4.2 Загальні вимоги пожежної безпеки до інженерного обладнання

Вимоги пожежної безпеки до електродвигунів,

трансформаторів,

вимикачів,

стаціонарних світильників,

електронагрівальних приладів, телевізорів, радіоприймачів.

Електричні мережі та електрообладнання, що використовуються у закладах та установах, та їх експлуатація повинні відповідати вимогам діючих Правил влаштування електроустановок та ДНАОП 0.00-1.21-98; будівельну частину електроустановок слід виконувати відповідно до протипожежних вимог будівельних норм ДБН В.2.2.3-97.

Керівники закладів, установ і організацій зобов'язані забезпечити обслуговування та технічну експлуатацію електрообладнання і електромереж, своєчасне проведення профілактичних оглядів, планово-попереджувальних ремонтів та експлуатацію електрообладнання, апаратури й електромереж відповідно до вимог документів та своєчасно усувати виявлені недоліки.

Усі роботи повинні проводитися на справному електрообладнанні (ізоляція електропроводки, пускачі, штепселі, розетки, вимикачі та інша апаратура, заземлення, огорожа).

Шафи, в яких установлені електрощити, повинні бути постійно зачинені на замок.

Доступ до електрощитів, електродвигунів і пускорегулювальних апаратів повинен бути завжди вільним.

Усі несправності в електромережах та електроапаратурі, які можуть спричинити іскри, коротке замикання, нагрівання ізоляції кабелів і проводів вище норми, мають негайно усуватись. Несправні електромережі та електроапарати слід вимикати для приведення їх у пожежобезпечний стан.

У всіх приміщеннях (незалежно від їх призначення), які після закінчення робіт замикаються і не контролюються, всі електроустановки мають відключатися.

Електрощити, групові електрощитки потрібно оснащувати схемою підключення споживачів з пояснювальними написами і вказаним значенням номінального струму апарата захисту (плавкової вставки).

Усе електрообладнання (корпуси електричних машин, трансформаторів, апаратів, світильників, електрощитів тощо) підлягає зануленню або заземленню відповідно до вимог ПУЕ. Заміри опору ізоляції освітлювальної та силової електромереж мають проводитися один раз на рік спеціалізованими підприємствами і організаціями, які мають на це право. Наслідки перевірки повинні оформлятися актом.

В усіх, незалежно від призначення, приміщеннях, які після закінчення роботи замикаються і не контролюються черговим персоналом, з усіх електроустановок та електроприладів, а також з мереж їх живлення повинна бути відключена напруга (за винятком чергового освітлення, протипожежних та охоронних установок, а також електроустановок, що за вимогами технології працюють цілодобово).

На кожному об'єкті повинен бути встановлений порядок відключення напруги з електрообладнання, силових та контрольних кабелів на випадок пожежі. При цьому електроживлення систем пожежної автоматики, протипожежного водопостачання та експлуатаційного (аварійного) освітлення має бути невідключеним.

Несправності в електромережах та електроапаратурі, які можуть викликати іскріння, коротке замикання, понаднормований нагрів горючої ізоляції кабелів і проводів, повинні негайно ліквідовуватися черговим персоналом. Пошкоджену електромережу потрібно відключати до приведення її в пожежобезпечний стан.

Для підтримання пристроїв захисту від блискавок у справному стані необхідно регулярно проводити ревізію цих пристроїв: для будівель і споруд I та II категорії з захисту від блискавки - щороку, для III категорії - не рідше 1 разу на 3 роки зі складанням акта, в якому вказуються виявлені дефекти. Усі виявлені у пристроях захисту від блискавок пошкодження та дефекти підлягають негайному усуненню.

Електродвигуни

Повинні встановлюватися один від одного на відсталі не ближче 300мм та не ближче 1м від горючих матеріалів. На корпус двигуна наносить знак, який показує ступень захисту його оболонки. А також знак, який характеризує вибухозахищене виконання.

Двигун повинен бути заземлении (замуленим), мати клемну коробку, відводи повинні бути надійно закріпленні (для уникнення перехресних опорів). Вентилятор повинен бути закріпленим і не торкатися кожуха (для уникнення шершня).

Двигун треба вибирати, виходячи із номінального навантаженню. Це стосується і електричних проводів. Для живлення використовують кабелі або проводи в трубам Двигуни повинні мати захист від струмів короткого замикання, а також захист від перевантажень. Захист встановлюють в електричних ланцюгах двигунів з важкими умовами пуску або при умовах систематичного перевантаження.

Електродвигуни мають регулярно очищатися від пилу. Не дозволяється накривати електродвигуни горючими матеріалами.

Вимикачі

Розміщують, як правило, поряд з устаткуванням. Кнопку пуску розміщують безпосередньо на механізмі (або не далі 1 м). Висота установки кнопки від підлоги 1,2 м, а до середньої точки апарата - 1,6м.

В приміщеннях з електроустаткуванням передбачають аварійні виходи, якщо приміщення довжиною:

• до 7м - один вихід;

• від 7 м до 60 м - два виходи з кінців, з розподілом їх на відстані до 7м від торців будівлі;

• понад 60 м - крім зазначених виходів, передбачають допоміжні виходи.

Трансформатори

Розташування трансформаторів допускається як на першому , так і на другому поверхах, при цьому вихід повинен бути на вулицю. Масляні трансформатори розміщують в окремих ізольованих камерах.

Захист трансформатора: газове реле (400 кВА), вихлопна труба з мембраною, маслозливш струмки, маслоприймач.

При відкритому розташуванні трансформатора його розміщують від виробничих будівель категорії В, Г, Д на відстані:

• 16м — при І і II ступенях вогнестійкості;

• 20 м-при ІІІ ступенях вогнестійкості;

• 24 м - при IV, V ступенях вогнестійкості будівель і споруд.

Пожежа в масло заповненому трансформаторі може виникнути внаслідок:

• недостатнього рівня масла або надмірного рівня його;

• утворення надмірних електричних дуг (удари блискавок, короткого замикання);

• утворення внутрішнього іскрового перекриття (низька діелектрична міцність масла).

Стаціонарні світильники

З залежності від класу пожежонебезпеки приміщення світильники повинні мати закрите або пило-, вологозахищене виконання.

Мінімальна відстань від горючих матеріалів до світильників повинна бути не меншою:

• 0,5 м від світильника з лампами розжарення потужністю Р=100Вт;

• 0,3 м від світильника з лампами розжарення потужністю Р=100-300Вт:

• 1м при Р = 300-500 Вт.

Для всіх вадів світильників температура на поверхні деталей кришення повинна бути не більше 80°С. Інші види світильників (люмінесцентні) повинні розміщуватися не ближче 0,5 м від негорючих матеріалів, або горючі матеріали повинні захищатися теплоізоляційними матеріалами, Теплоізоляційні матеріали використовуються і при розташуванні світильників на стелі.

Відкриту прокладку проводів і кабелів з горючою оболонкою виконують на ізоляторах. У цьому випадку відстань до горючих матеріалів повинна бути не меншою 10 мм. Якщо це неможливо, кабель треба прокладати по шару негорючого матеріалу і з кожного боку його повинна виступати ізоляція не менше, як на 10 мм. Приховану проводку таких ланцюгів виконують шляхом ізоляції їх від горючих конструкцій накладенням суцільного шару негорючого матеріалу. Після закінченні робіт складається акт проведення прихованих робіт.

Переносні світильники мають бути обладнані захисними скляними ковпаками та металевими сітками. Для цих світильників та іншої переносної та пересувної електроапаратури слід застосовувати гнучкі кабелі з мідними жилами з гумовою ізоляцією в оболонці, яка стійка до навколишнього середовища. Підключення переносних світильників слід передбачати від відгалужувальних коробок зі штепсельними розетками.

Освітлювальна електромережа має бути змонтована таким чином, щоб світильники знаходилися на відстані не менше як 0,2м від поверхні будівельних конструкцій з горючих матеріалів і не менше як 0,5м від тари у складських приміщеннях.

Електронагрівальні припади, телевізори, радіоприймачі

Вони повинні мати справні штепселі і вмикатися у справні розетки. В приміщені категорії А, Б використовувати електронагрівальні прилади забороняється.

Можуть використовуватись маслені радіатори РБЭ-1, ЭК-2, ЭК-4, ПТ82.

Забороняється:

• проходження повітряним мереж над дахами із горючим матеріалів, наметами, штабелями лісу, складами ГММ;

• прокладка електропроводів транзитом через склади, пожежовибухонебезпечні приміщення;

• експлуатація електричної проводки з пошкодженою ізоляцією;

• використовувати саморобні подовжувачі;

• використовувати нестандартні нагрівачі;

• користуватися несправними розетками, підвішувати світильники безпосередні на електричні дроти, а також використовувати лампи без захисної арматури;

• використовувати в складах та пожежонебезпечнпх зонах люмінесцентні світильники з відбивачами та розсіювачами із горючим матеріалів;

• використовувати переносні світильники з напругою вище 36 В, а

у вибумопожежонебезпечним приміщенням > 12 В без захисних скляних ковпаків:

• залишати без нагляду ввімкнеш в електромережу нагрівальні прилади, телевізори, радіоприймачі тощо;

• захаращувати підходи до електрощитів, вимикачів;

• залишати після роботи ввімкнене в мережу устаткування. використовувати кабелі і проводи з пошкодженою ізоляцією або такою ізоляцією, що втратила захисні властивості;

• залишати під напругою електричні проводи і кабелі з неізольованими кінцями;

• переносити ввімкнені прилади та ремонтувати обладнання, яке перебуває під напругою;

• зав'язувати і скручувати електропроводи і світильники, підвішувати світильники (за винятком відкритих ламп) на електричних проводах;

• підключати до клем силової та у штепсельні розетки освітлювальної мереж прилади, які споживають струм понад передбачені для них величини;

• використовувати ролики, вимикачі, штепсельні розетки для підвішування одягу та інших предметів;

• застосовувати для прокладання електромереж радіо- та телефонні проводи;

• застосовувати як електричний захист саморобні та некалібровані запобіжники;

• знімати скляні ковпаки зі світильників закритого виконання;

• використовувати електроапаратуру та електроприлади в умовах, що не передбачені заводом-виготовлювачем.

Ревізію блискавковідводів виконують у наступні строки:

• для будівель та споруді І і II категорій з блискавозахисту- кожен рік;

• ІІІ категорії -1 раз у три роки із складанням акта перевірки.

Самостійна робота

Процес горіння, його форми та види. Показники пожежовибухонебезпеки речовин і матеріалів.

Для кращого розуміння умов утворення горючого середовища, джерел запалювання, оцінки та попередження вибухопожежонебезпеки, а також вибору ефективних заходів і засобів систем пожежної безпеки, треба мати уявлення про природу процесу го­ріння, його форми та види.

Горіння - екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму та виникненням полум'я або світінням.

Для виникнення горіння необхідна одночасна наявність трьох чинників - горючої речовини, окислювача та джерела запалювання. При цьому, горюча речовина та окисник повинні знаходитися в необхідному співвідношенні один до одного і утворювати таким чином горючу суміш, а джерело запалювання повинно мати певну енергію та температуру, достатню для початку реакції. Горючу суміш визначають терміном "горюче середовище". Це - середовище, що здатне самостійно горіти після видалення джерела запалю­вання. Для повного згоряння необхідна присутність достатньої кількості кисню, щоб забезпечити повне перетворення речовини в його насичені оксиди. При недостатній кількості повітря окислюється тільки частина горючої речовини. Залишок розкладається з виділенням великої кількості диму. В цих умовах також утво­рюються токсичні речовини, серед яких найбільш розповсюджений продукт неповного згоряння - оксид вуглецю (СО), який може призвести до отруєння людей. На пожежах, як правило, горіння відбувається за браком окисника, що серйозно ускладнює пожежо­гасіння внаслідок погіршення видимості або наявності токсичних речовин у повітряному середовищі.

Слід зазначити, що горіння деяких речовин (ацетилену, оксиду етилену), які здатні при розкладанні виділяти велику кількість тепла, можливе й за відсутності окисника.

Горіння може бути гомогенним та гетерогенним.

При гомогенному горінні речовини, що вступають в реакцію окиснення, мають однаковий агрегатний стан - газо- чи пароподібний.

Якщо початкові речовини знаходяться в різних агрегатних станах і наявна межа поділу фаз в горючій системі, то таке горіння називається гетерогенним.

Пожежі, переважно, характеризуються гетерогенним горінням.

У всіх випадках для горіння характерні три стадії: виникнення, поширення та згасання полум'я. Найбільш загальними властивостями горіння є здатність осередку полум'я пересуватися по всій горючій суміші шляхом передачі тепла або дифузії активних части­нок із зони горіння в свіжу суміш. Звідси виникає й механізм поширення полум'я, відповідно тепловий та дифузійний. Горіння, як правило, проходить за комбінованим теплодифузійним механізмом.

За швидкістю поширення полум'я горіння поділяється на:

• дефлаграційне горіння - швидкість полум'я в межах декількох м/с;

• вибухове - надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії і утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу. Ця робота може призводити до руйнувань, які виникають при вибуху у зв'язку з утворенням ударної хвилі - раптового стрибкоподібного зростання тиску. При цьому швидкість полум'я досягає сотень м/с.

Детонаційне - це горіння, яке поширюється із надзвуковою швидкістю, що сягає кількох тисяч метрів за секунду.

Виникнення детонацій пояснюється стисненням, нагріванням та переміщенням незгорілої суміші перед фронтом полум'я, що при зводить до прискорення поширення полум'я і виникнення в суміші ударної хвилі, завдяки якій і здійснюється передача теплоти в суміші.

За походженням та деякими зовнішніми особливостями розрізняють такі форми горіння:

• спалах - швидке загоряння горючої суміші без утворення стиснених газів, яке не переходить у стійке горіння;

• займання - горіння, яке виникає під впливом джерела запалювання;

• спалахування - займання, що супроводжується появою полум'я;

• самозаймання - горіння, яке починається без впливу джерела запалювання;

• самоспалахування - самозаймання, що супроводжується появою полум'я;

• тління - горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається за появою диму.

Залежно від агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих речовин і матеріалів пожежі, за ГОСТ 27331-87, поділяються на відповідні класи та підкласи:

клас А - горіння твердих речовин, що супроводжується (підклас А1) або не супроводжується (підклас А2) тлінням;

клас В - горіння рідких речовин, що не розчиняються (підклас В2) у воді;

клас С - горіння газів;

клас Д - горіння металів легких, за винятком лужних (підклас Д1), лужних (підклас Д2), а також металовмісних сполук (підклас ДЗ);

клас Е - горіння електроустановок під напругою.

Показники пожежовибухонебезпеки речовин і матеріалів

Важливе значення для визначення рівня пожежної безпеки і вибору засобів та заходів профілактики і гасіння пожежі мають пожежовибухонебезпечні властивості речовин і матеріалів.

Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів - це сукупність властивостей, які характеризують їх схильність до виникнення й поширення горіння, особливості горіння і здатність піддаватись гасінню загорянь. За цими показниками виділяють три групи горючості матеріалів і речовин: негорючі, важкогорючі та горючі.

Негорючі (неспалимі) - речовини та матеріали, що нездатні до горіння чи обвуглювання у повітрі під впливом вогню або високої температури. Це матеріали мінерального походження та виготовлені на їх основі матеріали - червона цегла, силікатна цегла, бетон, камінь, азбест, мінеральна вата, азбестовий цемент та інші матеріали, а також більшість металів. При цьому негорючі речовини можуть бути пожежонебезпечними, наприклад, речовини, що ви­діляють горючі продукти при взаємодії з водою.

Важкогорючі (важко спалимі) - речовини та матеріали, що здатні спалахувати, тліти чи обвуглюватись у повітрі від джерела запалювання, але не здатні самостійно горіти чи обвуглюватись після його видалення (матеріали, що містять спалимі та неспалимі компоненти, наприклад, деревина при глибокому просочуванні антипіренами, фіброліт і т.ін.);

Горючі (спалимі) - речовини та матеріали, що здатні самозайматися, а також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та самостійно горіти після його видалення.

У свою чергу, у групі горючих речовин та матеріалів виділяють легкозаймисті речовини та матеріали - це речовини та матеріали, що здатні займатися від короткочасної (до 30 с.) дії джерела запалювання низької енергії.

З точки зору пожежної безпеки вирішальне значення мають показники пожежовибухонебезпечних властивостей горючих речовин і матеріалів. ГОСТ 12.1.044-89 передбачає більше 20 таких показників. Необхідний і достатній для оцінки пожежовибухо- небезпеки конкретного об'єкта перелік цих показників залежить від агрегатного стану речовини, виду горіння (гомогенне чи гетерогенне) і визначається фахівцями.

У таблиці 3 приведені дані щодо основних показників пожежонебезпечних властивостей речовин різного агрегатного стану, які використовуються при визначенні категорій вибухонебезпечності приміщень та вибухонебезпечних і пожежонебезпечних зон в приміщеннях і поза ними:

t_сп - температура спалаху - це найменша температура речовини, за якої в умовах спеціальних випробувань над її поверхнею утворюється пара або гази, що здатні спалахувати від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще не достатня для стійкого горіння, тобто має місце тільки спалах - швидке згоряння горючої суміші, що не супроводжується утворенням стиснутих газів;

t_займ - температура займання - це найменша температура речовини, за якої в умовах спеціальних випробувань речовина виділяє горючу пару або гази з такою швидкістю, що після їх запалювання від зовнішнього джерела спостерігається спалахування початок стійкого полум'яного горіння.

Температура спалаху та займання ЛВЖ відрізняється на 1-5°С, і чим менша температура спалаху рідини, тим меншою є ця різниця, і відповідно, більш пожежонебезпечною є ця рідина. Температура займання використовується при визначенні групи горючості речовин, при оцінці пожежної небезпеки устаткування та технологічних процесів, пов'язаних із переробкою горючих речовин, при розробці заходів щодо забезпечення пожежної безпеки.

t_сзайм - температура самозаймання - це найменша температура речовини, при якій в умовах спеціальних випробувань відбуваєть­ся різке збільшення швидкості екзотермічних об'ємних реакцій, що призводить до виникнення полум'яного горіння або вибуху за відсутності зовнішнього джерела полум'я. Температура самозаймання речовини залежить від ряду факторів і змінюється у широких межах. Найбільш значною є залежність температури самозаймання від об'єму та геометричної форми горючої суміші. Із збільшенням об'єму горючої суміші при незмінній її формі температура самозаймання зменшується, тому що зменшується площа тепловіддачі на одиницю об'єму речовини та створюються більш сприятливі умови для накопичення тепла у горючій суміші. При зменшенні об'єму горючої суміші температура її самозаймання підвищується.

Для кожної горючої суміші існує критичний об'єм, у якому самозаймання не відбувається внаслідок того, що площа тепловіддачі, яка припадає на одиницю об'єму горючої суміші, настільки велика, що швидкість теплоутворення за рахунок реакції окислення навіть при дуже високих температурах не може перевищити швидкості тепловіддачі. Ця властивість горючих сумішів використовується при створенні перешкод для розповсюдження полум'я. Значення температури самозаймання використовується для вибору типу вибухозахищеного електроустаткування, при розробці заходів щодо забезпечення пожежовибухобезпеки технологічних процесів, а також при розробці стандартів або технічних умов на речовини та матеріали.

Температура самозаймання горючої суміші значно перевищує t_сп і t_займ на сотні градусів.

НКМПП та ВКМПП - відповідно нижня і верхня концентраційні межі поширення полум'я - це мінімальна та максимальна об'ємна (масова) частка горючої речовини у суміші з даним окислювачем, при яких можливе займання (самозаймання) суміші від джерела запалювання з наступним поширенням полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання.

Суміші, що містять горючу речовину нижче НКМПП чи вище ВКМПП, горіти не можуть: у першому випадку - за недостатньої кількості горючої речовини, а в другому - окислювача. Наявність зон негорючих концентрацій речовин та матеріалів надає можливість вибрати такі умови їх зберігання, транспортування та ви­користання, за яких виключається можливість виникнення пожежі чи вибуху. Горючі пари й гази з НКМПП до 10% по об'єму повітря являють особливу вибухонебезпеку.

Значну вибухову та пожежну небезпеку становлять різноманітні горючі пиловидні речовини, особливо в завислому стані. Залежно від значення НКМ поширення полум'я пил поділяється на вибухо- та пожежонебезпечний. При значенні НКМПП менше 65 г/м³ пил є вибухонебезпечним (пил сірки, борошна, цукру), а при більших зна­ченнях НКМПП - пожежонебезпечним (пил деревини, тютюну).

КМПП включаються до стандартів, технічних умов на гази, легкозаймисті рідини та тверді речовини, здатні утворювати вибухонебезпечні газо-, паро- та пилоповітряні суміші, при цьому для пилу встановлюється тільки НКМПП, тому що великі концентрації пилозавису майже не можуть бути досягнуті у відкритому просторі, а за будь-яких концентрацій пилу згоряє тільки та його частина, яка забезпечена окислювачем. Значення концентраційних меж застосовуються при визначенні категорії приміщення та класу зон за вибухопожежною та пожежною небезпекою при розрахунку граничнодопустимих вибухобезпечних концентрацій газів, парів і пилу в повітрі робочої зони з потенційним джерелом запалювання, при розробці заходів щодо забезпечення пожежної безпеки.

t_нкм і t_вкм - відповідно нижня і верхня температурні межі по ширення полум'я - температури матеріалу (речовини), за яких його (її) насичена пара чи горючі леткі утворюють в окислювальному середовищі концентрації, що дорівнюють нижній та верхи і іі концентраційним межам поширення полум'я.

Значення ТМПП використовуються під час розробки заходів щодо забезпечення пожежовибухобезпеки об'єктів при розрахун­ку пожежовибухобезпечних режимів роботи технологічного устаткування, при оцінці аварійних ситуацій, пов'язаних з розливом горючих рідин, для розрахунку КМПП тощо. Безпечною з точки зору ймовірності самозаймання газоповітряної суміші прийнято вважати температуру на 10°С меншу за нижню або на 15°С вищу за верхню температурну межу поширення полум'я для даної речовини.

Таблиця 3 - Основні показники, що характеризують пожежонебезпечні властивості речовин різного агрегатного і дисперсного стану

Агрегатний (дисперсний) стан речовини	Основні показники пожежонебезпеки
	tст	tзайм	tсзайм	нкмпп	вкмпп	tнкм	tвкм
Тверда речовина	-	+	+	-	-	-	-
Рідини	+	+	+	+	+	+	+
Гази	-	-	+	+	+	-	-
Пил	-	+	+	+	-	-	-

Примітка. В таблиці 3 знаком "+" відмічено наявність показника для даного агрегатного стану речовини, а знаком "-" - його відсутність або незначимість.

Наявність приведених в таблиці 4 показників пожежонебезпечних властивостей речовин різного агрегатного стану пов'язана з особливостями їх горіння.

Тверді горючі речовини у більшості випадків самі по собі у твердому стані не горять, а горять горючі леткі продукти їх розпаду під дією високих температур у суміші з повітрям - полуменеве горін­ня. Таким чином, горіння твердих речовин у більшості випадків пов'язане з переходом їх горючої складової в інший агрегатний стан - газовий. І тільки тверді горючі речовини з високим вмістом горючих речовин (антрацит, графіт і т. ін.) можуть горіти у твердо­му агрегатному стані - практично без полум'я. Тому тверді горючі речовини, в цілому, більш інертні щодо можливого загоряння, а більшість приведених у таблиці 3 показників пожежонебезпечних властивостей для твердих речовин, за винятком t_займ і t_сзайм, не ма­ють суттєвого значення.

Для твердих речовин, в цілому, величини t_займ і t_сзайм коливаються в межах (2...5 • 10²)°С.

Спалимі рідини. Характерним для процесу горіння цих рідин є те, що самі рідини не горять, а горить їх пара у суміші з повітрям. Якщо над поверхнею спалимої рідини концентрація пари буде менше НКМПП, то запалити таку рідину від зовнішнього джерела запалювання неможливо, не довівши температуру рідини до значення, більшого за t_HKM. Таким чином, горіння рідин пов'язане з переходом їх з одного агрегатного стану (рідини) в інший (пару). У зв'язку з цим для оцінки вибухопожежонебезпечних властивостей спалимих рідин мають значення всі показники, наведені в таблиці 3.

За t_cn спалимі рідини поділяються на 5 класів:

1. t _cn < -13°С (в закритому тиглі);

2. t_cn = 13-28°С;

3. t_cn = 29 - 61 °С;

4. t_cn - 62 - 120°С;

5. t_cn > 120°С.

Перші 3 класи рідин умовно відносять до легкозаймистих (ЛЗР). Характерною особливістю для ЛЗР є те, що більшість з них, навіть при звичайних температурах у виробничих приміщеннях, можуть утворювати пароповітряні суміші з концентраціями в межах поширення полум'я, тобто вибухонебезпечні пароповітряні суміші.

4-й і 5-й класи рідин за t_сп належать до горючих (ГР). Паропо­вітряні суміші з концентраціями в межах поширення полум'я для ГР можуть мати місце при температурах, нехарактерних для ви­робничих приміщень.

Горючі гази горять в суміші з повітрям в концентраціях в межах НКМПП - ВКМПП, і такі суміші, гази, загалом, створюють без агрегатних переходів речовин. Тому горючі гази мають більшу готовність до горіння, ніж тверді горючі речовини і спалимі рідини, є більш небезпечними з точки зору вибухопожежної безпеки, а відповідні їх властивості характеризуються тільки трьома показниками – t_сзайм, НКМПП і ВКМПП (дивись таблицю 2).

Пило-повітряні суміші - суміші з повітрям подрібнених до розмірів часток до 850 мкм твердих горючих речовин. Процес горіння пилу, в цілому, подібний до процесу горіння твердих речовин. Але наявність великої питомої поверхні (відношення площі поверхні пилинок до їх маси) пилинок, яка контактує з окислювачем (повітрям ), і здатність до швидкого їх прогріву по всій масі під дією джерела запалювання, роблять пил більш небезпечним з точки зору пожеж­ної безпеки, ніж тверді речовини, з яких він створений. Для оцін­ки вибухопожежонебезпечних властивостей пилу використовують, в основному, показники t_займ і t_сзайм і НКМПП (дивися таблицю 2).

За здатністю до загоряння і особливостями горіння пил поділя­ють на вибухонебезпечний і пожежонебезпечний.

До вибухонебезпечного належить пил з НКМПП до 65 г/м³. При цьому виділяють особливо вибухонебезпечний пил з НКМПП до 15 г/м³ і вибухонебезпечний - НКМПП становить 15...65 г/м³.

До пожежонебезпечного належить пил з НКМПП більше 65 г/м³. При цьому пил з t_сзайм до 250°С належить до особливо пожежонебез­печного, а при t_сзайм > 250°С - до пожежонебезпечного.