II група – заходи стимулювання залучення іноземних інвестицій

1. Податкові пільги.

2. Пільги в митно-тарифній сфері.

3. Субсидування інвестицій. Стимулюють пряме інвестування в галузі, розвиток яких є бажаним з погляду національних інтересів.

4. Повне скасування обмежень щодо виходу на місцевий ринок виробників послуг. Стимулює інвестиції у сферу послуг, а відтак – усі види інвестицій.

5. Фінансова допомога іноземним інвесторам, зокрема для розвитку інфраструктури, підготовки кадрів. Стимулює всі інвестиції і може використовуватися для розширення їхнього обсягу.

III група – обмежувальні заходи стосовно іноземних інвестицій

1. Капітали місцевих компаній.

2. Обмеження на переведення капіталу й прибутку за кордон. Обмежують фінансові потоки за кордон.

3. Обмеження обсягу виробництва. Обмежують виробництво.

4. Виробничі вимоги. Замінюють імпорт.

5. Вимоги стосовно передачі технології. Вимагають передачі технології.

6. Вимоги стосовно обов'язкового продажу певної частки виготовленої продукції на місцевому ринку. Замінюють імпорт.

7. Вимоги збалансованості торгівлі. Замінюють експорт інших товарів.

8. Встановлення норми вмісту місцевих компонентів у вар­тості готової продукції, виробленої на підприємстві із закордонним капіталом. Замінює імпорт.

9. Вимоги стосовно розширення експорту товарів. Замінюють експорт інших товарів.

10. Вимоги заміщення імпорту товарів. Замінюють імпорт.

11. Заборона на функціонування на місцевому ринку, у т. ч. обмеження на створення спільних підприємств. Обмежує всі прямі інвестиції, але особливо негативно впливає на високотехнологічні інвестиційні проекти, пов'язані з придбанням патентів і ліцензій.

11. Валютні обмеження. Обмежують фінансові перекази за кордон.

IV група – заходи стосовно компаній, що здійснюють обмежувальну ділову практику

1. Заходи стосовно переділу ринків. Обмежують експорт.

2. Заходи стосовно організації тендерів. Заходи стосовно відмови від дилерських зв'язків. Обмежують експорт/імпорт.

3. Заходи стосовно відмови від виняткових дилерських зв'язків. Забороняють експорт.

4. Заходи стосовно встановлення трансферних цін. Зумовлюють до низьких цін на експорт.

5. Заходи стосовно диференціації цін. Призводять до встановлення завищених цін.

6. Заходи стосовно фіксації цін. Призводять до встановлення завищених цін.

7. Заходи для "зв'язаної торгівлі". Замінюють інший імпорт/ експорт.

8. Заходи для підтримки роздрібних цін. Призводять до встановлення завищених імпортних цін.

V група – обмежувальні і стимулюючі заходи, прийняті країнами базування тнк (чи країнами – експортерами капіталу)

1. Заходи щодо обмеження експорту закордонних філій на територію країни базування головної компанії ТНК. Обмежують торгівлю.

2. Податкові пільги стосовно переведення доходів і прибут­ку від ПІІв країну базування. Субсидують інвестиції.

3. Пільгове кредитування малих і середніх компаній, що вкладають ПІІ в економіку головним чином країн, що розвиваються, і держав з перехідною економікою. Субсидує інвестиції.

4. Система інвестиційного страхування чи гарантування можливих економічних і політичних ризиків, пов'язаних зі зміною загальноекономічних умов господарювання в країні, що приймає.

5. Створення спеціальних органів з підтримки іноземного інвестування.

5. Розробка програм на підтримку інвестицій.

5. Надання інформаційних послуг для організації виставок, ознайомлювальних поїздок, спеціальних маркетингових досліджень, реклами на державних телеканалах, використання дер­жавних візитів і поїздок.

У цілому національна політика країни, що приймає, впливає на галузеві напрями інвестиційних вкладень і (менше) на величину залучуваного капіталу.

Наявність ефективних правових умов допуску і функціонування іноземних інвестицій – попередній критерій оцінювання інвестиційного клімату країни, що приймає.

Більш істотну роль відіграє наявність таких макроекономічних факторів:

• місткість ринку країни, що приймає, обумовлена обсягом ВНП і середнім доходом надушу населення. Привабливість краї­ни як бази подальшого експорту товарів на зовнішній ринок зростає, що пов'язано зі зниженням рівня торгових бар'єрів, транспортних витрат. Однак практика невеликих за місткістю внут­рішнього ринку економік (Гонконг чи Сінгапур) підтверджує, що обсяг економіки не повинен бути бар'єром на шляху залучення іноземних інвестицій;

• рівень політичного ризику країни. Цей показник визначають як спеціальні підрозділи ТНК (дані показують, що близько 80 % усіх ТНК мають подібні підрозділи в рамках своєї внутрішньо фірмової структури).

У цілому податок, який платять корпорації з доходу від інвестицій за кордон, залежить від багатьох факторів – ставок амортизації, методу врахування запасів, ставок місцевих податків. Деякі країни встановлюють зовсім непередбачувані Додаткові "побори", як наприклад, податок на фінансові транзакції, або додатковий податок на інвестиції в машинобудуванні в Китаї. Також безпосередньо впливає на розмір прибутку, який залишився у розпорядженні підприємства, й те, що законода­вець може дозволити віднести на валові витрати.

У період економічної та політичної нестабільності питання диверсифікації джерел доходу стає особливо актуальним. Намагаючись уникнути високих ризиків підприємницької діяльності в рідній країні, український бізнес протягом 1998—2006 pp. переважно розвивається за кордоном. Такі придбання як Huta Czestochowa у Польщі або Dunaferr в Угорщині "Індустріальним союзом Донбасу" відомі всім, й може скластися думка, що інвестування в Європу під силу тільки великим гравцям ринку. Однак, як це доводять співвласники одеської компанії "Реста", представники середнього бізнесу також можуть використовувати цей важливий інструмент диверсифікації ризиків й успішно вести підприємницьку діяльність у стабільних й передбачуваних країнах. Приклад – відкриття компанією "Реста" у 2002 р. ресторану Le Veranda у Празі. Нині цей заклад входить до марки Mishelin – міжнародний путівник для гурманів, що рекомендує тільки перевірені інспекторами ресторани.

Низький приплив іноземного капіталу до України пояснюється відсутністю з боку держави функціонування на законодавчому рівні ефективних інструментів залучення інвестицій, якими виступають територіальні пільги.

До 2005 р. територіальні пільги в Україні використовувались просто як захід розрахунків із лояльною до влади регіональною елітою, оскільки спеціальні економічні зони (СЕЗ) та території пріоритетного розвитку (ТПР) не стали у свій час, як це передбачалося, локомотивом інвестицій, оскільки першочерговою метою їх створення було намагання ухилитися від податків та контрабандних намірів з боку деяких державовладців.

Сьогодні з офіційним отриманням у кінці грудня 2005 р. статусу країни з ринковою економікою в Україні при підготовці бюджету 200 7 р. робиться спроба часткового оновлення пільг для інвестиційних проектів, зареєстрованих в рамках СЕЗ та ТПР. Основна мета має полягати у поверненні інвесторам зі спецзон пільг щодо сплати податку на прибуток, ввізних мит та НДС. Пільги у поєднанні з високим рівнем корупції в нашій країні давали можливість без мита завозити продукцію в Україну, що призводило до недобросовісної конкуренції на внутрішньому ринку України.

Типові зловживання – безмитне ввезення сировини як для підприємства зі спеціальним інвестиційним режимом, так і споріднених структур, мінімізація податку на прибуток шляхом перенаправления прибутку із позарежимного цеху підприємства на режимний і т. ін.

Характеризуючи особливості українських спецзон, необхідно відмітити, те, що законодавство, яке регламентує їхню діяльність, суперечить як податковому, так і митному законодавству. Наприклад, згідно з Законом "Про режим іноземного інвестування", податком на додану вартість не оподатковується все майно, яке ввозиться в країну як інвестиція, Закон "Про податок на додану вартість" виключає з податкової бази основні засоби, що надходять як інвестиції, а Закон "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності в Закарпатській області" поширює по­даток з ПДВ тільки на обладнання.

Першочерговим завданням на державному рівні є повернення пільг не в "ручному" режимі, а на основі стабільного законо­давчого забезпечення і заохочення на основі норм та правил євро­пейського законодавства, де мають бути відображені мета, строки та критерії надання територіальних преференцій, і відповідно, жорсткий контроль за дотриманням створених преференцій та умов на законодавчому рівні.

Для іноземних інвестицій, які не підлягають під пільгові або обмежувальні режими, слід застосовувати національний режим. У процесі відбудови економіки України, фінансової стабілізації та подолання інвестиційної кризи, коли сформуються усталені прогресивні тенденції соціально-економічного розвитку, мож­ливим і доцільним має бути створення рівних умов функціонування і стимулювання для національних підприємств і підприємств з іноземними частковими або 100-відсотковими інвестиціями.

Слід підкреслити, що макроекономічний інтеграційний ефект за рахунок використання іноземних інвестицій досягається країнами, уряди яких проводять системну політику, що відображає не лише макроекономічні пріоритети, а й враховує стратегічні аспекти інвестиційної поведінки іноземних фірм. Це є принциповим важелем для розвитку прямого іноземного інвестування.

2