Інрерпретативні парадигми сучасної соціології

1.Символічний інтеракціонізм. До другої гілки теоретичного соц. знання належать інтерпретативні парадигми, спрямовані не на дослідження суспільства як чогось загального з його структурою і функціями, а на вивчення дій окремих людей і малих груп. Засновник символічного інтеракціонізму – Джордж Мід (1863 – 1931). Соціальний процес – центральна категорія, а все інше, що існує в соц. просторі (суспільство, середовище соц. діяльності, індивід) є його наслідком. Індивід з’єднується з суспільством через взаємодію з іншими людьми. Взаємодія (діалог) відбувається за допомогою символів (жестів, мови). У процесі взаємодії здійснюється не лише обмін діями, соц. ролями, інформацією, а й становлення індивіда. Д.Мід не протиставляє людину і суспільство, а людина – вторинна від соціальної дії істота. Її свобода – це можливість обирати ті соц. ролі, які вона виконує.

Основне положення символічного інтеракціонізму: людина діє щодо будь-якої речі на підставі символів, якими вони наділені (папір – записати; яблуко – з’їсти). Тому завдання соціології – дослідження інтерпретації (тлумачення, пояснення) людьми сенсу речей, інтерпретації ситуацій, що виникають у процесі людської взаємодії, дослідження колективної дії (вечеря, гра, судовий процес тощо).

2. Феноменологічна соціологія – напрям інтерпретативних парадигм, зосереджений на дослідженні духовних сутностей. Мета – осмислення соц. світу з його уявленнями, мотивами, цілями індивідів, які діють в цьому світі. Суспільство = явище, що постійно створюється і відтворюється у процесі духовної взаємодії людей. Соц. світ сприймається людьми як світ сенсів, а на базі суб’єктивних мотивів будується ланцюг типових людських взаємодій. Феноменологічна соціологія, будучи близькою до символічного інтеракціоналізму, відрізняється від нього тим, що акцент робиться не на поведінковій взаємодії людей, а насамперед на осмисленій духовній взаємодії (замість символічної). Так, люди можуть соціалізуватись (вступати взаємодію з соціумом) шляхом накопичення власного досвіду взаємодії з оточенням. Тому головну роль в цьому відіграє виховання в сім’ї і навчання в школі. За допомогою цього доручення здійснюється постановка реальних цілей і їх досягнення. Тому соц. дія - це продумана, осмислена, спланована поведінка людини в її духовній взаємодії з іншими людьми. Феноменологічна соціологія – напрям теоретичної соціології, згідно з яким вважається: все знання є соціально створеним і орієнтованим на певні практичні проблеми. Її мета – аналіз і опис створення щоденного життя. Згідно з феноменологією соціальна реальність – це штучне утворення, створене уявою самих діючих індивідів; закони чітких незмінних властивостей соціальної реальності також є штучними, непостійними; об’єкти, з якими взаємодіє людина, тісно пов’язані рівнем розвитку уявлення людини про них і рівнем нагромадженого нею соціального досвіду

3. Етнометодологія – це дослідження процесу розуміння людьми слів та поведінки інших людей у повсякденній суспільній взаємодії, де центром уваги є «етнометоди», якими люди підтримують сенсові стосунки між собою. Етнометодологія є оригінальною соціологічною концепцією, представленою у книзі "Дослідження з етнометодології" амер. вченим Г.Гарфінкелем. Термін етнометодологія = "методи людей" (people methods). Якщо в основі теорії соціалізації структурно-функціонального підходу лежить поняття інтернаціоналізації, то за етнометодологією соціалізація ґрунтується на понятті ідентифікації (зарахування себе до будь-якої групи). Предмет етнометодології – це т. звані етнометоди (тобто характерні для різних соц. класів, груп і організацій методи інтерпретацій, які застосовують учасники взаємодії з метою розуміння актуальних фактів і явищ). Розуміння веде до встановлення стабільної структури взаємодії, яка забезпечує нормальний розвиток подій у соціумі.

Концепція виникла таким чином. Соціальні антропологи, що вивчали соц. інститути і відносини між людьми в традиційних общинах країн "третього світу" помітили, що члени цих общин самі описати функціонування своїх інститутів не можуть, тоді як в сучасних індустріальних суспільствах громадяни легко аналізують діяльність соц. інститутів і свою участь в них.