2. Карл 1. Довгий парламент і його діяльність

Вирішальну роль у захисті старого ладу грала почала правити з 1603 р., династія Стюартів. Її перший представник на англійському престолі Яків I, не бажаючи рахуватися з правами англійського парламенту, вступив з ним у тривалий конфлікт. Його внутрішня і зовнішня політика обурювала буржуазію і нове дворянство.

Після смерті Якова I (1625) престол зайняв його син Карл I (1600-1649). Легковажний і самовпевнений, він ще більше загострив стосунки з парламентом. Незабаром він розігнав парламент і встановив режим свого "особистого панування" (1629-1640). Однак це залишило Карла I без грошей, тому що податки в Англії стверджував парламент. Знаходячи кошти, ко-Карл 1 роль і його помічники почали грубо порушувати звичаї і традиції країни. Це сприяло зростанню і зміцненню опозиції (опору) королівської влади.

Затіявши зі своїми "радниками" війну з Шотландією і терплячи в ній поразку, Карл I змушений був скликати парламент. Його назвали "Довгим" тому зібравшись восени 1640 р. він засідав 12 років. День відкриття його засідань (3 листопада 1640) вважається днем початку Англійської революції.

Перші два роки діяльності Довгого парламенту можна назвати "мирними". За активної підтрим

ке народу буржуазія і нове дворянство (вони становили більшість в нижній палаті парламенту - палаті громад) прийняли ряд законів, які зробили неможливим правління короля без співпраці з парламентом. Було заборонено збирати податки, не затверджені парламентом. Були знищені каральні органи абсолютизму ("Висока комісія" та "Зоряна палата"), а головні радники короля (граф Страффорд і архієпископ Лод) були відправлені на ешафот.

Важливим моментом діяльності парламенту стало прийняття "Великої ремонстрации" (протесту), в якій, в 204-х статтях, перераховувалися зловживання короля. Документ був направлений на обгрунтування буржуазного принципу недоторканності особи людини і його власності. Говорилося в ньому і про право парламенту контролювати діяльність міністрів короля, що було вже елементом конституційної монархії.

На початку 1642 р. Карл I залишив неслухняний Лондон і відправився на північ країни (там сиділо більшість старого дворянства) і почав формувати антипарламентськими армію зі своїх прихильників - роялістів. Парламент почав збирати свою армію. Країна розкололася на два табори. Прихильників короля назвали "кавалерами" (від англ. Слова cavalier кінь). В армії роялістів головною ударною силою була кавалерія. Прихильників парламенту назвали "круглоголовими" (за форму зачіски).

У перших боях почалася восени 1642 громадянської війни (війна між громадянами всередині однієї держави), парламентська армія, сформована з найманців, почала зазнавати поразок. Це пояснювалося не тільки більш високими військовими навичками роялістів. На чолі парламентської різношерстого війська стояли генерали-дворяни. Хоча вони і були противниками абсолютизму, але повного розгрому Карла I вони не бажали. Їх метою був компроміс (угода) з королем про поступки на користь обуржуазненого дворянства. Їх оборонна стратегія (ведення війни) загрожувала парламенту поразкою.