4. Принцип ефективного і динамічного тлумачення.

Принцип ефективного тлумачення випливає уже із самої преамбули ЄКПЛ, в якій говориться, що ще одним із засобів досягнення мети Ради Європи є забезпечення і розвиток прав людини і основоположних свобод та колективне їх гарантування. Головною ідеєю цього принципу є те, що «Конвенція гарантує не теоретичні права, а права, які мають практичний вплив і є ефективними». Конвенція розглядається ЄСПЛ як «живий механізм», який динамічно розвивається в умовах розвитку суспільства і «має бути розтлумачена у світлі вимог сьогодення».

5. Принцип забезпечення правової визначеності.

Принцип правової визначеності є невід’ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Про це у низці своїх рішень зазначає зокрема Європейський Суд з прав людини. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права . дебільшого принцип правової визначеності розуміють у дещо звуженому значенні: зазначають про вимоги чіткості, зрозумілості та однозначності правової норми, які за своєю суттю є вимогами до її формулювання, тобто стосуються лише процесу правотворчості, а реалізація їх у переважній більшості залежить від рівня володіння нормотворцем юридичною технікою.

6. Принцип автономного тлумачення.

Щодо автономного тлумачення Конвенції, то в основі цього принципу лежить ідея, що не обов’язково значення термінів, які зазначені в ЄКПЛ, будуть збігатися з тими, що є в національному законодавстві держав — членів Конвенції. Наприклад, ст. 3 охоплені також процесуальні обов’язки держави щодо проведення ефективного розслідування за небезпідставною скаргою чи будь-якою явною вказівкою на те, що мало місце жорстоке поводження. Відповідно до національного законодавства тієї чи іншої держави, під терміном «розслідування» в цьому випадку може розумітися лише певна стадія кримінального провадження, тоді як ЄСПЛ бере до уваги весь процес від надходження скарги на жорстоке поводження чи виявлення ознак такого поводження — до винесення судом рішення у справі.

7. Принцип пропорційності та забезпечення рівності інтересів.

Наступним важливим принципом для цілей тлумачення ст. 3 ЄКПЛ є принцип пропорційності, який полягає у забезпеченні рівноваги між правами окремого індивіда та суспільними або державними інтересами; наскільки засоби захисту інтересів одних осіб не порушують права інших і є пропорційними до досягнення легітимної мети. Принцип рівності. Перша стаття Загальної декларації прав людини проголошує: “Всі люди народжуються вільними й рівними у своїй гідності і правах”. Сучасне тлумачення принципу рівності виходить з того, що за демократії можлива соціально-економічна нерівність громадян. Демократія передбачає лише політичну рівність усіх перед законом, незалежно від соціального і матеріального становища.

8. Звернення Європейського суду з прав людини до національного права держав-учасників єкпл.

Практика міжнародних судових органів захисту прав людини доводить, що ці органи прикладають чимало зусиль задля ініціювання широкого застосування національними судами норм міжнародних конвенцій з прав людини. Зокрема, Європейський суд неодноразово наполягав на застосуванні такого принципу: якщо Конвенція є правовою основою, на яку може посилатися заявник, то він повинен це робити в національному суді, або навіть сам національний суд повинен звернутися до відповідної норми Конвенції. Особливе значення у внутрішньодержавній імплементації належить приведенню судової практики у відповідність до міжнародно-правових зобов'язань держави.

У вітчизняній літературі спроба визначити “імплементаційні напрямки” впливу рішень Європейського суду з прав людини на національну імплементацію Конвенції була здійснена Н. М. Радановичем шляхом визначення таких “імплементаційних напрямків”:

- обов'язкове виконання рішення по конкретній справі;

- можливість повторного розгляду (перегляду) справи за умов неналежного реагування на рішення;

- приведення національного законодавства у відповідність з Конвенцією;

- застосування норм Конвенції національними правозастосовчими органами, зокрема судами;

- тлумачення Конвенції національними суб'єктами права;

- діяльність органу конституційної юрисдикції;

- вплив рішень Суду на правосвідомість представників органів держави, окремих громадян