Модуль і

Тема 1. Лекція 1. Предмет і структура соціології.

1.1.Поняття соціології. Соціологія як наука. Об’єкт і предмет соціології. Поняття соціального. Проблеми “масштабів” соціального суспільства, спільноти, глобального людства. 1.2.Концепція “соціологічної уяви”. 1.3.Місце соціології серед інших соціогуманітарних наук. Проблема суспільної ролі соціолога, функції соціологічного знання. Структура соціології. Методологічна диференціація: теоретична та емпірична соціологія. Проблема загальносоціологічної теорії. Уявлення про соціологічну теорію як сукупність емпіричних узагальнень та теорій середнього рівня. 1.4.Класифікація парадигм. Структурний функціоналізм та системна теорія; марксизм, біхевіористські парадигми (теорія соціального обміну і теорія раціонального вибору; інтерпретативні парадигми (символічний інтеракціонізм, феноменологічна соціологія та етнометодологія).

1.1.Існує ≥ 100 дефініцій соціології (різні підходи до трактування предмета соціології: 1) одні науковці ставлять на перше місце об’єктивний характер соціальної дійсності, закономірності; суспільство – це макросистема, досліджують переважно великі соц. утворення: державу, економіку, культуру або загальносоціальні процеси (розподіл праці, трансформації суспільства в цілому); 2) інші перше місце приділяють дійовій особі як активному фактору у соц. відносинах; основа – інтелект, воля, свідомість людини, що зумовлює суспільну взаємодію, технічний прогрес, розвиток духовного життя тощо 3) синтезований підхід: теоретичний плюралізм, право на існування різних дослідницьких напрямів уособлює в собі поєднання різних чинників як першого, так і другого підходів; соц. спільнота = основоположна категорія соціального аналізу.

Соціологія (за Е.Гіденсом) – вивчення соціального життя людини, груп людей та суспільств (с.17). Поле соціологічних досліджень широке – від аналізу випадкових зустрічей між окремими індивідами на вулиці – до вивчення глобальних соціальних процесів.

Соціологія – (лат. societas – суспільство, грецьк. logos – вчення, знання) – наука про становлення, розвиток та функціонування суспільства, соціальних спільнот, соціальних відносин, процеси, механізми і принципи їх взаємодії. Наука, що вивчає людське суспільство і поведінку людей у соціальних обставинах.

Вихідне для розуміння об’єкта і предмета є поняття соціального (специфіка соціального - загальні якості, х-р і зміст відносин, соц. ролі, притаманні різним групам індивідів у суспільстві)

Соціальне – сукупність властивостей, особливостей соц. відносин, що виявляються в конкретних умовах між індивідами і спільностями в процесі сумісної взаємодії.

Кінець ХХ ст. – перехід до нового типу суспільства - постіндустріального (інформаційного), глобальних трансформацій. Глобалізація сприяла розширенню предметного поля соціології – від одного конкретного суспільства (певної країни) до людства загалом. На сьогодення центр уваги соціологів - становлення світової спільноти (об’єднує всіх мешканців Землі) або глобального громадянського суспільства. Звідси = предметне поле сучасної соціології має такі рівні дослідження соціальних процесів і явищ:

Людина може входити до різних спільнот одночасно. Наприклад, студент - це: 1) представник певної родини; 2) певної статі (юнак, дівчина); національності; 3) певного навчального закладу; 4) певної політичної партії або громадського об’єднання; 5) член громадської організації (напр. «Просвіти»), 6) спортивної секції; 7) уболівальник футбольного клубу; 8) фанат певних музичних виконавців; 9)працівник певної фірми; 10) віруючий чи атеїст; 11) відвідувач певного сайту.

По завершенні вузу додаються нові спільноти: професійні (за фахом), військові (якщо має місце служба в армії), аматорських (за видом діяльності у вільний час. Тобто протягом життя людина не тільки входить до інших, вже існуючих спільнот, а й створювати власні (може заснувати громадське об’єднання, музичний гурт, спілку вболівальників). Початок ХХІ століття у зв’язку з процесом глобалізації, створенням інформаційно-комунікативних мереж з’являються нові типи спільнот віртуального характеру, ініціатор створення – переважно молодь: он-лайнові спільноти різного характеру: чати, блоги, де спілкуються представники різних країн, націй.

1.2.Концепція «соціологічної уяви». Соціологічна уява – це застосування образного мислення до постановки соціологічних питань і відповідей на них. Соціологічна уява дозволяє людині «абстрагуватися» від знайомої рутини повсякденного життя.

Навчитись мислити соціологічно, тобто мати широкий погляд на речі, означає необхідність розвивати свою уяву. Робота соціолога залежить від того, що К.Райт Мілз у 1970 р. назвав «соціологічною уявою». Це широкий погляд на всі сфери життя, щоб побачити різні його аспекти по-новому. (Приклад – соціологія кави за Соціологією Е.Гіденса, с.18-19). Так, багато подій, що стосуються певного індивіда, віддзеркалюють набагато ширші проблеми (розлучення, безробіття тощо). Людина живе під впливом соц. середовища, але власну долю формує особисто. Саме соціологія вивчає взаємозв’язки того, що в нас формується суспільством і того, що формується нами самими. Наша діяльність структурує (надає йому певної форми) навколишній соц. світ і водночас сама структурується цим соціальним світом.

1.3.Поняття соціальної структури надзвичайно важливе в соціології. Перш за все воно означає те, що соц. контексти, в яких здійснюється наше життя, не складається з абсолютно випадкових послідовностей подій або дій; вони структуровані або змодельовані різними способами. Існують певні закономірності нашої поведінки, наших взаємин з іншими людьми. Соціальна структура постійно моделюється і змінюється людьми.

Роль соціолога в суспільстві. Багато соціологів стають консультантами підприємств, соціальними працівниками, менеджерами по роботі з персоналом, аналітиками, науковими дослідниками тощо.

Вважається, що маючи свій обсяг знань, соціолог має займати відсторонену позицію щодо програм реформ, соц. змін, тобто інтелектуальна незалежність соціології може бути збережена тільки за умов нейтральності соціологів у дискусіях морального або політичного х-ру. Однак питання бідності, нерівності, дискримінації не може залишати соціологів байдужими.

Функції соціологічного знання. Функції від лат. funkcio – виконання, призначення). Існують різні класифікації функцій соціології. Так, за В.Г.Городяненком основні функції соціології мають вигляд:

Теоретико-пізнавальна функція пов’язана з вивченням закономірностей соціологічного розвитку, тенденцій зміни різних соціальних явищ і процесів; забезпечує прирощення нового знання про різні сфери соц. життя.

Світоглядно-ідеологічна (завдяки ній соціологія бере участь у формуванні наукового світогляду).

Практично-перетворювальна (зумовлена участю соціології у виробленні практичних рекомендацій щодо поліпшення ефективності управління різними соціальними процесами).

Описово-інформаційна (соціологи проводять систематичний опис і накопичення матеріалу, на основі якого роблять практичні висновки, ухвалюючи управлінські рішення, законодавчі акти. Інформація соціологів допомагає проаналізувати стан соціально-психологічного клімату і напруженості у трудових колективах, навчальних групах, установах, запобігти виникненню і вибуху соціальних конфліктів.

Функція соц. планування - на основі інформації соціологів планується розвиток всіх сфер суспільного життя різних галузей: від процесів життєдіяльності світового співтовариства, окремих регіонів, країн до соц. планування життя міст, сіл, окремих колективів тощо.

Прогностична функція. Соціологія здатна виробляти науково обґрунтовані прогнози про тенденції розвитку соц. процесів і спільнот в майбутньому. Особливо в перехідні епохи розвитку суспільства: соц. визначає діапазон можливостей і вірогідностей, надає сценарії подальших процесів, визначає побічні ефекти, наслідки.

Критична функція пов’язана з прогностичною і гуманістичною функціями. Соціологія на підставі аналізу інформації не тільки виробляє пропозиції щодо вдосконалення, а й науково конструює можливі технології прогресу, формує соц. ідеали, розробляє програми соц. розвитку, підпорядковуючи все це реалізації інтересів людини.

Виховна функція – соц. інформація реалізується системою виховання і впливу на свідомість і поведінку людей з метою формування їх певних соціальних якостей. Крім того, цією функцією забезпечується передача новому поколінню соц. досвіду попередніх поколінь.

Інструментальна функція – збір, обробка й аналіз первинної соціологічної інформації.

Світоглядна функція – на основі соц. знань у людей формуються погляди на соц. процеси, адекватної оцінки явищ соц. реальності.

Ідеологічна функція. На основі соц. знань виконуються політичні замовлення, що базуються на певній ідеології.

Структура соціологічного знання – система взаємопов’язаних понять, теорій соц. процесів різних рівнів. Особливість - не тільки певний обсяг інформації (наукових понять про соц. явища, процеси), а структурована система знань про суспільство в динаміці.

Соціокультурний і цивілізаційний підхід – це нелінійні підходи до історичного розвитку, де кожна цивілізація – окрема одиниця. Цивілізації – це цілісні, автономні і локалізовані у соціальному хронотипі культурні утворення. Вони рівноцінні і водночас неповторні. На відміну від формаційного, ці підходи не генералізуючі (універсальні), а індивідуалізуючі, що визначають неповторність індивіда. Розвиток людства – це не однолінійний рух суспільства, а сукупність самобутніх історичних організмів, багатолінійний процес складної конфігурації, він не зводиться до сукупності змін поступального характеру. Кожна локальна цивілізація має наступні етапи розвитку: становлення, юності (формування політ. інститутів), зрілості і занепаду. Наприклад, єгипетська, китайська, індійська, германо-романська (європейська) цивілізації, мексиканська, перуанська – це позитивні соціокультурні історичні типи, проте існують і негативні (гуни, монголи), є т.зв. неісторичні, нейтральні (фіни, ненці) типи, просто етнографічний матеріал. Проте як виняток, Володимир Вернадський наполягав на всеєдності людства.

Згідно з формаційним підходом історична реальність – це поступальний і лінійний процес змін суспільно-економічних формацій. Є характерним для всіх цивілізацій водночас, які розвиваються в сукупності за принципами єдності людства, прогресу. Стадії (формації) розвитку людства: 1) первіснообщинна, 2) рабовласницька; 3) феодальна; 4) капіталістична; 5) комуністична (соціалізм – початковий етап розвитку комуністичної формації).

Прикладна соціологія – практична частина соціологічної науки. За допомогою неї знаходяться засоби для досягнення практичних цілей суспільства, реалізовуються шляхи і способи винайдених теоретичною соціологією алгоритмів і закономірностей. Охоплює розробку процедур соц. дослідження, методи і техніки збору інформації (опитування, спостереження, аналіз документів тощо).

Рівень 1. Проблема загальносоціологічної теорії. Спираючись на соц. філософію, загальносоціологічна теорія торкається найсуттєвих моментів розвитку певного суспільства (історичного процесу в цілому і місця в ньому людини). На цьому рівні кожне соц. явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, зв’язків з іншими явищами.

Рівень 2. Уявлення про соц. теорію як про сукупність емпіричних узагальнень та теорій середнього рівня. Більш вужчий пізнавальний ракурс, порівняно із загально соціологічними теоріями, оскільки розглядає окремі сфери суспільного життя. Знаходяться в середині між фундаментальними соціологічними теоріями і емпіричними узагальненнями первинної соціологічної інформації. Ці теорії зумовлюють існування вузької спеціалізації соціологів в окремих галузях, які збирають інформацію, узагальнюють її, обґрунтовують теоретичні висновки на практиці і будують моделі лише в межах галузі соц. знання, в якій працює.

Рівень 3. Конкретні соціологічні дослідження. Проводяться з метою отримання об’єктивних даних для розв’язання актуальних проблем розвитку суспільства.

Місце соціології серед інших соціогуманітарних наук.

Наука – це застосування систематичних методів емпіричного дослідження, аналізу даних, теоретичного мислення та логічної оцінки аргументів для організації знання про якийсь окремий предмет.

Згідно з цим визначенням соціологія = наука.

На відміну від інших суспільних та соціогуманітарних наук соціологія = генералізуюча наука, що досліджує людство, суспільство і людину як соц. істоту.

У своїй теоретичній частині соціологія перетинається з соціальною філософією (що конструює загальні принципи буття суспільства, його закони функціонування і розвитку).

Є тісний зв'язок з соціальною психологією. Соціологи для вивчення людини запозичують знання щодо розвитку психології особистості, психоаналізу тощо. В свою чергу соц. психологія крім психологічних методів (спостереження, лабораторний і природний експеримент, тестування тощо) використовує і соціологічні методи (анкетні опитування, інтерв’ю, соц. експеримент).

Активна співпраця з соціальною статистикою (галуззю статистики, предмет якої – статистичні дослідження соц. відносин і процесів). Соц. статистика дає конкретну інформацію, підрахунки для оперативного аналізу змін у соціумі: відносинах, процесах. На її основі створюють соц. програми, проекти соц. розвитку тощо. Проте в Україні рівень розвитку соц. статистики низький: проблема щодо повноти, надійності й доступності інформації.

Дослідженнями соціологів не нехтують правознавці. Ці науки зближаються. Приклад – вивчення соціології права (5 курс НАУ).

Тісним взаємонеобхідним є зв'язок з історією (і в історії, і в соціології об’єкт і предмет досліджень – суспільство). Тоді як історія досліджує розвиток суспільства в минулому і динаміку його розвитку від минулого – до сучасності, то соціологія переважно вивчає стан розвитку соціуму на сьогодення, спираючись на знання історичного процесу.

Дуже тісним є зв'язок з політологією. Останнім часом з’явились такі соціологічні теорії як соціологія політики, влади, міжнародних відносин тощо.

Зв'язок з математикою: при взаємодії емпіричної соціології з математикою виникла «математична соціологія», в рамках якої здійснюється розробка основних компонентів соціального аналізу, стратегія побудови соц. моделей.

Соціологія комбінується з природничими науками виникнення напрямів: біосоціологія, соціологія епідемій, соціологія злочинності, соціологія тіла тощо.