Міністерство освіти і науки,молоді

та спорту України

Хмельницький економічний університет

Виконала

Студентка групи ОА-2.1

Ліскова Ю.В.

Перевірила

Коцюба О.В.

Хмельницький

2013

План

Вступ

1.Поняття продовольчої безпеки

2. Світова продовольча проблема. 

2.1 Сутність проблеми

2.2 Продовольча проблема в країнах, що розвиваються

2.3 Основні шляхи та механізми розв’язання глобальної продовольчої проблеми.

3. Проблема продовольчої безпеки України

4. Основні напрями вирішення продовольчої безпеки в Україні

Висновки

Література

Вступ

Надійне забезпечення країни продовольством має стратегічне значення, оскільки від цього залежать її не лише продовольча, але й національна безпека. Для України проблема продовольчої безпеки набуває особливої гостроти, що пов'язано з подіями в ХХ столітті, протягом якого народ нашої держави пережив кілька революцій, війн, голод у 30-х і 40-х роках, черги за продуктами у 80-х роках, радіоактивне забруднення значної території країни внаслідок Чорнобильської аварії, відсутність повноцінного харчування у більшої частини населення через бідність у 90-х роках минулого століття. Проблема продовольчої безпеки не має кон'юнктурного характеру. Вона буде існувати доти, поки є держава, визначальним фактором сили і авторитету якої є підтримання відповідного рівня продовольчої безпеки. Підтвердженням цього є правове забезпечення та постійна увага до проблем продовольчої безпеки в країнах ЄС, США, Японії тощо.

Швидкі зміни економічної і політичної ситуації в світі, тенденції розвитку світового сільського господарства та складність вирішення продовольчої проблеми на міжнародному рівні вимагають посиленої уваги до національної продовольчої безпеки. Україна має чітко визначити параметри продовольчої безпеки і на цій основі розробити стратегію та напрями розвитку агропромислового комплексу з урахуванням раціонального використання його потенціалу та посилення експортної орієнтації.

Перехід до ринкової економіки, реформування аграрного сектора відповідно до вимог економічних законів ринку зумовлюють особливу увагу до формування системи продовольчої безпеки в нових умовах. Саме нині, коли особливо чітко проглядаються як недоліки та помилки в аграрній реформі, так і елементи тих позитивних результатів, заради яких здійснювалися кардинальні економічні перетворення, актуальним є питання розроблення наукових засад формування системи продовольчої безпеки країни, яка відповідає принципам функціонування ринкової економіки і яка, як пріоритет агропродовольчої політики держави, має визначати напрями її здійснення.

1. Поняття продовольчої безпеки

Продовольча безпека - це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-політичну стабільність у суспільстві, виживання і розвиток нації, особи, сім'ї, стійкий економічний розвиток. Необхідність забезпечення продовольчої безпеки України вимагає підтримання відповідного рівня продовольчого самозабезпечення, що передбачає використання державної підтримки вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції та вжиття заходів імпортного контролю з метою захисту власних виробників від іноземної конкуренції. Надійність забезпечення продовольчої безпеки полягає як у достатньому самозабезпеченні продуктами харчування, так і в наявності коштів для їх імпорту в необхідних обсягах за умов мінімальної потенційної вразливості продовольчого забезпечення населення в разі виникнення ускладнень з імпортом продовольства (відсутність валюти, зростання цін, ембарго тощо).

Дослідження сутності категорії продовольчої безпеки дали можливість зробити висновок, що її теоретичні основи ґрунтуються на економічній теорії, згідно з якою основою існування людського суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ для задоволення потреб. Людина намагається задовольнити, насамперед, найнеобхідніші свої потреби. За відомою теорією А. Маслоу, яка визначає вагомість потреб, першочерговими є фізіологічні потреби, серед яких на перше місце ставиться голод.

Продовольча безпека як багаторівнева системна категорія характеризує економічні відносини на різних рівнях людської спільноти: глобальному, національному, на рівні соціальних груп, сімей, окремої особи. Особливе місце в цій системі займає національна продовольча безпека, яка набирає рис суспільного блага і вимагає державної підтримки в ринкових умовах. У загальному комплексі проблем забезпечення продовольчої безпеки є такі, що пов'язані безпосередньо з функціонуванням ринку, і ті, що належать до так званої підсистеми державних інтересів. Необхідність виділення як самостійної економічної підсистеми державних інтересів пов'язана з неспівпаданням мотивації ринкових відносин і завдань держави щодо забезпечення населення продовольством.

На тлі руйнації агропромислового комплексу та його ресурсного потенціалу відбувається зниження рівня продовольчої безпеки. Низька віддача природно-ресурсного потенціалу, який використовується у сільському господарстві пояснюється насамперед відсутністю ефективного власника, безгосподарним ставленням до землі, недосконалими технологіями виробництва, недотриманням науково-обгрунтованих норм ведення землеробства, хибною практикою максимального залучення земель до обробітку, недостатнім внесенням мінеральних добрив, необгрунтованою ціновою політикою, відсутністю достатньої кількості сільськогосподарської техніки та її низькою якістю, невиконанням природоохоронних заходів.

2.Світова продовольча проблема.

2.1Сутність проблеми .

Виділяють чотири групи чинників, які впливають на глобальну продовольчу проблему:

• природні умови й розміщення населення (загальна площа та структура сільськогосподарських угідь, сільськогосподарський потенціал, клімат, співвідношення між кількістю населення і масою продовольства тощо);

• світовий транспорт і зв`язок, котрі забезпечують широкий вихід продуктів харчування на зовнішній ринок;

• політична ситуація в світі (позиції політичних сил, наявність міждержавних співтовариств, об`єднань, використання поставок продовольства у політичних цілях);

• світова економіка і торгівля в їхній єдності (продовольство як складова торговельних потоків, роль балансових розрахунків, кліринг);

Протягом усієї історії державності проблема стабільного продовольчого забезпечення населення була однією з найважливіших, оскільки від неї залежить національна безпека.

Визначити єдину для всієї планети норму харчування важко, позаяк зони та регіони Землі об`єктивно розрізняються за витратами енергії, яка необхідна для підтримання життя людини.

За оцінками Продовольчої й сільськогосподарської організації ООН (ФАО) і Всесвітньої організації охорони здоров`я (ВООЗ), середня норма харчування для однієї людини має становити 2300-2400 ккал на добу. Чітко виражене недоїдання настає тоді, коли цей показник падає нижче 1800 ккал, а очевидний голод – коли він проходить критичну позначку 1000 ккал на добу.

Голод ( фізичний брак їжі), який спостерігається в Ефіопії, Судані та інших районах південніше Сахари, є найбільш відомою формою продовольчої незабезпеченості.

Що ж стосується структури харчового раціону, то за нормою він має містити не менше 100 г білків на добу. Харчування, при якому бракує не тільки калорій, а й білків, насамперед тваринного походження, а також жирів, вітамінів, мікроелементів, називається неповноцінним. Неповноцінне харчування значної частини населення країн, що розвиваються, і певної частини бідних прошарків в інших державах – важлива причина низької тривалості життя і хвороб, викликаних білково-калорійною нестачею, гострою нестачею в організмі вітамінів, мінеральних речовин.

З урахуванням фізіологічних норм, наведених вище, наприкінці 80-х років повноцінне харчування отримували 35% жителів планети. Приблизно 15% споживали достатню кількість калорій, але мали дефіцит білків. Близько 20% мали дефіцит білків тваринного походження. А решта 30% жили в умовах кількісної та якісної нестачі їжі, споживаючи менше 1700 ккал на добу.

На кінець 90-х років загальна кількість голодуючих оцінювалася за даними ФАО, в 500-550 млн осіб, а тих, хто недоїдає, --  1-1,3 млрд. Середній для всього світу показник калорійності харчового раціону становив 2700 ккал на добу. Середнє споживання продовольства на одну людину в розвинутих країнах складає 3390 ккал, а споживання білків – майже 100 г на добу. Вони виробляють і споживають дві третини світового продовольства (у вартісному вираженні), хоча у них мешкає 15% населення світу. Їхня питома вага у світовому експорті продовольства становить близько 64% ( утому числі 60% готової продукції та 61% сільськогосподарської сировини), а в імпорті – 67% (відповідно 69 і 64%). Економічно розвинуті країни підтримують досить  високий рівень самозабезпеченості продовольством: США і Франція – понад 100%, Германія- 93%, Італія – 78%.

Продовольчий потенціал Землі у принципі достатній для задоволення потреб її жителів. Так, за період 1991-1999 рр. загальносвітове виробництво основних видів сільськогосподарської продукції продовжувало, з певним відхиленням, зростати.  Наприклад, виробництво зерна збільшилося до 1, 8 млрд т (середньорічний темп приросту – 1, 4 %) , м`яса  - до 186,2 млн т (2,8%), у тому числі червоного до 133, 2 млн т (2%) і м`яса птиці до 53 млн т(5%), молока – до 386 млн т . Виробництво на душу населення в середньому становило: зерна- 309 кг, м`яса – 31 кг, молока – 64,4 кг.

За прогнозами ООН, чисельність населення у світі на середину 21 ст. становитиме 9,4 млрд осіб (нині  6 млрд) . Навіть за найоптимістичними прогнозами, до населення Землі в найближчі 15 років додасться  ще 1 млрд чоловік, переважна більшість яких житиме в країнах, що розвиваються. При цьому основний додаток населення припаде саме на ті регіони, які в найбільшій мірі потерпають від голоду та недоїдання

Африка, де сьогодні 40% населення недоїдає, характеризується найвищими в світі темпами приросту населення: у країнах Тропічної  Африки жінка має в середньому шестеро дітей. За прогнозами питома вага африканців у світовому народонаселенні збільшиться з 13% у 1995 р. до 22% у 2020 р. Через це більшість спеціалістів ставлять під сумнів можливість досягнення Африкою продовольчої безпеки у 21 ст.. А в Індії міністр охорони здоров`я прямо заявила, що значне зростання населення зводить нанівець економічний прогрес країни.

Окрім абсолютного зростання чисельності населення, обсяг продовольчих потреб визначається й низкою демографічних чинників: статевовіковою структурою населення, збільшенням питомої ваги мешканців міст. І якщо в Європі продовольчі потреби в цілому трохи скоротяться, то в країнах, що розвиваються, вони  різко зростатимуть, а в цілому світі для підтримання адекватної якості життя населення, що зростає, виробництво продовольства за 50 років має піднестися не менше ніж на 75%.