- •1. Становлення європейської системи захисту прав людини.
- •2. Ратифікація Україною Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (єкпл). Правові наслідки ратифікації.
- •3. Принципи, на яких грунтується єкпл.
- •4. Принцип ефективного і динамічного тлумачення.
- •5. Принцип забезпечення правової визначеності.
- •6. Принцип автономного тлумачення.
- •7. Принцип пропорційності та забезпечення рівності інтересів.
- •8. Звернення Європейського суду з прав людини до національного права держав-учасників єкпл.
- •9. Суб’єкти звернення до Європейського суду з прав людини (єспл).
- •10. Правові підстави зверення до Європейського суду з прав людини фізичних осіб.
- •11. Правові підстави зверення до Європейського суду з прав людини неурядових організацій, груп (приватних) осіб.
- •12. Юрисдикція Європейського суду з прав людини.
- •13. Загальна характеристика організаційної структури Європейського суду з прав людини.
- •14. Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини в Україні: правові підстави діяльності.
- •15. Функції Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини: ст. 35 Конвенції.
- •16. Загальні умови подання заяви до Європейського суду з прав людини.
- •17. Вичерпання усіх внутрішньодержавних засобів правового захисту як одна з умов прийнятності заяви.
- •18. Характеристика шестимісячного строку з дати винесення національними
- •19. Загальна характеристика змісту заяви до Європейського суду з прав людини.
- •20. Витрати заявника при зверненні до Європейського суду з прав людини.
- •21. Загальна характеристика правового регулювання виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні.
- •22. Заходи загального характеру по виконанню рішень Європейського суду з
- •23. Заходи індивідуального характеру по виконанню рішень Європейського суду з прав людини в Україні.
- •24. Порядок виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні.
- •25. Конвенція і практика Європейського суду як джерела права під час розгляду справ національними судами України.
- •26. Право на життя: стаття 2 Конвенції.
- •27. Питання про смертну кару в контексті статті 2 та 15 Конвенції.
- •28. Заборона смертної кари відповідно до Протоколів № 6 та 13 Конвенції.
- •29. Заборона катувань: стаття 3 Конвенції.
- •30. Заборона рабства та примусової праці: стаття 4 Конвенції.
- •31. Право на свободу та особисту недоторканність: стаття 5 Конвенції.
- •32. Кримінально-правові підстави позбавлення волі: підпункти «а» та «с»
- •33. Цивільно-правові підстави позбавлення волі: підпункти «b», «d», «e» та «f» пункту 1 статті 5 Конвенції.
- •34. Процесуальні гарантії у випадку позбавлення волі: пункти 2, 3 та 4 статті 5 Конвенції.
- •35. Компенсація за незаконий арешт або затримання: пункт 5 статті 5 Конвенції.
- •36. Сфера застосування статті 6 Конвенції (право на справедливий суд).
- •37. Поняття «суду», що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 6 Конвенції.
- •38. Критерії «справедливого» судового розгляду, що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 6 Конвенції.
- •39. Поняття «розумного строку» розгляду справ, що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 6 Конвенції.
- •40. Виконання внутрішньодержавних судових рішень як невід’ємний елемент права на справедливий суд відповідно до статті 6 Конвенції.
- •41. Гарантії від неправомірного застосування кримінального покарання: стаття 7 Конвенції.
- •42. Право на повагу приватного і сімейного життя, до житла і кореспонденції: стаття 8 Конвенції.
- •43. Право на шлюб і сім’ю, рівноправність кожного з подружжя: стаття 12 Конвенції, стаття 5 Протоколу № 7.
- •44. Свобода думки, совісті та релігії: стаття 9 Конвенції.
- •45. Свобода вираження поглядів: стаття 10 Конвенції.
- •46. Свобода зібрань та об’єднання: стаття 11 Конвенції.
- •47. Поняття «власність» («майно»), що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 1 Першого Протоколу.
- •48. Умови позбавлення власності, визначені пунктом 1 статті 1 Першого Протоколу.
- •49. Право на освіту: стаття 2 Першого Протоколу.
- •50. Заборона дискримінації: стаття 14 Конвенції.
16. Загальні умови подання заяви до Європейського суду з прав людини.
Необхідні умови для звернення із скаргою до Європейського суду з прав людини:
- Предметом скарги можуть бути тільки права і свободи, що гарантуються Конвенцією або її Протоколами;
- Скарга має бути подана не пізніше чим через шість місяців після остаточного розгляду питання компетентним державним органом. Цей термін відновленню не підлягає;
- Скаржитися можна тільки на ті порушення, які мали місце після дати ратифікації Україною. У випадку з Україною такою датою є 17 липня 1997 року;
- Для того, щоб скарга була визнана прийнятною по суті, заявником мають бути вичерпані усі внутрішньодержавні засоби захисту свого права і передусім судові засоби такого захисту;
- Скарги, спрямовані до Європейського суду, повинні торкатися подій, за які несе відповідальність державна влада. Скарги проти приватних осіб і організацій Європейським судом не беруться до розгляду.
17. Вичерпання усіх внутрішньодержавних засобів правового захисту як одна з умов прийнятності заяви.
Перш за все, необхідно, щоб заявник вичерпав всі внутрішньодержавні засоби захисту свого права. І Суд, і Комісія неодноразово зверталися до тлумачення цієї норми Конвенції, оскільки, незважаючи на видиму ясність, тут виникало немало спорів. Що стосується обов’язку заявника використовувати організаційні інститути захисту права в державі, то Конвенція в ст.35 не говорить, що це повинні бути обов’язково судові органи, а вживає більш загальний вираз "всі національні засоби правового захисту - відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права". Однак існуюча практика безумовно віддає перевагу судовому вирішенню спорів, перш ніж заяву буде спрямовано до Європейського суду. Несудові органи захисту (органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, прокуратура, Уповноважений з прав людини, комісії з помилування, тощо) не розглядаються як органи, звертання до яких обов’язкове для вичерпання внутрішньодержавних засобів захисту свого права за змістом п.1 ст.35 Конвенції.[56] Невипадково всі міжнародно-правові акти з прав людини розглядають право на судовий захист як невід’ємне, з якого, в принципі, не може бути виключень.
18. Характеристика шестимісячного строку з дати винесення національними
Скарга може бути прийнятою до розгляду Судом, якщо з дня прийняття останнього рішення національними органами в даній справі пройшло не більше ніж шість місяців (ч.1 ст.35 Конвенції).
Дане правило жорстко пов’язане з питанням про вичерпання всіх національних засобів захисту, оскільки термін в шість місяців починає відлік саме з моменту вичерпання таких засобів. Як і питання про вичерпання всіх національних засобів захисту, правило шести місяців залежить від особливостей національного процесуального законодавства. Метою правила шести місяців є утвердження безпеки права, щоб гарантувати, що справи піднімають питання Конвенції, які розглядаються в межах розумного строку та захищають державні органи та інших осіб від перебування у стані невизначеності протягом подовженого періоду часу органами кінцевого рішення у справі як одна з умов прийнятності заяви.