§ 3.3. Міжнародно-правове регулювання відносин власності в рамках снд

Сівробітництво країн Співдружності Незалежних Держав

(далі - СНД) здійснюється в різних сферах життєдіяльності: у га­лузі зовнішньоекономічної діяльності, охорони навколишнього природного середовища, у сфері освіти, науки, культури, техніки та інших сферах. У полі правового регулювання СНД включаються і питання права власності, що закріплені в спеціальному норматив­ному акті - Угоді країн СНД про взаємне визнання права і регулю­ванні відносин власності від 9 жовтня 1992 року.

Угода є прикладом регіональної уніфікації колізійно-правових норм і має такі основні положення: - кожна держава-учасник ви­знає право власності інших держав-учасників, права власності його громадян і юридичних осіб на об'єкти, що знаходилися на 1 грудня 1990 року у віденні органів державного управління інших колишніх союзних республік у складі СРСР; - право власності на землю та інші природні ресурси регулюється законодавством держави, на території якого знаходяться об'єкти власності; - об'єкти соціальної сфери (са­наторії, бази відпочинку і т. ін.) залишаються у власності тих держав,

6-400 81

за рахунок яких здійснювалося їх будівництво, незалежно від того, на території якої держави-учасника вони розташовані. Об'єкти неза­вершеного будівництва можуть бути передані в пайову або сумісну власність за окремою угодою держав; - власність держав-учасників, їх юридичних і фізичних осіб користується повним і безумовним правовим захистом, що забезпечується державою, на території якого вона знаходиться. Ця власність не може бути примусово вилучена, за винятком випадків, встановлених законодавчими актами.

Іншим прикладом уніфікації правових норм з питань власності в рамках СНД є включення в Мінську конвенцію про правову допо­могу і правові відносини щодо цивільних, сімейних і кримінальних справ 1993 року статті 38 «Право власності». Ця норма є колізійною і закріплює такі основні положення: 1. Право власності на нерухоме майно визначається правом держави, на території якої воно знахо­диться. 2. Питання про те, чи належить майно до категорії нерухомого, розв'язується за правом держави, на території якої воно знаходиться. 3. Право власності на транспортні засоби, що підлягають внесенню до державних реєстрів, визначається правом держави, на території якої знаходиться реєструючий орган. 4. Виникнення і припинення права власності або іншого речового права на майно визначається правом держави, на території якої знаходилося майно в той момент, коли мала місце дія, що стала підставою виникнення або припинення та­кого права. 5. Виникнення і припинення права власності або іншого речового права на майно, що є предметом правочину, визначається за правом місця здійснення правочину [З, С 154-155].

В рамках СНД, крім вказаних угод, присвячених, переважно, розділу «союзної власності», також були прийняті угоди у галузі ін­вестиційної діяльності: Угода про співпрацю у галузі інвестиційної діяльності 1993 р. і Конвенція про захист прав інвестора 1997 р.

Правовиіі режим іноземних інвестицій. Правові питання угод про взаємний захист і заохочення капіталовкладень, укладених Укра­їною з іншими країнами

Правовий режим іноземних інвестицій визначається, передусім, вну­трішнім законодавством тих країн, де здійснюються ці Інвестиції. У цій галузі МПрП, як правило, застосовується не колізійний, а матеріально-правовий метод регулювання, оскільки відносини між іноземними інвес­торами і державою, що приймає інвестиції, регулюються, безпосередньо, нормами внутріпшього законодавства. Так, згідно з ч. 1 ст. 7 Закону Украї-

82

ни «Про режим іноземного інвестування» [6], для іноземних інвесторів на території України «встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за виключеннями, передбаченими законо­давством України і міжнародними договорами».

«Інвестиція» («investment») означає «капіталовкладення». Отже, «інвестиції» і «капіталовкладення» багато в чому є синоніма­ми. Інвестиції - капітал, вкладений у виробництво, тобто вартість, яка збільшується завдяки своєму функціонуванню у системі, що за­безпечує використання живої праці.

Законодавче визначення поняття іноземних інвестицій має над­звичайно велике значення, оскільки воно окреслює коло осіб і від­носин, які регулюються відповідними правовими нормами. Інозем­ні інвестиції - це матеріальні і нематеріальні цінності, що належать юридичним або фізичним особам однієї держави, але знаходяться на території іншої держави з метою отримання прибутку.

Однією з підстав, згідно з якою можна провести класифікацію ін­вестицій, - майновий і немайновий характер інвестицій. Під немайно-вими інвестиціями слід розуміти права на літературні і художні твори, зокрема звукозаписи; права на винаходи, промислові зразки, топології інтегральних схем; а також специфічні технологічні відомості (ноу-хау), секрети виробництва, конфіденційну комерційну інформацію, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, тобто все те, що входить до поняття інтелектуальної власності. Вся решта катего­рій інвестицій належить до майнових інвестицій. їх характерною озна­кою є матеріальний вираз: фінанси, матеріальні цінності, речові права.

Іншою підставою класифікації інвестицій можна визнати участь або неучасть інвестора в управлінні об'єктом інвестування. Щодо цієї підстави інвестиції можна поділити на прямі і непрямі (портфельні) інвестиції. Прямі інвестиції здійснюються у вигляді створення спіль­них підприємств і підприємств, які на сто відсотків належать інозем­ному інвестору. Непрямі інвестиції не передбачають безпосередньої j^acTi в управлінні підприємством (компанією), а припускають отри­мання іноземними інвесторами дивідендів на акції і цінні папери, тоб­то на капітал, вкладений в ці підприємства в грошовій формі.

І, нарешті, залежно від джерела фінансування іноземні інвести­ції можна поділити на державні, які здійснюються у вигляді креди­тів і позик, що надаються державами і міжнародними організаціями (МБРР, МВФ та ін.), і приватні, які здійснюються іноземними юри­дичними та фізичними особами.

6- 83

;■!

У структурі правового регулювання інвестиційних відносин

можна виділити два рівні: 1) міжнародно-правовий, який форму­ється шляхом укладення міжнародних договорів; 2) внутрішньо­державний, основу якого складає національне законодавство при­ймаючої держави.

Важливе значення для захисту іноземних інвесторів мають уні­версальні міжнародні конвенції:

Вашингтонська конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами від 18 березня 1965 року. Нею встановлені правила примірювальної та арбітраж­ної процедур розгляду спорів та засновано Міжнародний центр з врегулювання інвестиційних спорів при Міжнародному банку реконструкції і розвитку. Україна ратифікувала цю Конвенцію 16 березня 2000 року, а чинною вона стала з 7 липня 2000 року. Сеульська конвенція про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій від 11 жовтня 1985 року. Ця конвенція на­була загальної чинності 12 квітня 1988 року, і в ній беруть участь понад 110 держав. Україна приєдналась до цієї Конвенції згідно із Законом від З червня 1992 року. Конвенцією передбачено створен­ня Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій (БАГІ), до компетенції якого належить укладання договорів страхування та перестрахування некомерційних ризиків, здійснення додаткових асигнувань з метою розширення інвестицій у країнах, ш;о розвива­ються, та сприяння мирному вирішенню спорів між інвесторами та державами, що приймають інвестиції [7, С 206-207]. Іншою складовою регулювання іноземних інвестицій є національно-правовий механізм. В Україні, згідно з ч. 1 ст. 7 За­кону «Про режим іноземного інвестування», для іноземних інвес­торів на території України «встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України і міжнародними догово­рами». Спеціальний режим інвестиційної діяльності, зокрема для іноземних інвесторів, встановлено Указом Президента України «Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» і деякими іншими нормативними актами. У Російській Федерації іноземні інвестиції регулюються за­конами «Про іноземні інвестиції», «Про інвестиційну діяльність», а також деякими підзаконними актами.

Схема 3.2.

Найгучнішим інструментом регулювання міждержавних ін­вестиційних відносин є угоди про взаємне заохочення і взаємний захист іноземних капіталовкладень. Крім двосторонніх угод щодо захисту іноземних капіталовкладень, інвестуванню іноземного ка­піталу в економіку приймаючої держави значною мірою сприяють угоди про уникнення подвійного оподаткування.

85

Історія свідчить, що існує два принципово різних підходи до регулювання участі фінансового капіталу в економіці будь-якої країни: зазначена участь або обмежується (шляхом запровадження державного контролю, націоналізації і т. ін.), або заохочується (на­данням пільг, різних гарантій тощо).

Заохочення іноземних інвестицій в економіку держав здійсню­ються шляхом законодавчого надання певних пільг або переваг.

Україна, як і багато інших держав, відчуває гостру потребу в ре­сурсах для капіталовкладень, внаслідок чого вкрай заінтересована у залученні зовнішніх, іноземних ресурсів. Проте, становлення на­ціонального законодавства, що регулює правове становище інвесто­рів та їх власності, в Україні залишається мінливим, місцями жор­стким, тому аж ніяк не приваблює іноземних інвесторів. Як зазначає у цьому зв'язку Т. Феннен, юридичний радник компанії Тасіс, впро­вадження законодавства із зворотною силою здатне зруйнувати всю довіру до України, так необхідну інвесторам для вкладання грошей в середньо- і довгострокові інвестиції [8, С 35].

Загальною вимогою щодо правового становища іноземних ін­весторів у країні-імпортері є та, за якою засоби, що застосовуються державою, не повинні бути дискримінаційними, у тому числі, - по­рівняно з діями щодо національних інвесторів.

Що стосується гарантій, які надаються державою-імпортером іноземним інвесторам, то зрозуміло, що їх кількість та міра гаран-тованості іноземних інвестицій залежить від загальної політики держави у цій сфері. При цьому слід мати на увазі, що в державі-імпортері гарантуються лише так звані «некомерційні» ризики, які пов'язані із здійсненням інвестиційної діяльності - націоналізація, війна, революція, зміна національного законодавства тощо. Що сто­сується гарантій інвестицій з боку держави-експортера, то головною з них є можливість укладання гарантійного договору між інвесто­ром і відповідною організацією своєї держави на підставі свого ж законодавства. У такому договорі, зазвичай, перелічуються страхові випадки, настання яких надає інвестору право отримати від націо­нальної страхової організації за рахунок державної казни обумовле­не договором відшкодування.

Порівняно з викладеним, правове регулювання міжнародних інвестицій у вільних економічних зонах дещо відрізняється. Між­народній практиці відомі різні види таких зон: - вільні митні зони; -зони вільної торгівлі; - промислово-виробничі зони; - техніко-

86

запроваджувальні зони (технополіси); - інші сервісні зони (наприклад, туристично-рекреаційні); - офшорні зони.

Таким чином, конкретні особливості інвестування можуть сут­тєво відрізнятися залежно від виду вільної економічної зони. Засоби здійснення іноземних інвестицій:

Схема 3.3.

87

• Пайова участь спільно з юридичними особами і громадянами України;

• Створення підприємств, що повністю належать іноземним ін­весторам;

• Пайова j^acTb у придбанні об'єктів, паїв, акцій, облігацій та ін­ших цінних паперів;

• Придбання права користування землею, іншими природними ресурсами і майновими правами.