Права, які захищаються Конвенцією

Право на життя (ст. 2)

Право на свободу і особисту недоторканість (ст. 5)

Право на справедливий суд (ст. 6)

Право на повагу до приватного та сімейного життя (ст. 8)

Право на шлюб (ст. 12)

Право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13)

Право на свободу думки, совісті релігії (ст. 9)

Конвенція забороняє

Катування і нелюдське, або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

Смертну кару.

Рабство і примусову працю.

Дискримінацію у здійсненні прав і свобод, які викладені у Конвенції.

Вислання особи з території держави, громадянином якої вона є, або позбавлення особи права в'їзду на територію держави, громадянином якої вона є.

Покарання без закону.

1. Становлення європейської системи захисту прав людини.

2. Ратифікація Україною Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ). Правові наслідки ратифікації.

3. Принципи, на яких грунтується ЄКПЛ.

4. Принцип ефективного і динамічного тлумачення.

5. Принцип забезпечення правової визначеності.

6. Принцип автономного тлумачення.

7. Принцип пропорційності та забезпечення рівності інтересів.

8. Звернення Європейського суду з прав людини до національного права держав-учасників ЄКПЛ.

9. Суб’єкти звернення до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

10. Правові підстави зверення до Європейського суду з прав людини фізичних

осіб.

11. Правові підстави зверення до Європейського суду з прав людини неурядових організацій, груп (приватних) осіб.

12. Юрисдикція Європейського суду з прав людини.

13. Загальна характеристика організаційної структури Європейського суду з прав людини.

14. Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини в Україні: правові підстави діяльності.

15. Функції Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини: ст. 35 Конвенції.

16. Загальні умови подання заяви до Європейського суду з прав людини.

17. Вичерпання усіх внутрішньодержавних засобів правового захисту як одна з умов прийнятності заяви.

18. Характеристика шестимісячного строку з дати винесення національними органами кінцевого рішення у справі як одна з умов прийнятності заяви.

19. Загальна характеристика змісту заяви до Європейського суду з прав людини.

20. Витрати заявника при зверненні до Європейського суду з прав людини.

21. Загальна характеристика правового регулювання виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні.

22. Заходи загального характеру по виконанню рішень Європейського суду з прав людини в Україні.

23. Заходи індивідуального характеру по виконанню рішень Європейського суду з прав людини в Україні.

24. Порядок виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні.

25. Конвенція і практика Європейського суду як джерела права під час розгляду справ національними судами України.

26. Право на життя: стаття 2 Конвенції.

27. Питання про смертну кару в контексті статті 2 та 15 Конвенції.

28. Заборона смертної кари відповідно до Протоколів № 6 та 13 Конвенції.

29. Заборона катувань: стаття 3 Конвенції.

30. Заборона рабства та примусової праці: стаття 4 Конвенції.

31. Право на свободу та особисту недоторканність: стаття 5 Конвенції.

32. Кримінально-правові підстави позбавлення волі: підпункти «а» та «с» пункту 1 статті 5 Конвенції.

33. Цивільно-правові підстави позбавлення волі: підпункти «b», «d», «e» та «f» пункту 1 статті 5 Конвенції.

34. Процесуальні гарантії у випадку позбавлення волі: пункти 2, 3 та 4 статті 5 Конвенції.

35. Компенсація за незаконий арешт або затримання: пункт 5 статті 5 Конвенції.

36. Сфера застосування статті 6 Конвенції (право на справедливий суд).

37. Поняття «суду», що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 6 Конвенції.

38. Критерії «справедливого» судового розгляду, що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 6 Конвенції.

39. Поняття «розумного строку» розгляду справ, що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 6 Конвенції.

40. Виконання внутрішньодержавних судових рішень як невід’ємний елемент права на справедливий суд відповідно до статті 6 Конвенції.

41. Гарантії від неправомірного застосування кримінального покарання: стаття 7 Конвенції.

42. Право на повагу приватного і сімейного життя, до житла і кореспонденції: стаття 8 Конвенції.

43. Право на шлюб і сім’ю, рівноправність кожного з подружжя: стаття 12 Конвенції, стаття 5 Протоколу № 7.

44. Свобода думки, совісті та релігії: стаття 9 Конвенції.

45. Свобода вираження поглядів: стаття 10 Конвенції.

46. Свобода зібрань та об’єднання: стаття 11 Конвенції.

47. Поняття «власність» («майно»), що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 1 Першого Протоколу.

48. Умови позбавлення власності, визначені пунктом 1 статті 1 Першого Протоколу.

49. Право на освіту: стаття 2 Першого Протоколу.

50. Заборона дискримінації: стаття 14 Конвенції.

1. Становлення європейської системи захисту прав людини.

З середини 1970-х рр. у рамках ЄС починають приймати документи, присвячені захисту прав людини. У 1977 р. було прийнято Спільну декларацію Європейського парламенту, Комісії та Ради міністрів, у якій висловлювалися їх прагнення дотримуватись і захищати основні права людини так, як вони сформульовані Судом ЄС. Таким чином, однією з основних рушійних сил у розвитку поваги прав людини в Євросоюзі став Суд. Після підписання Єдиного європейського акта 1986 р., у преамбулі якого проголошувалося сприяння розвиткові демократії через забезпечення основних прав і свобод, вживається ряд пріоритетних заходів у сфері прав людини, а також розглядається можливість включення принципу поваги прав людини до ДЄС. У 1989 р. у рамках Європейських Співтовариств було прийнято два акти про права людини з рекомендаційною силою: 1. Декларація основних прав і свобод, розроблена Європейським парламентом. 2. Хартія Співтовариства про основні соціальні права працівників - це результат колективної творчості держав-членів. Наступний крок у сфері захисту прав людини та демократичних принципів у Євросоюзі було зроблено після підписання ДЄС, який набув чинності 1 листопада 1993 р. Амстердамський договір 1997 р. відтворив у ст. 6 формулювання, наведене у Маастрихтському договорі про ЄС. Крім того, ст. 7 ДЄС, запроваджена Амстердамським договором, передбачила право Ради призупиняти деякі права держав-членів, включаючи право голосу, якщо така держава-член буде визнана винною у порушенні основних принципів, закріплених у ст. 6. Ніццьким договором у 2000 р. було внесено зміни до ст. 7, якими передбачалися більш детальні та справедливі процедури, яких необхідно дотримуватися до винесення негативного рішення проти держави-члена, а також передбачалося вжиття запобіжних заходів до того, як такі порушення вже відбулися. Суд ЄС був наділений юрисдикцією стосовно процедурних положень.

2. Ратифікація Україною Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (єкпл). Правові наслідки ратифікації.

Україна ратифікувала Конвенцію 17 липня 1997 року і для нашої держави вона набула чинності 11 вересня того ж року. Тим самим Україна взяла зобов’язання привести своє законодавство до міжнародних стандартів, закріплених в Конвенції. Зокрема, цим має займатися Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. У 1999 році Парламентська асамблея Ради Європи порушила питання про можливе припинення членства України в РЄ через те, що країна не поспішала змінювати своє законодавство у сфері прав людини відповідно до прийнятих нею міжнародних пактів. У жовтні того ж року для вивчення ситуації в Україну приїхали представники РЄ, за результатами їхніх висновків застосування санкцій було відкладено. Загальна кількість конвенцій, угод, кодексів, протоколів РЄ, що стосуються прав і свобод людини, становить 173 документи. Станом на грудень 2011 р. Україна приєдналася лише до 32 з них та підписала ще 10.

3. Принципи, на яких грунтується єкпл.

Ефективного і динамічного тлумачення; забезпечення правової визначеності; пропорційності та забезпечення рівності інтересів; автономного толкования; обеспечение свободы национального усмотрения; учета общепринятых международных стандартов; обеспечение минимальных стандартов и гарантий прав человека.