1) Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обви­нуваченим;

2) Угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про ви­знання винуватості.

1. Стаття 468 КПК виділяє наступні два види угод, що можуть бути укладені у кримінальному провадженні: угоду про примирення та угоду про визнання винуватості. Ці два види угод відрізняються за своєю сутністю, а також за змістом правових наслідків, встановлення, зміни чи припинення вза­ємних прав та обов'язків учасників таких угод, тобто як для сторони обвину­вачення чи потерпілого, так і для підозрюваного або обвинуваченого. Обидві угоди мають на меті, з одного боку, процесуальне спрощення розгляду справ, зменшення навантаження на систему здійснення правосуддя у кримінальних справах, зокрема на суд, а з іншого - пом'якшення покарання обвинуваче­ного, визнання можливості каяття та виправлення особи, її ресоціалізацію. На основі теоретичних розробок вчених США та Сполученого Королівства розрізняються такі види угод про визнання винуватості: «явні угоди» і «пре-зюмовані угоди», «письмові» та «усні», «угоди про домовленість щодо за­явления клопотання стосовно визнання обвинувачення», «домовленість про призначення міри покарання» тощо. Угоди щодо обсягу обвинувачення мо­жуть стосуватися: а) зменшення обсягу обвинувачення до обвинувачення у вчиненні одного злочину, б) вчиненні більш загального злочину, що охоплює склад іншого злочину; в) зняття додаткових обвинувачень або обіцянка не продовжувати обвинувачення стосовно інших, менш тяжких злочинів та відшкодування шкоди, заподіяної злочином. Угоди стосовно міри покаран­ня можуть передбачати: а) рекомендацію прокурора щодо запропонованого виду покарання (штраф, умовне засудження тощо); б) рекомендацію проку­рора стосовно зменшення суворості застосованого покарання (суми штрафу, тривалості позбавлення волі). Угоди про визнання винуватості можуть також розрізнятися за стадіями укладення: а) досудова угода (рання угода) про ви­знання винуватості і б) угода, що укладається в суді, вже під час судового розгляду.

2. Рекомендація № R(87)18 Комітету Міністрів Ради Європи стосовно спрощення кримінального правосуддя, зокрема, розглядає угоди як принципи та способи процесуальної економії, що мають такі загальні засади та риси:

- можливість дискреційного обвинувачення, тобто відмови чи односто­роннього припинення кримінального переслідування, що поєднується з вине­сенням попередження або за умови вчинення підозрюваним певних дій;

- необхідність застосування спрощених процедур стосовно кримінальних правопорушень невеликої тяжкості та адміністративних проступків, що при-

964

зводить до застосування матеріальних санкцій, певного обмеження чи позбав­лення прав і не передбачає позбавлення волі;

- можливість вирішення справ на основі так званого «позасудового урегу­лювання» (зокрема, шляхом мирових угод або угод щодо примирення без учас­ті суду, укладених за участі відповідних спеціально створених органів кримі­нальної юстиції) як альтернатива можливому обвинуваченню по кримінальних справах та повному судовому розгляду цих справ;

- обов'язок застосування спрощених процедур у «простих» справах. Зокрема, це стосується справ, де порушника визначено, чітко відомі фак­ти справи та санкції, що застосовуватимуться. Справу може бути вирішено шляхом письмової процедури без проведення повного судового розгляду та з винесенням рішення, що матиме силу вироку або постанови про накла­дення певної санкції (прикладом теж може слугувати «карний наказ» або угоди, як-от transactie, що набули поширення в країнах Бенілюксу). Осо­ба, до якої застосовуватиметься спрощена процедура, погоджується на неї добровільно, розуміє її правові наслідки (за наявності правової допомоги), які повинні стосуватися виключно матеріальних санкцій або позбавлення певних прав;

- зобов'язання спрощення звичайних судових процедур шляхом розсліду­вання до судового розгляду кримінальної справи або після судового розгляду, що включає у себе практику розгляду справ через процедуру клопотання про визнання винуватості, спрощення процедур у ході судового слухання справ (об'єднання кримінальних справ, слухання за відсутності обвинуваченого тощо), спрощення ведення судового засідання, посилення спеціалізації судових органів тощо.

Щодо угоди про примирення, то Рекомендація передусім виділяє проце­дури, спрямовані на виконання завдань «відновлювального правосуддя», тоб­то медіацію чи посередницькі дії, обумовлені обов'язком виплати компенсації державі або установам, що виконують громадські чи благодійницькі функції, повернення матеріальних цінностей або відмови від певних привілеїв, отрима­них внаслідок злочину, виплати компенсації потерпілому як умову мирової уго­ди чи виплату компенсації як передумову її укладення. При цьому укладення такої угоди згідно з Рекомендацією має відбуватися в ході конфіденційної не-публічної процедури за умови добровільної участі правопорушника. У випадку досягнення угоди про примирення сторін відмова правоохоронного органу від кримінального переслідування є остаточною за наявності згоди підозрюваного, що бере участь у цій процедурі.

Стосовно угоди про визнання винуватості Рекомендація виділяє її наступ­ні елементи: а) особа визнає свою вину публічно під час судового слухання (також за наявності правової допомоги), б) визнання винуватості повинно бути добровільним та з розумінням наслідків такого клопотання, в) перед тим, як перейти до винесення вироку або вирішення питання щодо санкцій суддя по­винен мати можливість вислухати сторони стосовно фактів та питань права, які

.. 965

повинні мати зв'язок між собою (отже, обвинувачення повинно засновуватися на фактах справи).

3. Практика Європейського Суду з прав людини стосовно угод та, зо­крема, стосовно угоди про визнання винуватості. Практика укладання угод в кримінальному провадженні неодноразово була предметом розгляду у Євро­пейському суді з прав людини, який зазначав, що саме по собі існування таких спрощених процедур не суперечить Конвенції з прав людини та практиці Єв­ропейського суду з прав людини. Зокрема, в одному з останніх рішень Суду у справі «Ніколов проти Болгарії» Європейський суд зазначив, що застосування спрощеної процедури на підставі угоди про визнання винуватості та загалом спрощення процедур на підставі Рекомендації № R(87) 18, безперечно, має пе­реваги для обвинуваченого та правосуддя загалом, оскільки скорочує трива­лість кримінального провадження, швидко визначаючи винуватість особи та міру її відповідальності, крім того, спрощує вирішення питань цивільної відпо­відальності та відшкодування шкоди, заподіяної злочином. В іншому рішенні Європейського суду з прав людини «Бабар Ахмад та Інші проти Сполученого Королівства» Суд дійшов висновку про те, що інститут угод, зокрема «угоди про визнання винуватості», є спільною рисою кримінального правосуддя не лише США та Сполученого Королівства, а й належить до спільного надбан­ня Європейських систем кримінального правосуддя, загальною рисою яких є надання «знижки покарання» в обмін на визнання винуватості до початку су­дового провадження у кримінальній справі або за суттєве співробітництво з правоохоронними органами чи прокурором, за умови відповідності такої угоди гарантіям справедливого судового розгляду, закріпленим п. 1 ст. 6 Конвенції. Зокрема, основними вимогами до такої угоди є забезпечення її добровільності, а також розуміння особою правових наслідків угоди (за умови забезпечення її права на захист), відповідність угоди фактичним обставинам справи, а також нейтральність, певною мірою пасивність суду та його невтручання в процес досягнення і укладення угоди між сторонами, з його більш вагомою роллю в частині перевірки умов угоди - її законності, добровільності, дійсності заявле­ного клопотання тощо.

Суд також неодноразово зазначав, що застосування угод не повинно су­перечити загальним принципам справедливого правосуддя. Угоди за умови дотримання положень справедливого розгляду кримінальних справ мають зна­чні переваги, які полягають в оптимізації кримінального судочинства, раціо­нальному і економному використанні бюджетних видатків, що асигнуються на здійснення правосуддя, скороченні часу розгляду кримінальних справ, а отже, і строку тримання обвинуваченого під вартою (або навіть відмови від тримання під вартою та застосуванні санкцій, не пов'язаних із триманням під вартою), зменшенні навантаження на суддівський корпус, забезпеченні прав потерпілого тощо. Таким чином, за умови суворого дотримання прав сторін та загальних за­сад здійснення правосуддя у кримінальних справах угоди можуть досить вдало та доцільно застосовуватися в кримінальному процесі України. До речі, пози-

966

тивним прикладом сприйняття угод та їх апробації на прикладі процедури угод про визнання винуватості є широке застосування цього інституту міжнародно­го кримінального процесу в Міжнародному кримінальному суді щодо Югос­лавії, де застосування такої процедури розглядається в основному в контексті каяття особи.

4. Угоди - це інститут кримінального процесу, спрямований на спрощен­ня та скорочення процедури розгляду кримінальних справ, зменшення строків перебування осіб під вартою, заощадження коштів та часу, що витрачаються на розгляд кримінальної справи, позасудове вирішення конфліктних ситуацій, зменшення навантаження на суд та суддю. Угода властива сучасному кримі­нальному процесу як держав загальної, так і континентальної правової тра­диції, вона дедалі частіше розглядається як прийнятна форма сучасного про­вадження в кримінальних справах, де обвинувачений або підсудний визнають свою вину або погоджуються з пред'явленими обвинуваченнями. Загалом уго­ду в кримінальному провадженні можна визначити як письмову згоду сторін кримінального провадження щодо вирішення кримінальної справи на взаємо­вигідних умовах, наприклад, визнання обвинуваченим своєї винуватості в об­мін на м'якшу міру покарання, ніж та, що визначена законом за злочин, у вчи­ненні якого його обвинувачено. Виходячи з зазначеної характеристики «угод» як юридичних домовленостей між обвинуваченим та обвинувачем, вбачається певна подібність угоди про визнання винуватості та угоди про примирення і класичної цивільно-правової угоди. У класичному розумінні угода (правочин) - це домовленість між сторонами, спрямована на встановлення, зміну або при­пинення цивільних прав та обов'язків. Зокрема, подібність угоди про визна­ння винуватості цивільно-правовій угоді передусім пов'язують із все більшим вторгненням приватного права у традиційно публічний кримінальний процес.

5. Угоду про примирення, відповідно до положень КПК України, можна визначити як угоду, що укладається за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого, самостійно між потерпілим і підозрюваним чи обвинува­ченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді), та стосується взаємовигідного сторонам та спрощеного провадження щодо кримі­нальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у криміналь­ному провадженні у формі приватного обвинувачення (ч. 1 та 3 ст. 469 КПК). Цікаво, що КПК не наділяє ролі в угоді про примирення прокурору або слід­чому, однак зобов'язує їх роз'яснити наслідки укладення угоди стороні (ч. 7 ст. 469 КПК).

6. Угоду про визнання винуватості можна визначити як юридичну домов­леність сторін обвинувачення (виключно прокурора та, безумовно, без учас­ті потерпілого) та захисту (обвинуваченого або підсудного) щодо вирішення кримінальної справи на взаємовигідних умовах - визнання обвинуваченим своєї винуватості в обмін на узгоджену міру покарання, що визначена зако­ном щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості,

. 967

тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам (ч. 4 ст. 469 КПК). На відміну від угоди про примирення, угода про визнання винуватості не може укладатися у справах, в яких бере участь по­терпілий (ч. 4 ст. 469 КПК). Домовленість між обвинувачем та обвинуваченим стосовно внесення на розгляд та затвердження судом клопотання про визнання винуватості може стосуватися аспектів кваліфікації діяння, вчиненого обвину­ваченим, важливих для кваліфікації фактичних обставин справи, аспектів за­стосовного покарання, а також компенсації заподіяної шкоди.

7. Угоди про примирення та про визнання винуватості можна розділити на наступні угоди:

- за етапами провадження у справі, на яких вони укладаються: досудова («рання») угода - угода, за якою реалізується принцип процесуальної економії та яка повинна мати більш сприятливі наслідки для обвинуваченого, та угода, що укладається вже під час судового розгляду - на стадії, коли з більшою ві­рогідністю відомі можливі наслідки кримінального провадження та за умови укладення якої надаються незначні переваги обвинуваченому;

- за метою угоди: угода «про визнання обвинувачення», «угода про визнання міри покарання», «про відмову від обвинувачення» та «угода про зменшення обсягу обвинувачення» тощо;

- за обсягом обвинувачення: угода про звуження обсягу обвинувачення до одного злочину або злочину, що охоплений складом іншого злочину; угода про зняття інших обвинувачень;

-угода щодо реалізації принципів відновного правосуддя: відновлення по­рушеного права або публічно-правових відносин, угод про вчинення певних дій, спрямованих на відновлення порушеного права, публічне або особисте ви­бачення, відшкодування шкоди, повернення майна чи його відновлення, ком­пенсація моральних та інших збитків тощо;

- за мірою покарання: угода за рекомендацією прокурора щодо певного виду покарання (штраф, умовне покарання тощо); угода за рекомендацією про­курора щодо пом'якшення покарання (розміру штрафу, тривалості застосовно­го покарання тощо).

Стаття 469. Ініціювання та укладення угоди

1. Угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпі­лого, підозрюваного або обвинуваченого. Домовленості стосовно угоди про примирення можуть проводитися самостійно потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження (крім слідчого, прокурора або судді).

2. Угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.

3. Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвину­ваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступ-

968

ків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному прова­дженні у формі приватного обвинувачення.

4. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному проваджен­ні, в якому бере участь потерпілий, не допускається.

5. Укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про під­озру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

6. У разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціюван­ня і твердження, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розгля­датися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості.

7. Слідчий, прокурор зобов'язані проінформувати підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення, роз'яснити механізм його реа­лізації та не чинити перешкод в укладенні угоди про примирення.

8. У разі, якщо кримінальне провадження здійснюється щодо кількох осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні одного або кількох кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма підозрюваними чи обвинуваченими, угода може бути укладена з одним (кількома) з підозрюваних чи обвинувачених. Кримінальне про­вадження щодо особи (осіб), з якими досягнуто згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.

У разі, якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від одного кримінального правопорушення, угода може бути укладена та затверджена лише з усіма потерпілими.

У разі, якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька по­терпілих від різних кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма потерпілими, угода може бути укладена з одним (кількома) з потерпілих. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), яка досягла згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.

Ста т т я 470. Обставини, що враховуються прокурором при укладен­ні угоди про визнання винуватості

1. Прокурор при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості зобов'язаний враховувати такі обставини:

1) ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб;

2) характер і тяжкість обвинувачення (підозри);

3) наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудово-го розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кри­мінальних правопорушень;

969

4) наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припи­ненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.

1. Статті 469 та 470 КПК об'єднані темою ініціювання, процедури та умов

укладення угод.

2. Учасниками угоди про примирення можуть бути потерпілий, підозрюваний або обвинувачений, захисник і представник або інші особи, по­годжені сторонами кримінального провадження. Процесуальна роль суду в уго­ді про примирення обмежена лише стадією затвердження або відхилення уго­ди про примирення, укладеної сторонами. Положення КПК унеможливлюють участь потерпілого в укладенні угоди про визнання винуватості. Положення ч. 4 ст. 469 КПК прямо забороняють укладення угод про визнання винуватості в кримінальному провадженні за участі потерпілого. Водночас, учасниками уго­ди про визнання винуватості можуть бути підозрюваний або обвинувачений, його захисник та сторона обвинувачення. Крім того, практика Європейського суду з прав людини, яка визнається КПК 2012 р. джерелом тлумачення кри-мінального-процесуального законодавства України (ч. 5 ст. 9 КПК), обмежує участь судді та прокурора, зокрема, в ініціюванні угоди про визнання вину­ватості. Положення КПК не передбачають участі прокурора в угоді про при­мирення, але покладають обов'язок на слідчого та прокурора поінформувати підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення, роз'яснити меха­нізм його реалізації та не чинити перешкод в укладенні угоди про примирення (ч. 7 ст. 469 КПК). Ініціатива укладення угод ні в якому разі не може вихо­дити від судді, а участь прокурора, на відміну від участі обвинуваченого (ч. 2 ст. 469 КПК), обмежена обставинами, визначеними ст. 470 КПК.

3. Слід зазначити, що участь та роль прокурора в укладенні угоди про ви­знання винуватості, що рівнозначно застосовується і до процедури ініціювання угоди про визнання винуватості, обмежена положеннями п.п. 1-2 ч. 1 ст. 470 КПК наступними персоніфікованими критеріями, заснованими на поведінці підозрюваного чи обвинуваченого та конкретних обставинах справи, які має врахувати прокурор щодо особи:

- при ініціюванні або укладенні угоди про визнання винуватості прокурор може врахувати ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинувачено­го у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб;

- при вирішенні питання доцільності укладення або ініціювання угоди про визнання винуватості має враховуватись характер і тяжкість обвинувачен­ня (підозри).

4. Більш загальними неперсоніфікованими критеріями, які визначають можливість та доцільність укладення або ініціювання угоди про визнання ви­нуватості, є наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудо-вого розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримі­нальних правопорушень, а також наявність суспільного інтересу в запобіганні,

970

виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень (п.п. З і 4 ч. 1 ст. 470 КПК). Як наслідок, ураховуючи положення практики Європейського суду з прав лю­дини та Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи стосовно спрощення кримінального судочинства, ініціювання угоди про визнання винуватості про­курором повинно бути винятком із загального правила та має засновуватись на достатніх доказах причетності особи до вчинення кримінального правопо­рушення. Крім того, підстави, передбачені в п. 1 ч. 1 ст. 470 КПК, можуть за­стосовуватися тільки в їх сукупності, а не розглядатися як окремо існуючі під­стави, що можуть самостійно обґрунтовувати ініціювання угоди прокурором, тобто прокурор при вирішенні питання ініціювання угоди повинен перевірити, чи відповідатиме таке ініціювання угоди персоніфікованим та неперсоніфі-кованим критеріям доцільності ініціювання угоди, зазначеним у п.п. l^t ч. 1 ст. 470 КПК. Як приклад, прокурор не може обґрунтовувати ініціювання угоди необхідністю викриття більшої кількості злочинів, оскільки це суперечитиме загальним засадам кримінального провадження та завданням кримінального судочинства за ст. 2 КПК. Слід також зазначити, що прокурор при розгляді пи­тання ініціювання угоди про визнання винуватості повинен урахувати стадію кримінального провадження, на якій таке клопотання може бути розглянуте, а також наскільки процесуально доцільним буде завершення такої справи угодою про визнання винуватості з точки зору принципу процесуальної економії, зо­крема, у випадку повного розслідування обставин справи та розгляду справи в порядку судового провадження.

Отже, прокурор має скористатися своїми дискреційними повноваженнями та вирішити питання стосовно того, які саме обвинувачення мають бути висунуті проти обвинуваченого, враховуючи фактичні обставини кримінально караного діяння, ймовірно, вчиненого ним. Враховуючи, що сторона обвинувачення представляє інтереси держави (ч. 2 ст. 36 КПК), а в обов'язок держави входить притягнення до відповідальності за злочини, покарання та перевиховання злочинців, прокурор не повинен першим виявляти своє небажання розслідувати справу та представляти докази винуватості обвинуваченого в суді, а право ініціювати угоди повинно скоріше бути винятком по окремих категоріях справ, які явно не потребують повного судового розгляду. Такий підхід відповідає і конституційно закріпленим принципам діяльності прокуратури щодо підтримання державного обвинувачення в суді (ст. 121 Конституції України). Прокурору слід ураховувати також те, що клопотання про визнання винуватості є проявом дієвого каяття обвинуваченого у вчиненому, тому саме йому має належати ініціатива визнання винуватості, а прокуратурі-відповідне реагування на це визнання. Тому прокурор має вирішувати питання щодо розгляду справи шляхом повного судового розгляду чи шляхом угоди про визнання винуватості на таких підставах: передусім - це тяжкість вчиненого злочину (публічний інтерес до злочину та кваліфікація кримінального правопорушення відповідно до вимог кримінального законодавства), можливість застосування адекватного

971

з точки зору прокурора покарання до особи, характеристика особи, а також наявність доказів, достатніх для укладання угоди. Основним завданням прокурора є збалансування можливих конфліктних позицій обвинувачення та захисту, їхніх представників, що не завжди може слугувати встановленню принципу об'єктивної істини у справі та є суттєво відмінним від завдань прокурора у кримінальному процесі.

5. Відповідно до положень ч. 5 ст. 469 КГЖ угоду може бути ініційовано та укладено в будь-який момент після повідомлення особі про підозру щодо вчи­нення кримінального правопорушення та до виходу суду до нарадчої кімнати з метою ухвалення вироку. Однак окремо можна виділити процесуальні стадії досягнення та затвердження угод у кримінальному провадженні. Зокрема, мож­на виділити такі три стадії угоди про примирення:

- ініціювання угоди про примирення її учасниками та початкова згода сто­рін вступити у переговори щодо примирення;

- узгодження умов угоди про примирення та визнання сторонами умов угоди (погодження сторін щодо фактичних обставин справи, кваліфікація зло­чину згідно з нормами кримінального права, встановлення розміру шкоди, за­вданої кримінальним правопорушенням, строку її відшкодування чи перелік дій, не пов'язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинуваче­ний зобов'язані вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення, узгоджене покарання та згода сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням);

- затвердження угоди про примирення судом.

Аналогічно можна окремо виділити такі три стадії угоди про визнання

винуватості:

- ініціювання угоди про визнання винуватості її учасниками та первісна згода сторін вступити у переговори щодо визнання винуватості;

- узгодження умов угоди про визнання винуватості (формулювання підозри чи обвинувачення, кваліфікація злочину згідно з нормами криміналь­ного права, визначення істотних для відповідного кримінального провадження обставин, визначення наявності обов'язків підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою, узгодження покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його від­бування з випробуванням;

- затвердження угоди про визнання винуватості судом.

С т а т т я 471. Зміст угоди про примирення

1. В угоді про примирення зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування

972

чи перелік дій, не пов'язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов'язані вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення, узгоджене покарання та згода сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуван­ням, наслідки укладення та ствердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.

В угоді зазначається дата її укладення та вона скріплюється підписа­ми сторін.

Стаття 472. Зміст угоди про визнання винуватості

1. В угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, фор­мулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження об­ставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов'язки під­озрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.