1. Батьки або інші законні представники неповнолітнього беруть участь у кримінальному провадженні за участю неповнолітнього підозрю­ваного чи обвинуваченого.

2. Законні представники викликаються в судове засідання. їхнє не­прибуття не зупиняє судового провадження, крім випадків, коли суд визнає необхідною їх участь. Вони перебувають у залі судового засідання протягом усього судового провадження, а в разі необхідності можуть бути допитані як свідки.

3. У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваче­ного, суд за його клопотанням, клопотанням прокурора чи за власною іні­ціативою своєю ухвалою має право обмежити участь законного представ­ника у виконанні окремих процесуальних чи судових дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні і залучити замість нього іншого законного представника.

1. Про обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини див. ст. 150 Сімейного кодексу України.

2. Суди зобов'язані повідомляти про час і місце розгляду справи законних представників неповнолітнього обвинуваченого, службу та міліцію у справах дітей, підприємство, установу чи організацію, в яких він навчався або працю­вав. Невиконання цих вимог закону є порушенням права на захист неповно­літнього обвинуваченого і може бути підставою для скасування вироку. У разі

,1009

потреби суд вправі про час і місце розгляду справи неповнолітнього обвинува­ченого повідомити й інші організації.

3. Якщо в обвинуваченого немає батьків, опікунів і піклувальників, суд повинен викликати як законного представника неповнолітнього представника органу опіки і піклування. Ці особи можуть залучатись як законні представни­ки неповнолітнього й у випадках, коли участь у справі батьків неповнолітнього може завдати шкоди його інтересам.

Стаття 489. Порядок виклику неповнолітнього підозрюваного чи

обвинуваченого

1. Неповнолітній підозрюваний чи обвинувачений повідомляється або викликається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом через його батьків або інших законних представників. Інший порядок допуска­ється лише в разі, якщо це зумовлюється обставинами, встановленими під час кримінального провадження.

1. За загальним правилом слідчий, прокурор чи суд повідомляють неповно­літнього або викликають його через його батьків або інших законних представників. Повістка або інше (телефоном, факсом, електронною поштою, CMC та ММС) по­відомлення про виклик неповнолітнього має бути спрямоване на ім'я саме цих осіб.

2. Інший порядок, про який йдеться у ч. 2 коментованої статті, стосується тих випадків, коли під час кримінального провадження буде встановлено, що батьки не забезпечать з'явлення неповнолітнього за викликом через прагнення зашкодити об'єктивному, повному і всебічному дослідженню обставин кримі­нального правопорушення або вони є співучасниками такого правопорушення. У такому разі допускається викликати неповнолітнього, спрямовуючи повістку чи інше повідомлення безпосередньо йому, через посильного тощо.

Стаття 490. Допит неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого 1. Допит неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого здійсню­ється згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом, у присутності за­хисника.

1. Коментована стаття гарантує обов'язкову присутність захисника під час допиту неповнолітнього підозрюваного у досудовому провадженні.

2. Стиль записів показань у протоколі допиту має бути простим, зрозумі­лим для неповнолітнього. Викладення показань має враховувати особливості його мови.

З метою уникнення повторних і додаткових допитів неповнолітнього до­цільним є застосування під час допиту відео- або аудіозапису.

Допитуючи неповнолітнього підозрюваного, слід керуватися нормами тривалості допиту малолітньої або неповнолітньої особи, встановленими ч. 2 ст. 226 КПК: без перерви - до однієї години, а в цілому - до двох годин на день.

1010

С т а т т я 491. Участь законного представника, педагога, психолога або лікаря в допиті неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого

1. Якщо неповнолітній не досяг шістнадцятирічного віку або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, на його допиті за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду або за клопотанням захисника за­безпечується участь законного представника, педагога чи психолога, а у разі необхідності - лікаря.

2. До початку допиту законному представнику, педагогу, психологу або лікарю роз'яснюється їхнє право ставити запитання неповнолітньо­му підозрюваному чи обвинуваченому. Слідчий, прокурор вправі відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесено до протоколу.

1. Про загальні положення щодо участі педагога, психолога, законного представника, лікаря в слідчих (розшукових) діях за участі малолітньої або не­повнолітньої особи див. коментар до ст. 227 КПК.

2. Участь педагога, психолога, законного представника, лікаря під час допиту неповнолітнього підозрюваного не є обов'язковою. Ініціювати їхню участь у допиті вправі слідчий, прокурор або захисник. Про їх залучення до допиту вправі клопотати неповнолітній підозрюваний або його законний пред­ставник. Вирішуючи питання про участь цих осіб у допиті, треба заздалегідь з'ясувати, чи не перешкоджатиме це наданню неповнолітнім повних і правди­вих показань.

Участь педагога, психолога може бути необхідною у разі, якщо потрібни­ми є спеціальні знання у галузі педагогіки чи психології.

3. Факт наявності у неповнолітнього підозрюваного розумової відсталості має бути констатований у висновку психологічної або психолого-психіатричної експертизи. Однак коли необхідність допиту неповнолітнього підозрюваного, щодо якого у матеріалах кримінального провадження є дані про його розумову відсталість, але відповідна експертиза ще не призначена, а призначена ще не за­вершена, то допит має бути проведений у присутності педагога або психолога.

Стаття 492. Застосування до неповнолітнього підозрюваного, обви­нуваченого запобіжного заходу

1. За наявності підстав, передбачених цим Кодексом, до неповноліт­нього з урахуванням його вікових та психологічних особливостей, роду за­нять може бути застосовано один із запобіжних заходів, передбачених цим Кодексом.

2. Затримання та тримання під вартою можуть застосовуватися до не­повнолітнього лише у разі, якщо він підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить запобігання ризикам, зазначе­ним у статті 177 цього Кодексу.

1011

3. Про затримання і взяття під варту неповнолітнього негайно спові­щаються його батьки чи особи, які їх замінюють.

1. Щодо неповнолітнього підозрюваного може бути застосовано один із запобіжних заходів, передбачених гл. 18 КПК. Про застосування щодо нього запобіжного заходу у виді нагляду див. ст. 493 КПК.

2. Обираючи щодо неповнолітнього запобіжний захід, суд, окрім загальних підстав, повинен також ураховувати його вікові та психологічні особливості.

Відповідно до ст. 37 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. і ратифікованої Верховною Радою Укра­їни 27 лютого 1991 p., міститься положення про те, що «арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюється згідно з законом та використовується лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу».

Згідно з п. 13.2 «Пекінських правил» утримання під вартою до суду за можливістю має замінюватись іншими альтернативними заходами. Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України від 26 квітня 2001 р. «Про охорону дитинства» за­тримання та арешт неповнолітніх застосовується як винятковий захід і тільки у випадках та порядку, встановлених законом. Про затримання дитини відповідні органи негайно повідомляють батьків чи осіб, які їх замінюють, а також органи прокуратури. Забороняється утримання дитини в одному приміщенні з дорос­лими затриманими, арештованими чи засудженими особами.

Підстави затримання неповнолітнього є такими ж самими, як і для дорослих.

3. Під час підготовчого провадження справи про кримінальне правопо­рушення, вчинене неповнолітнім, суддя повинен з'ясувати, чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу. Особливо виважено слід підходити до обрання неповнолітньому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. При цьому необхідно враховувати, що такий запобіжний захід може за­стосовуватися лише у виняткових випадках, коли це зумовлено тяжкістю злочи­ну (тяжкий або особливо тяжкий злочин), у вчиненні якого підозрюється непо­внолітній. Приймаючи рішення з цього питання, суд має дослідити обставини, які враховуються при обранні запобіжного заходу, - стан здоров'я неповноліт­нього, його сімейний і матеріальний стан, стосунки з батьками, дієвість існую­чого контролю за його поведінкою, вид діяльності, місце проживання, дані про попередні судимості, соціальні зв'язки, схильності, спосіб життя, поведінку під час провадження у цьому або іншому кримінальному провадженні, наявність чинників, обставин чи визнання ним моральних цінностей, які дозволяють про­гнозувати його поведінку. Зазначені обставини можуть з'ясовуватися шляхом опитування батьків, опікунів, піклувальників, представників адміністрації за місцем роботи чи навчання неповнолітнього тощо.

4. У мотивувальній частині рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту слідчий суддя чи суд повинен зазначити, чому конкрет­ний випадок взяття під варту неповнолітнього розглядається як винятковий і

1012 ..

чому інші запобіжні заходи не забезпечать запобігання спробам, зазначеним у ст. Г77 КПК.

5. Про затримання і взяття під варту неповнолітнього під час досудового провадження батьків чи осіб, які їх замінюють, мають сповіщати органи до-судовср) розслідування або прокурор, а під час судового провадження - суд.

6. У місцях попереднього ув'язнення неповнолітніх утримують окремо від дорослих. У виняткових випадках, з метою запобігання порушенням режиму в камерах, де тримають неповнолітніх, допускається санкції прокурора тримання не більше двох дорослих, які вперше притягаються до кримінальної відпові­дальності за вчинення злочинів, що не є тяжкими та особливо тяжкими (абз. З ч. 2 ст. 8 Закону України від 30 червня 1993 р. «Про попереднє ув'язнення» (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 6 лютого 2003 p.). Неповно­літніх заборонено тримати в одиночних камерах. У разі виникнення загрози їх життю вони переводяться до іншої маломісної або загальної камери (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про попереднє ув'язнення»).

Стаття 493. Передання неповнолітнього підозрюваного чи обвину­ваченого під нагляд

1. До неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених статтею 176 цього Кодексу, може застосовуватися пе­редання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповно­літніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адмі­ністрації цієї установи.

2. Передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої устано­ви полягає у взятті на себе будь-ким із зазначених осіб або представником адміністрації дитячої установи письмового зобов'язання забезпечити при­буття неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого до слідчого, про­курора, слідчого судді, суду, а також його належну поведінку.

3. Передання під нагляд батьків та інших осіб можливе лише за їхньої на це згоди та згоди неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого. Особа, яка взяла зобов'язання про нагляд, має право відмовитися від по­дальшого виконання цього зобов'язання, заздалегідь про це повідомивши.

4. До передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд суд зобов'язаний зібрати відомості про особу батьків, опікунів або піклувальників, їхні стосунки з неповнолітнім і впевнитися у тому, що вони можуть належно здійснювати нагляд за неповнолітнім.

5. При відібранні зобов'язання про взяття під нагляд батьки, опікуни, піклувальники, адміністрація дитячої установи попереджаються про ха­рактер підозри чи обвинувачення неповнолітнього і про їхню відповідаль­ність у разі порушення взятого на себе зобов'язання. При порушенні цього зобов'язання на батьків, опікунів і піклувальників накладається грошове стягнення від двох до п'яти розмірів мінімальної заробітної плати.

-.1013

6. Питання передання неповнолітнього підозрюваною чи обвинува­ченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації ди­тячої установи розглядається за клопотанням прокурора за правилами обрання запобіжного заходу або за клопотанням сторони захисту під час розгляду питання про обрання запобіжного заходу.

1. Виходячи з конкретних обставин справи і тяжкості злочину та з ура­хуванням особи неповнолітнього, умов його життя і виховання, стосунків із батьками, а також даних про здатність батьків (або одного з них), опікунів, пі­клувальників забезпечити належний контроль за поведінкою неповнолітнього суд може передати неповнолітнього під їхній нагляд, а осіб, які виховуються в дитячих установах, - під нагляд адміністрації цих установ.

Передавання неповнолітнього під нагляд є можливим лише після пере­конання суду у тому, що батьки (або один з них), опікун, піклувальник чи адмі­ністрація дитячої установи зможуть забезпечити належну поведінку неповно­літнього і його з'явлення до слідчого, прокурора, суду.

2. Спеціальними установами, в яких виховуються неповнолітні, є при-ймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ; школи соціаль­ної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров'я; спеці­альні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України; притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціаль­но-реабілітаційні центри (дитячі містечка) (ч. 1 ст. 1 Закону України 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей»).

3. Ініціативу в обранні запобіжних заходів, регламентованих коментова­ною статтею, можуть виявити як батьки (обоє чи один із них), опікуни, піклу­вальники, представники адміністрації дитячої установи, так і захисник, слід­чий, прокурор чи суд. Проте в останньому випадку обов'язковою є згода осіб, яким неповнолітнього можна передати під нагляд.

4. Вирішуючи питання про передавання неповнолітнього під нагляд, суд має роз'яснити особам, яким він передається, про можливість застосування до них грошового стягнення в розмірі від 2 до 5 розмірів мінімальної заробітної плати за порушення зобов'язання.

5. Особи, які здійснюють нагляд, вправі відмовитися від свого зобов'язання. У цьому разі вони повинні забезпечити з'явлення неповнолітнього до слідчого, прокурора чи суду для вирішення питання про зміну обраного запобіжного заходу.

Стаття 494. Виділення в окреме провадження щодо кримінального правопорушення, вчиненого неповнолітнім

1. Якщо неповнолітній підозрюється у вчиненні кримінального пра­вопорушення разом із повнолітнім, повинна бути з'ясована можливість виділення в окреме цього кримінального провадження щодо неповноліт­нього під час досудового розслідування.

1014

її. Питання про виділення в окреме провадження щодо неповнолітнього и (жги розглянуте у кожному випадку, коли кримінальне правопорушення вчинене неповнолітнім і дорослим.

иділення в окреме провадження можливе лише під час досудового прова­дження, оскільки роздільне провадження у суді не сприятиме повноті і всебічності дослідження обставин вчинення правопорушення і ролі у ньому неповнолітнього. Закон передбачає лише обов'язкове з'ясування можливості виділення в окреме провадження щодо неповнолітнього, а не обов'язкове його виділення. Тому коли виділення провадження може негативно позначитися на всебічності і повноті дослідження обставин кримінального правопорушення і характерис­тик підозрюваних осіб, його здійснювати недоцільно.

2. Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 217 КПК, у разі, якщо під час провадження буде встановлено, що неповнолітній, окрім злочину, в якому він підозрюється, вчинив ще й кримінальний проступок, провадження щодо останнього має бути обов'язково виділене.

3. Якщо, виходячи із ситуації провадження, виділення його є неможливим, то слід вжити заходів до виключення негативного впливу дорослого підозрюва­ного (обвинуваченого) на неповнолітнього як під час досудового провадження, так і у суді.

4. Рішення про об'єднання чи виділення досудового розслідування при­ймається прокурором, у межах територіальної юрисдикції якого було вчинено останнє кримінальне правопорушення (ч. 5 ст. 217 КПК). У постанові про ви­ділення досудового розслідування щодо неповнолітнього мають бути наведені підстави прийняття такого рішення.

5. З основного провадження матеріали виділяються у копіях, окрім тих, що стосуються особи неповнолітнього підозрюваного, умов його життя і ви­ховання, документів про вік тощо, котрі виділяються в оригіналах.

Стаття 495. Тимчасове видалення неповнолітнього обвинуваченого із залу судового засідання

1. Суд, вислухавши думку прокурора, захисника і законного представ­ника неповнолітнього обвинуваченого, має право своєю ухвалою видали­ти його із залу судового засідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплинути на нього.

2. Після повернення неповнолітнього обвинуваченого головуючий знайомить його з результатами дослідження обставин, проведеного за його відсутності, і надає йому можливість поставити запитання особам, які були допитані за його відсутності.

1. Ініціативу щодо видалення неповнолітнього обвинуваченого із залу су­дового засідання можуть проявити як суд, так і інші учасники судового розгляду.

Процедура видалення неповнолітнього обвинуваченого із залу судового засідання є аналогічною тій, що передбачена ст. 330 КПК.

1015

2. Обставинами, що можуть негативно вплинути на неповнолітньої», є, зокрема, ті, що можуть викликати його суттєве збентеження, розкриваюсь ін­тимні сторони життя учасників процесу, стосуються протиправної діяльності і характеристик його співучасників тощо.

Рішення про видалення неповнолітнього обвинуваченого із залу судового засідання може бути ухвалене судом як під час відкритого, так і під чай закри­того судового розгляду.

3. Після повернення до зали засідання неповнолітньому обвинуваченому надається можливість ознайомитися з доказами, які були досліджені за його відсутності та дати пояснення щодо них. При цьому суд має враховувати, що неповнолітнього слід ознайомлювати з дослідженими доказами у межах, що не порушують інтересів його виховання.

Стаття 496. Участь у судовому розгляді представників служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей

1. Про час і місце судового розгляду за участю неповнолітнього об­винуваченого суд повідомляє відповідну службу у справах дітей та кримі­нальну міліцію у справах дітей. Суд має право також викликати в судове засідання представників цих установ.

2. Представники служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей мають право заявляти клопотання, ставити запитання непо­внолітньому обвинуваченому, його законному представнику, потерпілому, свідкам, експерту і спеціалісту, висловлювати думку з приводу найбільш доцільних заходів щодо обвинуваченого з метою його перевиховання.

1. Про службу у справах дітей і кримінальну міліцію у справах дітей див. Закон України від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей».

Повідомляючи службу у справах дітей і кримінальну міліцію у справах дітей про час і місце судового розгляду за участі неповнолітнього обвинуваче­ного, суд тим самим інформує їх про їхнє право бути учасником конкретного судового провадження. Якщо представники служби у справах дітей і міліції у справах дітей не з'явилися у судове засідання, суд вправі здійснити проваджен­ня без їхньої участі.

За необхідності у суду є право викликати представників служби і кримі­нальної міліції у справах дітей, зокрема, для допиту їх як свідків.

2. Права представників відповідних служб і міліції, передбачені у ч. 1 цієї статті, роз'яснюють їм у порядку, передбаченому ст. 345 КПК.

Обсяг прав представників служби у справах дітей і міліції у справах дій є однаковим.

Стаття 497. Порядок застосування до неповнолітнього обвинуваче­ного примусових заходів виховного характеру

1016

\. Якщо під час досудового розслідування прокурор дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який обвинувачується у вчинеіні вперше кримінального проступку, злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості без застосування криміналь­ного пшсарання, він складає клопотання про застосування до неповноліт­нього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру і надсилає його до ^уду.

2. Зі підстав, передбачених частиною першою цієї статті, клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру може бути складене і надіслане до суду за умови, що неповнолітній обвинувачений та його законний представник проти цього не заперечують.

3. Під час судового розгляду суд за наявності підстав, передбачених частиною першою цієї статті, може прийняти рішення про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

1. Вирішуючи питання про звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності із застосуванням до них примусових заходів виховного харак­теру, суди мають виходити з вимог ст.ст. 97 і 105 КК, цієї статті КПК, а також ураховувати відповідні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, які містяться в його постанові від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру».

У кожному випадку вирішення судом питання про відповідальність не­повнолітнього за кримінальний проступок, злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості суду доцільно обговорити можливість застосування до нього примусових заходів виховного характеру замість кримі­нального покарання.

За результатами судового розгляду, в якому суд визнав за можливе засто­сування до неповнолітнього примусового заходу виховного характеру, обвину­вальний вирок не постановляється.

2. Провадження про застосування примусових заходів виховного характе­ру щодо неповнолітнього обвинуваченого і справа з обвинувальним актом про притягнення до кримінальної відповідальності особи, разом із якою він вчинив кримінальне правопорушення, можуть бути вирішені в одному судовому засі­данні.

3. Після закінчення судового слідства в об'єднаному кримінальному про­вадженні суд постановляє в нарадчій кімнаті щодо підсудного вирок, а щодо неповнолітнього - ухвалу про застосування (чи незастосування) примусового заходу виховного характеру.

У випадку, якщо матеріали кримінального провадження щодо неповноліт­нього надходять до суду з обвинувальним актом, але під час судового розгляду прокурор у порядку ст. 338 КПК змінює обвинувачення з перекваліфікацією

1017

вчинених дій за іншим законом (за яким неповнолітній через недосяпнення віку, передбаченого ст. 22 КК, не може бути притягнутий до кримінальної від­повідальності) та одночасно відповідно до ч. 5 ст. 499 КПК порушує питання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, а потерпілий (його представник) заперечує проти цього і підтримує в повно­му обсязі раніше пред'явлене обвинувачення, суд повинен продовжити!розгляд справи у загальному порядку і провести судові дебати. У нарадчій кімнаті за умови недоведеності обвинувачення у повному обсязі, але наявності в діях неповнолітнього ознак іншого передбаченого Особливою частиною КК кри­мінального правопорушення, суб'єктом якого він за віком бути не може, суд ухвалює рішення про застосування до неповнолітнього примусового заходу ви­ховного характеру на підставі ч. 2 ст. 97 КК.

4. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності (ч. З ст. 97 КК).

5. Постановляючи вирок щодо неповнолітнього, суд повинен вирішити, чи необхідно призначити неповнолітньому громадського вихователя (п. 11 ч. 1 ст. 368, абз. 6 п. 2 ч. З ст. 374 КПК).