Основні складові структурного функціоналізму:

• Суспільство = система взаємопов’язаних структур, що утворюють єдине ціле. Елементи системи взаємозалежні в силу різних виконуваних ними функцій.

• Соц. інститути (держави, церкви, профспілки тощо) – не самостійні утворення, а частини соц. системи, які вливають на функціонування всього суспільства.

• Індивід – основний елемент системи, що входить до соц. структури через виконувану ним соціальну роль.

• В основі соц. життя лежать норми і цінності.

• Соц. системи є інтегрованими і тяжіють до стабільності. Дисфункції суспільства = негативне явище, що потребує змін на краще. Роль соціології – виявлення соц. відхилень і попередження про них відповідні соц. інститути.

3.4.Теорія конфліктів р.Дарендорфа, л.Козера.

У сер. 60-х років ХХ ст. у структурно-функціональному підході західної соціології як протест проти теорії стабільності, порядку соц. системи виникає теорія конфлікту – конфліктологічна парадигма. Основоположники – Чарльз Мілс (1916 – 1962), Льюїс Козер (1913 – 2003), Ральф Дарендорф ( нар. 1929).

Основне положення теорії: будь-якому суспільству притаманні нестабільність і конфлікти. На думку Л.Козера, іноді конфлікти мають позитивну роль – за певних умов сприяють збереженню соц. системи або позитивним змінам у ній, зумовлюють відкриття в економічній і технологічній сферах. Конфліктні процеси за певних умов сприяють пристосуванню соціальної системи до нових обставин. Не може існувати згоди серед всіх верств населення, тому соціальна напруженість суспільства є постійною; але конфлікт, особливо соціально контрольований, дозволяє краще пізнавати один одного і навіть зближуватись в межах однієї спільноти. Конфлікт сприяє соціальним змінам і виникненню всього нового. Нарешті, конфлікт із зовнішнім ворогом краще гуртує суспільство проти нього.

Р.Дарендорф у своїй конфліктній моделі суспільства напротивагу положенням структурно-функціонального аналізу затвердив положення:

1) кожне суспільство перебуває у процесі безперервних повсякденних змін;

2) у кожному суспільстві соц. конфлікти є повсюдними;

3) кожен елемент суспільства сприяє його інтеграції та змінам;

4) кожне суспільство ґрунтується на насильстві одних над іншими.

Діалектика влади і опір владі – рушійна сила історії, а влада неминуче породжує конфлікти. Р.Дарендорф вважає, що конфлікти як природний стан суспільства потрібно регулювати, не допускаючи «соц. потрясінь».

Основні риси конфліктної соц. Парадигми:

• соціальні системи роздирають суперечності;

• соц. системи прагнуть до змін;

• в основі соц. життя лежать непримиренні інтереси, тому конфлікт - це постійний органічний внутрішній стан кожної соц. системи;

• соціальні конфлікти мають позитивне значення, сприяючи адаптації суспільства до змін і

прогресу;

• конфлікти вимагають соц. контролю для запобігання соц. вибухів і руйнації системи, а

соціологія посідає провідне місце у профілактиці конфліктів і їх оптимальному

розв’язанню.