65. Робочий час як універсальна міра кількості праці. Норма тривалості робочого часу.

Робочий час — це тривалість обов’язкового перебування працівника на робочому місці для виконання посадових обов’язків.

Робочий час є універсальною мірою кількості праці. Кількість праці, уречевленої в її продуктах, визначається екстенсивною (тривалість

робочого часу) та інтенсивною (рівень інтенсивності праці) величинами.

Робочий час кожного працівника є частиною загального фонду робочого часу організації – узгальнюючого показника, що характеризує

кількість часу відпрацьованого працівниками піприємства протягом певного періоду. Отже, робочий час є водночас загальною мірою кількості праці.

Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого — фізичними та психофізіологічними можливостями людини.

Фонд робочого часу поділяється на:

внутрізмінний (кількість годин і хвилин роботи за зміну);

цілоденний (кількість робочих днів, які необхідно відпрацювати одному або усім працівникам протягом місяця, кварталу, року).

Норма тривалості робочого часу — це законодавчо встановлена максимальна тривалість робочого часу одного працівника на тиждень.

Ця норма не може бути збільшена ні колективними, ні трудовими договорами. Допускається законодавче й договірне встановлення меншої

тривалості робочого часу. Розрізняють такі поняття, як «менша тривалість робочого часу» і «скорочена тривалість робочого часу».

Скорочений робочий час — скорочена тривалість робочого часу з оплатою праці повного робочого дня або тижня.

Неповний робочий час — скорочена тривалість робочого дня або тижня, яка встановлюється за погодженням сторін трудового договору з

оплатою пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Робочий час регламентується і державою, і роботодавцем. Згідно з Кодексом законів про працю України (ст. 50), установлюється верхня межа

тривалості робочого часу: для нормальних умов праці — 40 годин на тиждень; для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, — не більше 36 годин на тиждень (ст. 51).

Для працівників здебільшого встановлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.

В організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочий тиждень

з одним вихідним днем.

За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин за тижневої норми 40 годин, 6 годин за тижневої норми 36 годин і 4 години —

при тижневій нормі 24 години. П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень установлюється власником або вповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом

з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу та за погодженням з місцевою Радою народних депутатів (ст. 52).

66. Законодавче регулювання робочого часу та тривалості відпусток.

Норма тривалості робочого часу — це законодавчо встановлена максимальна тривалість робочого часу одного працівника на тиждень. Ця норма не може бути збільшена ні колективними, ні трудовими договорами.

Робочий час регламентується і державою, і роботодавцем. Згідно з Кодексом законів про працю України (ст. 50), установлюється верхня межа тривалості робочого часу: для нормальних умов праці — 40 годин на тиждень; для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, — не більше 36 годин на тиждень (ст. 51).

Для працівників здебільшого встановлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин за тижневої норми 40 годин, 6 годин за тижневої норми 36 годин і 4 години — при тижневій нормі 24 години. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15—16 років (учнів віком від 14 — до 15 років, які працюють у період канікул) — 24 години на тиждень. Якщо учні працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, тривалість їхнього робочого часу не може перевищувати 12 годин на тиждень. 36-годинний робочий тиждень установлено також для вчителів, лікарів, викладачів вищої школи та деяких інших категорій працівників.

Не допускається робота у вихідні та святкові дні, однак якщо це обумовлене характером виробництва, аварійними ситуаціями, стихійним лихом, то робота у вихідні та святкові дні компенсується наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі (ст. 72).

Щодо часу відпочинку то, відпустка надається зі збереженням на її період місця роботи і заробітної плати. Тривалість відпусток розраховується в календарних днях. Ст. 4 Закону України «Про відпустки» встановлює такі види відпусток:

• щорічні відпустки: основна і додаткова (за роботу в шкідливих і важких умовах праці, за особливий характер праці тощо);

• додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;

• творчі відпустки;

• соціальні відпустки (у зв’язку з вагітністю і пологами; для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; додаткова відпустка працівникам, що мають дітей);

• відпустки без збереження заробітної плати;

• інші види відпусток, установлених законодавством, угодами, колективним і трудовим договорами.

Основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш ніж на 24 календарних дні, а неповнолітнім особам — на 31 календарний день (ст. 75). Для окремих категорій працівників встановлюється інша тривалість відпусток. Робітникам вугільної, металургійної, електроенергетичної промисловості та деяким іншим щорічна основна відпустка надається тривалістю 24 календарних дні, і за кожні два відпрацьовані роки вона збільшується на два дні. Працівники, зайняті на підземних гірничих роботах завглибшки 15 метрів і нижче, мають право на щорічну основну відпустку тривалістю 28 календарних днів, керівні, педагогічні та науково-педагогічні працівники освіти й наукові працівники — до 56 календарних днів. Інваліди І і ІІ груп мають право на щорічну відпустку тривалістю 30 календарних днів, а інваліди ІІІ групи — 26 календарних днів.

Щорічну відпустку на вимогу працівника потрібно переносити на інший період у разі:

• порушення власником терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки;

• несвоєчасної виплати власником або вповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки;

• тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;

• виконання працівником державних або громадських зв’язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи зі збереженням заробітної плати;

• настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;

• збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.

Щорічні додаткові відпустки надаються:

• працівникам, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці;

• працівникам, які зайняті в окремих галузях народного господарства та мають тривалий стаж роботи на одному підприємстві;

• працівникам з ненормованим робочим днем тощо.

Відпустка за перший рік роботи надається працівникам після шести місяців безперервної роботи в організації. За другий і наступні роки роботи відпустка може бути надана в будь-який час відповідного робочого року. Черговість надання відпусток установлюється власником або вповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом організації. Поділ відпустки на частини допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх упродовж робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу в шкідливих і важких умовах чи за працю особливого характеру.