5.2. Законодавчі основи господарського правопорядку

Господарське законодавство поділяється на головний акт – Господарський кодекс України (далі – ГК), та інші акти, що не можуть суперечити ГК, а при змінах і доповненнях мають узгоджуватися з ним. Господарський Кодекс України прийнятий 16 січня 2003 р., який набрав чинності з 1 січня 2004 р., його прийняття пов'язано з кардинальним реформуванням суспільного строю. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства. Відношення Цивільного кодексу до Господарського кодексу є відношенням загального до спеціального законодавства, тобто, пріоритет у господарських відносинах має Господарський кодекс.

Закон – нормативний акт вищої юридичної сили, прийнятий вищим представницьким органом державної влади - Верховною Радою України або безпосередньо волевиявленням народу через референдум.

Підзаконні акти - це нормативні акти правотворчих органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання. До них належать: Укази Президента України, Декрети і Постанови Кабінету Міністрів, інструкції та нормативні накази міністерств і відомств, акти місцевої державної адміністрації рішення органів регіонального та місцевого самоврядування.

Нормативно-правовий акт це письмовий документ правотворчого характеру, який містить юридичні норми. Це найпоширеніша норма сучасного права.

Правова норма (норма права) – це правило поведінки, встановлене державою, за допомогою якого регулюються відносини людей.

2. Державне регулювання господарською діяльністю

План

1. Забезпечення державою організації господарської діяльності

2. Економічна політика держави

3. Засоби державного регулювання господарської діяльності

1. Забезпечення державою організації господарської діяльності

Держава бере участь в організації господарської діяльності і забезпечує:

• визначення стратегії соціально-економічного розвитку України на основі програмно-цільового управління в інтересах Українського народу, підпорядкування суспільного виробництва потребам людини, її соціальної захищеності;

• досягнення раціонального співвідношення ринкових механізмів саморегулювання та державних важелів управління економічними процесами в умовах багатоукладної економіки;

• структурну перебудову галузей народного господарства з визначенням пріоритетних напрямів економічного і соціального розвитку, їх державної підтримки;

• підвищення конкурентоспроможності національних товаровиробників в умовах посилення економічної інтеграції у світовий ринок;

• зростання національного багатства і добробуту людей.

Держава визначає засади використання природних ресурсів, організації та експлуатації енергосистем, транспорту, зв'язку; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; бюджетну систему та державний бюджет; систему оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти та іноземних валют на території України; порядок випуску та обігу цінних паперів, їх види і типи; порядок встановлення державних стандартів; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон; засади зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади та інші питання юридичної відповідальності; основи соціального захисту, засади регулювання праці і зайнятості; інші питання управління народним господарством, передбачені Конституцією України і законами.

Держава організовує та забезпечує функціонування державного сектора економіки (державне господарювання).

Держава зобов'язує суб'єктів господарювання вести бухгалтерський облік і подавати фінансову та статистичну звітність відповідно до вимог, встановлених законодавством.

Держава забезпечує усім суб'єктам господарювання рівні правові умови господарської діяльності та здійснює захист прав суб'єктів господарювання і споживачів незалежно від їх організаційних форм і форм власності.