67. Режим праці та відпочинку: змінний, добовий, тижневий та річний режими праці та відпочинку

Продуктивність, стан здоров’я людини значною мірою залежать від режиму праці і відпочинку. Важлива роль у забезпеченні високої працездатності працівників належить організаційному механізму регулювання використання робочого часу.

Режим праці і відпочинку — це регламентоване чергування періодів роботи та перерв на відпочинок протягом робочої зміни, доби, тижня, року (табл. 10.2).

Таблиця10.2

Різновиди режимів праці і відпочинку

Різновид	Відмінні ознаки
Змінний	визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку і закінчення, тривалість обідньої перерви, праці, частоту регламентованих перерв на відпочинок
Добовий	охоплює кількість змін роботи за добу, час відновлення працездатності між змінами
Тижневий	передбачає різні графіки змінності, кількість і порядок надання вихідних днів, порядок переходу працівників з однієї зміни на іншу
Річний	визначає кількість робочих та неробочих днів у даному періоді, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток, а такий їхній графік

Режими праці та відпочинку формуються з урахуванням працездатності людини. Це фізіологічний показник, який відображає взаємозв’язок людини з умовами зовнішнього середовища й характером трудової діяльності.

Внутрішньозмінні режими праці та відпочинку охоплюють перерву на обід і короткочасні перерви на відпочинок. Обідня перерва необхідна не тільки для прийняття їжі, але й для зняття втоми, накопиченої протягом першої половини робочого дня. Короткочасні перерви призначені для зменшення втоми протягом зміни та для особистих потреб. Перерви на відпочинок повинні бути регламентовані, а їхнє дотримання — обов’язковим.

Мінімальний час на відпочинок за будь-яких умов має бути не меншим ніж 10 хвилин на зміну, не враховуючи обідньої перерви. Крім часу на відпочинок, також передбачається час для особистих потреб, який на базі фізіологічних досліджень передбачає для робітників промислових організацій 10—15 хвилин.

68. Традиційні та гнучкі графіки роботи. Методи аналізу ефективності використання робочого часу.

На організаціях використовуються різні графіки змінності: одно-, дво-, три і чотиризмінні (для однієї, двох, трьох, чотирьох і п’яти бригад); для звичайного й безперервного робочого тижня з постійними та змінними вихідними днями.

На роботах з особливими умовами й характером праці в порядку та випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня.

В окремих випадках органи місцевого самоуправління можуть накладати свої обмеження на порядок використання робочого часу у зв’язку зі стихійним лихом, дефіцитом енергоресурсів, нестачею засобів громадського транспорту та з інших причин.

Змінний (гнучкий) час має бути відпрацьований у такий спосіб, аби в цілому було додержано тривалості роботи, установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку в розрахунку на тиждень або на місяць.

Фіксований робочий час за своєю тривалістю має становити більшу частину робочого часу, що обумовлено необхідністю здійснення відповідного контролю за працівниками, що працюють за таким графіком.

Гнучкий графік роботи є узагальненою назвою багатьох нестандартних режимів робочого часу (табл 10.3).

Таблиця 10.3

Різновиди гнучких режимів робочого часу

Режими	Особливості використання
Змінного обсягу робочого часу	Система періодичного, у міру виробничої необхідності, залучення працівників до праці
Ступінчастого графіка	Дає можливість починати й закінчувати роботу в будь-який час за умови відпрацювання встановленої змінної норми робочого часу, що дає змогу працівникам вибрати для себе найзручніший режим роботи
Поділу робочих місць	Припускає використання на одному робочому місці почергово двох працівників, зайнятих неповний робочий день, кожний з яких може працювати 3—6 годин у зміну, але обладнання при цьому використовується протягом 6—12 годин
Стислого робочого тижня	Встановлюється в межах двотижневого періоду. Він є подовженням робочого дня з одночасним збільшенням кількості вихідних

Аналіз використання робочого часу в організаціях дає змогу виявити втрати часу та їхні причини з метою досягнення раціонального використання праці персоналу. Ефективність витрат робочого часу оцінюють на основі порівняння фактичних витрат робочого часу з обґрунтованою мірою праці.

Виявлення резервів і використання робочого часу, ефективність усіх етапів виробництва залежать від обліку робочого часу. Незалежно від режиму роботи на кожному підприємстві, має бути організовано табельний облік використання робочого часу (типова форма № П-12 «Табель обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати за ____ рік», затверджена наказом Мінстату України від 9 жовтня 1995 р. № 253). У табель вносять дані про усіх постійних і тимчасових працівників, які перебувають у списочному складі організації.

Облік використання робочого часу може здійснюватися або методом безперервної реєстрації, або за відхиленнями, тобто тільки відміткою неявки, запізнень, прогулів. У цьому разі наприкінці місяця рахують загальний календарний фонд робочого часу, час невиходів та інших втрат. Із загального календарного фонду відраховують усі втрати й отримують фактично відпрацьований час.

Ефективність використання цілоденного робочого часу аналізують на базі даних табельного обліку. Використання внутрізмінного робочого часу визначають проведенням періодичних і одночасних обстежень (фотографій і самофотографій робочого дня, моментних спостережень).

• Фотографія проводиться для одержання даних для виявлення втрат робочого часу з різних причин та розроблення організаційно-технічних заходів з удосконалення використання робочого часу. Її виконують за існуючої організації праці з усіма її недоліками. Фотографія здійснюється спостерігачем або самим працівником (самофотографія) методом безпосередніх вимірів під час виконання виробничого завдання на робочому місці. На підставі матеріалів фотографії складається фактичний баланс робочого часу у хвилинах і відсотках, який порівнюється з нормативним. Фотографія робочого часу дає змогу виявляти як наявні, так і невидимі, приховані, втрати робочого часу для його продуктивнішого використання.

• За допомогою методу моментних спостережень спостерігач через неоднакові проміжки часу (моменти) фіксує те, що відбувається на робочих місцях в обраній зоні спостереження. За цього методу значно зростає кількість спостережуваних об’єктів, поліпшується оперативність одержання потрібної інформації, забезпечується достатня точність результатів спостереження. Недоліком цього методу є неможливість точного визначення обсягу певних видів втрат робочого часу протягом зміни загалом та в розрахунку на кожного конкретного працівника внаслідок того, що облік моментоспостережень ведеться на всю сукупність спостережуваних об’єктів.

Ефективність використання робочого часу протягом місяця, кварталу, року аналізують за даними форми статистичної звітності № 3-ПВ «Звіт про використання робочого часу».

Використання робочого часу працівників оцінюють за допомогою таких показників:

• середня кількість днів, відпрацьованих робітником за звітний період (місяць, квартал, рік);

• середня тривалість робочого дня (зміни).

Ці показники можна обчислюють на підставі даних звіту організації з праці.

Отже, аналіз робочого часу працівників та уміле управління ним дає змогу досягти раціонального використання часу праці, зменшити витрати організації і трудомісткість продукції, підвищити продуктивність праці та ефективність діяльності організації загалом.