналів, які говорять про те, що відбувається в його, Іншого, потаємному світі, але ці сигнали – лише побічне свідчення зовнішнього світу Іншого, за допомогою них можна лише здогадатися, що відбувається в його, Другого, потаємному світі”.

( Х. Ортега-і-Гасет “Людина і люди”)

________________________________________________________________________________

Вступаючи в спілкування, люди так чи інакше “налаштовуються” на взаємодію один з одним. Кожен бодай приблизно уявляє, що і як він скаже чи зробить, яка буде реакція інших на це, його власна реакція на цю реакцію тощо. Уявлення такого роду утворюють індивідуальний сценарій спілкування.

В основі індивідуальних сценаріїв лежать окремі типові культурні сценарії спілкування. Серед них є і сценарії, які визначають способи, завдання, форми спілкування, запроваджені у якійсь групі або культурі, і сценарії більш загального типу, відображені у загальнокультурних нормах і правилах спілкування. Такого роду загальнокультурні сценарії представляють собою те, що називають культурою спілкування.

У культурі спілкування є два взаємопов’язаних аспекти: зовнішній (ритуальний, “етикетний”) і внутрішній (соціально-психологічний).

Ритуальний, “етикетний” аспект культури спілкування називають “зовнішньою культурою”. Вона відображується у виконанні загальноприйнятих ритуалів спілкування, правил етикету, які диктують, що і як належить робити під час спілкування. Характер цих відносин утворює другий, більш глибокий прошарок культури спілкування – її соціально-психологічний аспект (“внутрішня культура”).

Існують окремі загальні норми людських відносин, що склалися історично і стали загальноприйнятими у сучасному суспільстві. Вони не завжди і не усіма виконуються, але поведінка у відповідності з ними вважається бажаною і очікується від людей. До основних норм “внутрішньої культури” відносяться наступні вимоги:

1. Чини (дій) у відношенні до інших так, як ти хотів би, щоб вони діяли по відношенню до тебе.

2. Виконуй свої обіцянки, домовленості і зобов’язання.

3. Будь доброчинним, намагайся в міру можливості робити добро людям, виконувати їх прохання.

Дані вимоги, за своїм змістом є формулюванням класичного "золотого правила моральності", що досить часто ототожнюється із самою мораллю. "Золоте правило моральності" виникає у середині першого тисячоліття до н.е., у так званий "осьовий час" за теорією К. Ясперса, і найбільш яскраво втілює ті зміни у розвитку людства, коли у боротьбі раціонального досвіду з міфом й відбувається становлення людства, виникає сучасний тип людини, формуються основні поняття і категорії, створюються світові релігії. Золоте правило моралі виникає незалежно в різних культурах – давньокитайській (Конфуцій), буддійській (Будда), давньогрецькій, християнській, культурі Нового часу.