- •1. Становлення європейської системи захисту прав людини.
- •2. Ратифікація Україною Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (єкпл). Правові наслідки ратифікації.
- •3. Принципи, на яких грунтується єкпл.
- •4. Принцип ефективного і динамічного тлумачення.
- •5. Принцип забезпечення правової визначеності.
- •6. Принцип автономного тлумачення.
- •7. Принцип пропорційності та забезпечення рівності інтересів.
- •8. Звернення Європейського суду з прав людини до національного права держав-учасників єкпл.
- •9. Суб’єкти звернення до Європейського суду з прав людини (єспл).
- •10. Правові підстави зверення до Європейського суду з прав людини фізичних осіб.
- •11. Правові підстави зверення до Європейського суду з прав людини неурядових організацій, груп (приватних) осіб.
- •12. Юрисдикція Європейського суду з прав людини.
- •13. Загальна характеристика організаційної структури Європейського суду з прав людини.
- •14. Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини в Україні: правові підстави діяльності.
- •15. Функції Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини: ст. 35 Конвенції.
- •16. Загальні умови подання заяви до Європейського суду з прав людини.
- •17. Вичерпання усіх внутрішньодержавних засобів правового захисту як одна з умов прийнятності заяви.
- •18. Характеристика шестимісячного строку з дати винесення національними
- •19. Загальна характеристика змісту заяви до Європейського суду з прав людини.
- •20. Витрати заявника при зверненні до Європейського суду з прав людини.
- •21. Загальна характеристика правового регулювання виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні.
- •22. Заходи загального характеру по виконанню рішень Європейського суду з
- •23. Заходи індивідуального характеру по виконанню рішень Європейського суду з прав людини в Україні.
- •24. Порядок виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні.
- •25. Конвенція і практика Європейського суду як джерела права під час розгляду справ національними судами України.
- •26. Право на життя: стаття 2 Конвенції.
- •27. Питання про смертну кару в контексті статті 2 та 15 Конвенції.
- •28. Заборона смертної кари відповідно до Протоколів № 6 та 13 Конвенції.
- •29. Заборона катувань: стаття 3 Конвенції.
- •30. Заборона рабства та примусової праці: стаття 4 Конвенції.
- •31. Право на свободу та особисту недоторканність: стаття 5 Конвенції.
- •32. Кримінально-правові підстави позбавлення волі: підпункти «а» та «с»
- •33. Цивільно-правові підстави позбавлення волі: підпункти «b», «d», «e» та «f» пункту 1 статті 5 Конвенції.
- •34. Процесуальні гарантії у випадку позбавлення волі: пункти 2, 3 та 4 статті 5 Конвенції.
- •35. Компенсація за незаконий арешт або затримання: пункт 5 статті 5 Конвенції.
- •36. Сфера застосування статті 6 Конвенції (право на справедливий суд).
- •37. Поняття «суду», що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 6 Конвенції.
- •38. Критерії «справедливого» судового розгляду, що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 6 Конвенції.
- •39. Поняття «розумного строку» розгляду справ, що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 6 Конвенції.
- •40. Виконання внутрішньодержавних судових рішень як невід’ємний елемент права на справедливий суд відповідно до статті 6 Конвенції.
- •41. Гарантії від неправомірного застосування кримінального покарання: стаття 7 Конвенції.
- •42. Право на повагу приватного і сімейного життя, до житла і кореспонденції: стаття 8 Конвенції.
- •43. Право на шлюб і сім’ю, рівноправність кожного з подружжя: стаття 12 Конвенції, стаття 5 Протоколу № 7.
- •44. Свобода думки, совісті та релігії: стаття 9 Конвенції.
- •45. Свобода вираження поглядів: стаття 10 Конвенції.
- •46. Свобода зібрань та об’єднання: стаття 11 Конвенції.
- •47. Поняття «власність» («майно»), що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 1 Першого Протоколу.
- •48. Умови позбавлення власності, визначені пунктом 1 статті 1 Першого Протоколу.
- •49. Право на освіту: стаття 2 Першого Протоколу.
- •50. Заборона дискримінації: стаття 14 Конвенції.
26. Право на життя: стаття 2 Конвенції.
Право на життя є основоположним правом людини та правом, що забезпечує основні демократичні цінності. Воно гарантується Загальною декларацією прав людини (стаття 3): «Кожна людини має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність». Стаття 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права визнає право кожного на життя, додаючи, що це право «має бути захищене законом», а також, що «ніхто не може бути позбавлений життя свавільно». Право на життя осіб віком до 18 років та обов’язок держави гарантувати це право визнається статтею 6 Конвенції ООН про права дитини.
Ці положення, що мають універсальний характер, мають також інтерпретуватися в контексті інших договорів, резолюцій, декларацій, прийнятих компетентними органами ООН, а також документів регіональних організацій. До таких належить, в першу чергу, Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод, у статті 2 якої йдеться про право людини на життя та про захист цього права.
Конституція України також зазначає, що «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (стаття 3) та «Кожна особа має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя» (стаття 27). Європейський суд також неодноразово наголошував, що стаття 2 у певних випадках визначає позитивні зобов’язання органів державної влади вживати превентивні заходи для захисту особи, життю якої загрожує небезпека з боку іншої особи. Позитивні зобов’язання у цьому контексті виникають (1) у зв’язку з неефективністю розслідування скарг заявників або їхніх родичів національними правоохоронними органами, (2) під час розгляду скарг на неефективну діяльність системи охорони здоров’я, (3) під час розгляду скарг на забруднення довкілля.
27. Питання про смертну кару в контексті статті 2 та 15 Конвенції.
Стаття 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що має назву «Право на життя», передбачає: Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який законом передбачене таке покарання.
Позбавлення життя не розглядається як таке, що його вчинено на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили:
при захисті будь-якої особи від незаконного насильства;
при здійсненні законного арешту або для запобігання втечі особи, яка законно тримається під вартою;
при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.
Право на життя є основоположним правом людини та правом, що забезпечує основні демократичні цінності. Воно гарантується Загальною декларацією прав людини (ст. 3): «Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність». Стаття 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права визнає право кожного на життя, додаючи, що це право «має бути захищене законом», а також, що «ніхто не може бути позбавлений життя свавільно». Право на життя осіб віком до 18 років та обов'язок держави гарантувати це право визнається ст. 6 Конвенції ООН про права дитини.
Конституція України зазначає, що «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст. 3) та «Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя» (ст. 27). Протокол № 13 до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської Конвенціїз правлюдини), прийнятий Радою Європи в 2002 р., передбачає скасування смертної кари за усіх обставин, в тому числі під час війни або неминучої загрози війни. Будь-яка держава-учасниця Європейської Конвенції з Прав Людини може долучитися до Протоколу.