3.2.Розуміюча соціологія м.Вебера. Теорія соціальної дії. Протестантська етика і дух капіталізму. Політична соціологія м.Вебера

Німецький вчений Макс Вебер (1864 – 1920) залишив після себе наукову спадщину не тільки з соціології і соціології релігії, а й з економіки, права, філософії та порівняльної історії.

Досліджуючи розвиток сучасного йому капіталізму, намагався зрозуміти причини соціальних змін. Будучи під впливом ідей К.Маркса, М.Вебер все ж заперечував матеріалістичне розуміння історії, не надаючи класовому конфліктові такої вагомості. За М.Вебером, економічні фактори не слід недооцінювати, але й духовні та інші цінності мають не менший вплив на суспільні зміни.

М.Вебер вважається засновником розуміючої соціології і теорії соціальної дії. Він вважав, що існує якісна відмінність соціогуманітарних наук від природознавства. Ця відмінність полягає: 1) у предметі дослідження (природознавство досліджує природу, соціогуманітарні науки – людину і створене нею суспільство); 2) у методі дослідження (якщо у природознавстві використовуються методи опису і пояснення, то у соціогуманітарних науках – метод розуміння діючих у суспільстві людей).

Не можна вивчати людську діяльність як рух небесних тіл в астрономії. Людина – свідома істота, що керується у своїх діях мотивами і засобами досягнення певної мети. Соціолог має розуміти не те, що люди роблять, а чому вони щось роблять, тому головне завдання соціології вбачав в інтерпретації суб’єктивних мотивів індивідуальної дії.

Тому категорія соціальної дії тісно пов’язана з принципом розуміння. Суб’єкт соціальної дії – індивід, який перебуває в центрі суспільного життя (напротивагу до поглядів Е.Дюркгейма, який вважав суб’єктом соц. дії суспільство і різні форми колективності, а людину повністю залежною від суспільства).

Порівнюючи провідні релігійні системи Китаю та Індії з релігіями Заходу, М.Вебер дійшов висновку, що певні аспекти християнства сильно вплинули на розвиток капіталізму. Капіталістична перспектива виникла не тільки внаслідок економічних змін, як вважав К.Маркс. За М.Вебером, культурні ідеї та цінності допомагають формувати суспільство і значною мірою визначають наші індивідуальні вчинки. Протестантизм – це раціональна релігія капіталізму.

Капіталізм – особлива система організації економічного підприємництва – лише один із багатьох визначальних факторів, які формують суспільний розвиток. Набагато сильнішим у формуванні капіталізму є вплив науки та бюрократії. Наука створила сучасну технологію і робитиме це й далі в усіх майбутніх суспільствах. Бюрократія – це єдиний засіб ефективної організації багаточисельних груп людей, і тому вона неминуче розростається в процесі економічного і політичного розвитку. Процес розвитку науки, сучасної технології та бюрократії М.Вебер розглядав у сукупності як раціоналізацію – організацію суспільного та економічного життя згідно з принципами ефективності та на базі технічних знань.

Проте капіталістичне суспільство не є ідеалом з погляду раціональності. Як зразок і умоглядну конструкцію, якої не існує, але до якої потрібно наближатись, М.Вебер запропонував поняття ідеального типу («економічна людина», «церква», «християнство», «капіталізм», який насправді не існує реально, а в країнах є певні його різновиди, наближені чи віддалені від ідеалу).

Отже, у методології соціальних наук М.Вебер висунув теорію ідеальних типів як засіб пояснення та узагальненого вивчення індивідуальних явищ.

Протестантська етика і дух капіталізму. Аналізуючи економіку, політику і духовну культуру, М.Вебер стверджував, що провідними виступають тісно пов’язані ідеї економічної, політичної та духовної раціональності. Звідси висновок: існує зв'язок між релігійними переконаннями і економічною поведінкою, релігійними установками та характером суспільного ладу. Дух капіталізму і дух протестантської етики – тотожні: підґрунтям капіталізму є цінності протестантського віровчення. Такими цінностями є сумлінна щоденна праця в ім’я слави Божої, скерована на отримання прибутку; аскетичне, позбавлене розкошів життя тощо (твір «Протестантська етика і дух капіталізму).

Політична соціологія М.Вебера. Влада і панування засновані на взаємних очікуваннях тих індивідів, хто робить накази і тих, хто підкоряється. Відповідно до трьох мотивів підкорення розрізняє