Глава 2. Засади кримінального провадження

С т а т т я 7. Загальні засади кримінального провадження 1. Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відно­сяться:

1) верховенство права;

2) законність;

3) рівність перед законом і судом;

4) повага до людської гідності;

5) забезпечення права на свободу та особисту недоторканність;

6) недоторканність житла чи іншого володіння особи;

7) таємниця спілкування;

8) невтручання у приватне життя;

9) недоторканність права власності;

10) презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини;

11) свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї;

12) заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення;

13) забезпечення права на захист;

14) доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень;

15) змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

16) безпосередність дослідження показань, речей і документів;

17) забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності;

18) публічність;

19) диспозитивність;

20) гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксу­вання технічними засобами;

21) розумність строків;

22) мова, якою здійснюється кримінальне провадження.

1. Чинний Кримінальний процесуальний кодекс, на відміну від поперед­нього (КПК 1960 p.), передбачає окрему главу (другу), в якій перелічуються засади, що лежать в основі змісту і форми кримінального провадження, а також визначає у загальному вигляді їх зміст.

Коментована стаття закріплює загальні засади кримінального проваджен­ня, які в своїй основі співзвучні з нормами Конституції України, що визначають сутність взаємин людини і громадянина з державою (її органами), закріплюють права, свободи і обов'язки людини і громадянина у таких взаєминах, встанов-

38 .-.

люють основи організації і діяльності правоохоронних, правозахисних органів і суду та визначають основні засади судочинства, зокрема в кримінальному про­вадженні. У кримінальній процесуальній доктрині загалом сформувалась дум­ка щодо сутності засад кримінального провадження. Залишаючи поза увагою деталі, її можна сформулювати таким чином: засади кримінального проваджен­ня - це закріплені у Конституції України, загальновизнаних міжнародних актах та у кримінальному процесуальному законодавстві фундаментальні (базові) керівні для учасників провадження положення, що виражають і визначають найістотніші властивості провадження, вимоги до правил і способу діяльнос­ті, насамперед, органів і службових осіб, які ведуть кримінальне провадження, та є гарантіями забезпечення дотримання прав, свобод, законних інтересів тих учасників провадження, які залучаються до нього, а в підсумку - виконання завдань кримінального провадження.

2. Частина 3 ст. 129 Конституції України встановлює основні засади судо­чинства, в тому числі і в кримінальних справах. Більшість цих засад передбачені в коментованій статті. Проте деякі з них не наведені. Це, зокрема, підтримання обвинувачення в суді прокурором та забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Невключения цих конституційних засад до переліку загальних засад кримінального судочин­ства в коментованій статті, очевидно, пояснюється тим, що засада забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду поглинається більш загаль­ною засадою, сформульованою у її п. 17 - забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності. Стосовно конституційної засади кримінального судочинства щодо підтримання обвинувачення в суді прокурором, то вона знайшла своє закріплення і прояв у багатьох нормах КПК, пов'язаних зі складанням обвинувального акта (ст. 291), участю прокурора в підготовчому про­вадженні суду (ч. 2 ст. 314), в судовому розгляді справи (ст. 324, ст.ст. 338-341, ст. 364 тощо). Розгляд справ про кримінальні правопорушення без участі проку­рора і підтримання ним обвинувачення в суді взагалі неможливе. Єдиним винят­ком є випадок, коли прокурор відмовляється від підтримання державного обви­нувачення в суді. Обвинувачення в такому разі вправі підтримувати потерпілий, і воно набуває характеру приватного (див. коментар до ст. 340 КПК). Чинний КПК, на відміну від свого попередника, підтримання державного обвинувачення в суді прокурором визначає як його обов'язок у всіх справах про вчинення криміналь­ного правопорушення, незважаючи на їх публічний чи приватний характер.

3. Загальні засади кримінального провадження пов'язані між собою, під­порядковуються суворій логіці і становлять єдину ієрархічну систему, в якій порушення якоїсь однієї засади неминуче спричинить порушення й інших, зо­крема засад-максимів, до яких, вважаємо, слід віднести засади верховенства права та законності. Маючи наскрізний характер, перелічені в коментованій статті засади проявляють свою дію у всіх стадіях кримінального провадження, проте в деяких - з окремими особливостями. Найбільш повно вони реалізують­ся у стадії судового провадження в суді першої інстанції.

—- 39

С т а т т я 8. Верховенство права

1. Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи ви­знаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість ді­яльності держави.

2. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні засто­совується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

1. Засада верховенства права є загальнообов'язковою нормою криміналь­ного провадження найвищого рівня, оскільки вона охоплює не лише прова­дження в справах про вчинення кримінальних правопорушень, а й сучасний правопорядок України в цілому. її дія поширюється на всі органи державної влади, їх службових осіб у всіх сферах діяльності - нормотворчій, правоохо­ронній, правозастосовчій. Частина 1 ст. 8 Конституції України констатує, що в Україні визнається і діє принцип (засада) верховенства права. Тож ця засада має конституційний характер. У подальшому законотворенні вона знайшла своє за­кріплення в низці законів України, передусім тих, що стосуються статусу суду (Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 17 липня 2010 р.) та його діяльності в окремих видах судочинства (наприклад, адміністративному - ст. 8 КАС України).

2. Засада верховенства права не має формального визначення в законодав­стві. Конституційний Суд України у своїх рішеннях, грунтуючись на юридич­ному позитивізмі при роз'ясненні суті верховенства права, використав формулу «верховенство права - це панування права в суспільстві» (рішення в справі про призначення більш м'якого покарання № 15-рп/2004 від 2 листопада 2004 p.). Проте такий підхід навряд чи можна визнати вдалим, оскільки застосована су­дом методологія для визначення верховенства права стикається з труднощами в силу того, що ця засада є продуктом природного права, а не юридичного по-

' зитивізму.

Засада верховенства права за своїм змістом охоплює комплекс національ­них інститутів, правових механізмів та процедур, які є обов'язковими для того, аби особа мала можливість захистити свої права, свободи і законні інтереси від сваволі з боку держави (її органів і службових осіб) та зберегти свою гід­ність. Стандарти цього комплексу частково вироблені на міжнародному рівні в рамках ООН, але здебільшого сформульовані статутними органами Ради Євро­пи в їх намаганні створити єдиний європейський правопорядок. Ці стандарти містяться у рекомендаціях Комітету міністрів РЄ, резолюціях ПАРЄ, рішеннях Європейського суду з прав людини і вони брались до уваги при розробці нового кримінального процесуального законодавства України.

3. Засада верховенства права у кримінальному провадженні має інтеграль­ний характер. Вона фактично увібрала в себе й інші засади (законність, рів­ність перед законом і судом, повагу до людської гідності, доступ до правосуддя тощо), визначила ієрархію юридичних норм під час правозастосування (ч. 2

40

ст. 8 Конституції, ч. 2 ст. 9 КПК), пріоритетне завдання кримінального прова­дження, яке в узагальненому вигляді сформульоване у ст. З Конституції України (людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави) і конкретизоване у ст. 2 КПК.

4. Серед національних інститутів, які є важливими і необхідними для за­безпечення верховенства права у сфері кримінального провадження, насампе­ред, необхідно назвати незалежний і справедливий суд, формування і діяльність якого відбувається за допомогою правових механізмів і процедур, що забез­печують дотримання загальновизнаних прав і свобод людини, а у випадку їх порушення - належний захист.

5. Засада верховенства права, яка лежить в основі кримінального прова­дження, широко використовується при обґрунтуванні своїх рішень Європей­ським судом з прав людини. Правові позиції, сформульовані у цих рішеннях, мають обов'язково враховуватися судами України. В результаті тривалого і ди­намічного («живого») тлумачення Конвенції про захист прав людини і осново­положних свобод Євросуд сформулював низку правоположень, які охоплюють­ся верховенством права. Серед них основним є забезпечення права людини на справедливий суд. Це право відповідно до названої Конвенції та інтерпретації його Євросудом включає: а) право на гарантований доступ до суду; б) право на законного компетентного і безстороннього суддю; в) право викласти свою по­зицію в суді; г) право на ефективні засоби юридичного захисту в суді; г) право на справедливий судовий розгляд; д) право на презумпцію невинуватості у кри­мінальному провадженні; є) право на розумний строк розгляду справи; є) право на відкритий розгляд справи (за винятком обумовлених випадків).

Право на справедливий судовий розгляд справ про кримінальні правопо­рушення, крім того, охоплює: а) право підозрюваного чи обвинуваченого бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення (підозри) проти нього; б) мати достатньо часу і мож­ливостей для підготовки свого захисту; в) захищати себе особисто чи користу­ватись допомогою захисника на свій власний вибір, а в разі відсутності коштів для оплати допомоги захисника - одержувати таку допомогу безкоштовно; г) допитувати свідків обвинувачення або вимагати їх допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинува­чення; г) користуватись допомогою перекладача, якщо особа не розуміє мови, якою ведеться провадження, або не розмовляє нею. Власне, перераховані поло­ження сприйняті новим кримінальним процесуальним законодавством України, що засвідчує дію засади верховенства права у її кримінальному провадженні.

Є т а т т я 9. Законність

1. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, проку­рор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися ви­мог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на

41

обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

2. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримі­нального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуаль­них рішень.

3. Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Ко­дексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовува­тись закон, який суперечить цьому Кодексу.

4. У разі, якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному до­говору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України.

5. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

6. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосо­вуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

1. Законність є загальноправовою засадою, яка лежить в основі всієї публічної діяльності. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи дер­жавної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За своїм змістом засада законності утверджує положення, згідно з яким будь-яка дія (поведінка) чи рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді і суду під час кримінального провадження мають вчинятись і ухвалюватись в суворій відповідності з вимогами Конституції України, кримі­нального процесуального законодавства та міжнародних правових актів, чин­них в Україні, які є частиною національного законодавства.

2. Особливість дії засади законності в кримінальному провадженні поля­гає, насамперед, в тому, що діяльність органів досудового розслідування, про­курора, слідчого судді, судів всіх інстанцій та інших учасників провадження більше і детальніше врегульована, ніж будь-яка інша державна діяльність. До­тримання норм матеріального і процесуального права органами і службовими особами, які ведуть кримінальне провадження, є необхідною умовою досягнен­ня ними завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК). Важливо зазначити, що органи, які ведуть кримінальне провадження, для вирішення покладених на них завдань наділені владними повноваженнями і правом застосовувати у випадках та порядку, передбачених КПК, заходи забезпечення провадження, в

42

тому числі й запобіжні заходи, пов'язані з тимчасовим обмеженням прав і сво­бод особи, проводити слідчі (розшукові) дії, які також пов'язані з обмеженням конституційних прав і свобод тощо. Тому під час реалізації владних повнова­жень органи та їх службові особи, які ведуть провадження, зобов'язані суворо дотримуватись вимог матеріального і процесуального (формального) законів, щоб не допустити порушення прав, свобод і законних інтересів осіб, залучених до кримінального провадження.

Таким чином, засада законності у кримінальному провадженні зобов'язує органи і службові особи, які його ведуть: 1) неухильно дотримуватися встанов­леного кримінальним процесуальним законом порядку (процесуальної форми) провадження на всіх його стадіях; 2) вчиняти процесуальні дії на визначених законом підставах; 3) повідомляти і роз'яснювати іншим учасникам прова­дження їхні процесуальні права і обов'язки та забезпечувати їх дотримання і виконання; 4) обґрунтовувати свої рішення відповідними нормами матеріаль­ного і процесуального права; 5) суворо дотримуватися підстав і порядку засто­сування до учасників провадження заходів його забезпечення, особливо запо­біжних заходів; 6) неухильно дотримуватись порядку збирання й закріплення доказів, оскільки його недотримання потягне за собою їх недопустимість (див. коментар до ст. 86 КПК).

3. Засада законності забезпечує правильне проведення досудового розслі­дування, розгляд і вирішення справи про кримінальне провадження, вона є га­рантією захисту прав, свобод і законних інтересів потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого та інших осіб, залучених до кримінального провадження, а в підсумку - вирішення його завдань. Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання й досудове слідство, здійснює прокурор у формі процесуального керівництва досудовим розсліду­ванням (ч. 2 ст. 36 КПК, ст. ЗО Закону України «Про прокуратуру»).

4. Засада законності забезпечується у кримінальному провадженні відпо­відними процесуальними та іншими правовими гарантіями. Насамперед, вона забезпечується самою побудовою провадження, оскільки в кожній наступній його стадії перевіряється законність та обгрунтованість дій і рішень, вчинених та ухвалених на попередніх стадіях, і у випадку виявлення порушень вимог закону уповноважені органи і службові особи вживають передбачених кримі­нальним процесуальним законом заходів для їх усунення.

Дотримання вимог закону під час кримінального провадження забезпечу­ється також наданою його учасникам можливістю оскарження незаконних дій і рішень органів і службових осіб у визначеному КПК порядку (на досудовому провадженні - до прокурора, чи слідчого судді, суду чи апеляційного суду; в судових стадіях - до апеляційного чи касаційного суду), в результаті чого не­законні дії і рішення скасовуються. При цьому винні у порушенні законності службові особи можуть бути притягнені до встановленої законом відповідаль­ності, зокрема кримінальної (зловживання владою або службовим становищем -ст. 364 КК, перевищення влади або службових повноважень - ст. 365 КК,

43

завідомо незаконні затримання, привід або арешт - ст. 371 КК, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності - ст. 372 КК, примушу­вання давати показання - ст. 373 КК та інші злочини проти правосуддя).

5. Коментована стаття у ч. 2 до засади законності віднесла й обов'язок прокурора та інших учасників кримінального провадження з боку обвину­вачення всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрю­ваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. В раніше чинному КПК України 1960 р. такий обов'язок сторони обвинувачення було визначено як окрему засаду - всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи (ст. 22). Ця засада почасти в кримінальній процесуальній доктрині ототож­нювалась із засадою встановлення об'єктивної істини у кримінальній справі. Коментований Кодекс положення про всебічність, повноту і об'єктивність дослідження обставин провадження не виділив в окрему засаду, а включив його до засади законності, доцільність чого викликає чимало застережень. По-перше, обов'язок спрямувати судовий розгляд на забезпечення з'ясування всіх обставин кримінального провадження покладено не лише на сторону обвинувачення, а й на головуючого у судовому засіданні (див. коментар до ст. 321 КПК). Так само й оцінка зібраних доказів, яка здійснюється слідчим, прокурором, слідчим суддею і судом, проводиться ними за своїм внутріш­нім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному й неупереджено-му дослідженні всіх обставин кримінального провадження (див. коментар до ст. 94 КПК). По-друге, встановлення обставин провадження повно, всебічно і неупереджено - це результат дотримання засад кримінального судочинства, в тому числі й насамперед, засади законності. Тому варто було законодавцеві виділити зазначене положення ч. 2 коментованої статті як окрему засаду кри­мінального провадження.

6. Всебічне дослідження обставин кримінального провадження передба­чає перевірку та оцінку її результатів щодо всіх можливих у справі про вчи­нення кримінального правопорушення версій, дослідження обставин, які як викривають підозрюваного та обвинуваченого у вчиненні кримінального пра­вопорушення, так і виправдовують його, а також які пом'якшують і обтяжують покарання. Вичерпний перелік обставин, які його обтяжують, містить ст. 67 КК України. Обставини, що пом'якшують покарання, передбачені ст. 66 КК Украї­ни, але їх перелік не є вичерпним, і суд при призначенні покарання може визна­ти такими, що його пом'якшують, ще й інші обставини.

7. Повне дослідження обставин кримінального провадження означає вста­новлення та дослідження всіх обставин, які підлягають доказуванню у ньому (див. коментар до ст.ст. 91, 485, 505 КПК). Неповне дослідження обставин про­вадження - одна з найбільш поширених підстав для скасування судових рішень (див. коментар до ст.ст. 409, 410 КПК).

44

8. Неупередженість (об єктивність) дослідження обставин проваджен­ня передбачає, що органи досудового розслідування, прокурор, слідчий суддя, суд, присяжний вчиняють процесуальні дії, ухвалюють рішення лише з підстав, встановлених КПК, та на основі зібраних доказів, виключаючи обвинувальний ухил і особисту зацікавленість у вирішенні справи. У випадках, коли перелічені учасники провадження безпосередньо чи опосередковано зацікавлені у вирі­шенні справи, вони мають бути усунені від провадження шляхом самовідводу або відводу (див. коментар до ст.ст. 75, 77, 80, 81 КПК). Неупередженість також виключає вплив на прийняття рішень у кримінальному провадженні загальної громадської думки, засобів масової інформації чи зовнішнього тиску будь-яких його чинників.

9. Частина 3 коментованої статті встановлює пріоритет норм КПК перед законами та іншими нормативними актами, які також стосуються криміналь­ного провадження. Оскільки Кримінальний процесуальний кодекс є основним законом, що регулює провадження щодо кримінального правопорушення, то у випадку виникнення суперечностей між його нормами і нормами інших норма­тивно-правових актів застосуванню підлягають норми КПК (див. також п. 15 коментаря до ст. 1 КПК).

10. Норми міжнародно-правових актів, що містяться в багатосторонніх та двосторонніх договорах (конвенціях, пактах тощо), визнаних чи укладених Україною, і які стосуються кримінального провадження, зокрема, прав і сво­бод його учасників, мають пріоритет перед нормами КПК. Як загальне правило кримінальне процесуальне законодавство враховує ці норми у своїх норматив­но-правових приписах, але якщо виникне колізія між нормами КПК і міжна­родно-правового акта, то застосуванню під час кримінального провадження підлягають останні.

11. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Євро-конвенція) 1950 р., до якої Україна приєдналась в 1997 р., у своєму розділі II «Європейський суд з прав людини» встановила обов'язкову силу рішень на­званого суду для держав, які приєднались до цього міжнародно-правового акта (ст. 46). Як визнання і у розвиток цього положення Закон України «Про вико­нання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. зобов'язав вітчизняні суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію та прецедентну практику цього суду. Названий закон України впер­ше офіційно визнав рішення Європейського суду з прав людини в конкретних справах (судовий прецедент) джерелом права в Україні. Правові позиції Євро­пейського суду з прав людини, що містяться у його рішеннях, ураховуються у кримінальному провадженні. Ними також слід обгрунтувати відповідні рішен­ня, ухвалені органами, що ведуть кримінальне провадження.

12. Частина 6 коментованої статті визначає спосіб дії засади законності у тих випадках, коли певні кримінальні процесуальні відносини, що виникли під час провадження, не були врегульовані чинним кримінальним процесуаль­ним законодавством або врегульовані неоднозначно. У разі неоднозначного

- 45

врегулювання певних відносин спосіб дій і рішень органів, які ведуть кримі­нальне провадження, має визначатись з урахуванням засад верховенства права і законності, а також ст. З Конституції України, згідно з якою людина є най­вищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення її прав і свобод є головним обов'язком держави. З урахуванням цих положень має бути обраний такий варіант урегулювання, який є найбільш сприятливим для захисту прав, свобод та законних інтересів підпорядкованого суб'єкта провадження.

13. У випадку виникнення під час кримінального провадження ситуації, за якої певне кримінальне процесуальне відношення взагалі не врегульоване чинним кримінальним процесуальним законодавством (наявна прогалина у ньому), то в силу дії засади законності воно має бути врегульоване і вирішене за правилами застосування аналогії кримінального процесуального закону. На відміну від кримінального законодавства, де аналогія закону чи права заборо­нена (тут діє засада «не може бути злочину без закону»), у кримінальному про­вадженні (процесі) вона можлива в силу різноманітного характеру діяльності у ньому і неможливості передбачити всі ситуації, що можуть виникнути під час провадження. Проте застосування аналогії закону в кримінальному прова­дженні має відповідати таким умовам: 1) застосування процесуального закону (її норми) за аналогією не повинне обмежувати права учасників провадження або покладати на них не передбачені законом обов'язки; 2) застосування анало­гії кримінального процесуального закону можливе, якщо у ньому передбачено врегулювання аналогічних дій. Лише з дотриманням цих умов застосування аналогії кримінального процесуального закону в кримінальному провадженні узгоджуватиметься із засадою законності.

Стаття 10. Рівність перед законом і судом

1. Не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, пе­редбачених цим Кодексом, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походжен­ня, майнового стану, місця проживання, громадянства, світи, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками.

2. У випадках і порядку, передбачених цим Кодексом, певні категорії осіб (неповнолітні, іноземці, особи з розумовими і фізичними вадами тощо) під час кримінального провадження користуються додатковими гаранті­ями.

1. Частина 1 коментованої статті за своїм змістом відтворює сутність кон­ституційної засади, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, і що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживан­ня, за мовними або іншими ознаками (ч. 1,2 ст. 24 Конституції України). Рівно ж ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забороняє

46

дискримінацію носіїв передбачених нею прав і свобод за перерахованими у ко­ментованій статті ознаками. Це конституційне і загальновизнане міжнародною спільнотою положення в коментованій статті конкретизується з урахуванням його реалізації у кримінальному провадженні як засада рівності перед законом і судом учасників провадження у своїх процесуальних правах. Йдеться про про­цесуальну рівність.

2. Процесуальна рівність означає відсутність будь-яких обмежень (дис­кримінації) у процесуальних правах, наданих кримінальним процесуальним законодавством, в тому числі і КПК, різним учасникам кримінального прова­дження, незалежно від того, якими з перерахованих у коментованій статті ознак вони наділені. Для кримінального провадження значення має не суб'єкт сам по собі (як громадянин, іноземець, апатрид, якої він статі, кольору шкіри, раси тощо), а як суб'єкт провадження, його учасник, кожен з яких наділяється відпо­відним процесуальним статусом (правами, обов'язками, відповідальністю за їх порушення). Цей встановлений законом статус є однаковим (рівним) незалеж­но від того, якими з перерахованих у ч. 1 коментованої статті ознак наділений учасник провадження. Будь-який суб'єкт (підозрюваний, обвинувачений, по­терпілий, свідок тощо) у цьому статусі є рівним перед законом (матеріальним і процесуальним) та судом і, за загальним правилом, не може мати якихось об­межень чи привілеїв для реалізації свого процесуального статусу. Конституція України забороняє створення надзвичайних та особливих судів для окремих соціальних груп чи категорій населення та в яких був би інший процесуальний статус учасників провадження (ч. 5 ст. 125 Конституції). Цю заборону дублює Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. (ч. 4 ст. 3).

3. Рівність перед судом також означає рівність перед ним учасників прова­дження у своїх процесуальних статусах незалежно від перерахованих у комен­тованій статті ознак. Саме тому ст. 321 КПК покладає на головуючого суддю обов'язок забезпечити здійснення учасниками кримінального провадження їх­ніх процесуальних прав і виконання обов'язків (див. коментар до ст. 321 КПК) безвідносно від зазначених у коментованій статті ознак.

4. Частина 1 коментованої статті, крім перерахованих у ній ознак людини, зазначає ще й «інші ознаки», якими може бути наділений учасник проваджен­ня. Тож, перелік перерахованих у ній ознак не є вичерпним. До них необхідно віднести й такі, як належність до певної національності чи національної мен­шини, сексуальної орієнтації, місця народження тощо.

5. Задекларована у ч. 1 коментованої статті рівність учасників проваджен­ня перед законом і судом не є абсолютною. Конституція України, інші закони, а також коментований Кодекс передбачає для певних категорій осіб, залучених до кримінального провадження як підозрювані, обвинувачені, свідки додаткові правові гарантії дотримання їхніх прав і свобод, якими інші особи у цьому про­цесуальному статусі не користуються. Йдеться насамперед про неповнолітніх, провадження щодо яких про вчинення ними кримінальних правопорушень чи суспільно небезпечних діянь здійснюється в порядку, що найменше порушує

47

звичайний уклад їх життя та відповідає їх віковим та психологічним особли­востям (див. коментар до глави 38 КПК). Певні особливості встановлені і щодо провадження за участі осіб, які мають фізичні чи психічні вади (німі, глухі, сліпі), зокрема, обов'язкова участь їх законних представників, при їх допитах -спеціалістів, обов'язкова участь захисника тощо. Деякі особливості є і при про­вадженні за участі іноземців (обов'язкова участь перекладача, якщо вони не володіють мовою судочинства, захисника тощо). До неповнолітніх свідків та свідків вагітних жінок, інвалідів першої або другої групи, осіб, які одноосібно виховують дітей віком до 6-ти років або дітей-інвалідів, а так само осіб, які згідно з КПК наділені свідоцьким імунітетом (ст. 65 КПК), не може бути за­стосований такий спосіб забезпечення кримінального провадження, як привід (ч. Зет. 140 КПК).

6. Окрему категорію осіб, які користуються додатковими правовими га­рантіями під час кримінального провадження, не становлять особи, які вико­нують особливо важливі і важливі державні та процесуальні функції (народні депутати України, судді, Генеральний прокурор України та його заступники, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, керівники Рахункової палати, адвокати, депутати місцевих рад). Особливості кримінального прова­дження щодо названої категорії осіб торкаються повідомлення їм про підозру, відсторонення від посади (ст. 154 КПК), притягнення до кримінальної від­повідальності, затримання та обрання запобіжного заходу (див. коментар до глави 37 КПК). Ці особливості пов'язані не зі статусом перелічених осіб як людини і громадянина чи статусом учасника провадження, а з характером по­вноважень, покладеними на них у зв'язку з виконанням важливих державних чи процесуальних функцій. Щодо деяких з перелічених осіб особливості про­вадження ґрунтуються на конституційній гарантії недоторканності народних депутатів (ст. 80 Конституції України) і недоторканності суддів (ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Стаття 11. Повага до людської гідності