86. Соціальне партнерство: його визначення та особливості.

Соціальне партнерство у найбільш загальному трактуванні — це система відносин у соціально-трудовій сфері, що спрямована на узгодження і захист інтересів найманих працівників і роботодавців. Соціальне партнерство з функціональної точки зору слід розглядати як систему правових і організаційних норм, принципів, структур, процедур (заходів), які спрямовані на забезпечення взаємодії між найманими працівниками, роботодавцями, державними органами влади в регулюванні соціально-трудових відносин на національному, галузевому, регіональному рівнях та рівні підприємств (організацій). Соціальне партнерство може бути ефективним методом регулювання соціально-трудових відносин, якщо воно здійснюється у формах та функціонує на принципах, що обґрунтовані наукою і дієвість яких підтверджена практикою. На рівні підприємства (організації) соціальне партнерство між суб’єктами соціально-трудових відносин має здійснюватися у таких формах:

• спільних консультацій;

• колективних переговорів і укладення колективних договорів;

• спільного опрацювання політики доходів, зайнятості, інших складових предмету соціально-трудових відносин та соціально-економічної політики підприємства в цілому;

• спільного розв’язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм, організації примирних та арбітражних процедур;

• участі найманих працівників в управлінні виробництвом;

• участі представників сторін у роботі органів соціального партнерства;

• участі найманих працівників у розподілі прибутку, доходів на умовах, що визначені колективним договором;

• обміну необхідною інформацією;

• контролю за виконанням спільних домовленостей.

Формуючи сучасну систему соціального партнерства, вкрай важливо визначитися з принципами, на яких мають будуватися відносини між партнерами. Соціальне партнерство на рівні організації має функціонувати на основі таких принципів:

• поваги і врахування інтересів учасників переговорів;

• повноважності соціальних партнерів і їх представників;

• повноти представництва сторін;

• рівноправності сторін і довіри у відносинах;

• невтручання у справи один одного;

• свободи вибору і обговорення питань, що входять до предмету соціального партнерства;

• соціальної справедливості як прояву відповідності між роллю тих чи інших суб’єктів (осіб) і їхнім соціальним станом; між їхніми правами і обов’язками; трудовим внеском і винагородою за послуги праці, суспільним визнанням;

• добровільності прийняття зобов’язань на основі взаємного погодження;

• пріоритетності примирних методів і процедур погодження інтересів;

• регулярності проведення консультацій і переговорів з питань, що входять до предмету соціального партнерства;

• реальності забезпечення зобов’язань, які прийняті соціальними партнерами;

• обов’язковості виконання досягнутих домовленостей;

• систематичності контролю за виконанням прийнятих рішень;

• відповідальності сторін, їхніх представників за невиконання з їхньої вини прийнятих зобов’язань.