Термінологічний словник

Абсолютний поріг чутливості – мінімальна сила подразника, що, діючи на аналізатор, спричиняє ледве помітне відчуття – нижній.. Верхній абсолютний поріг чутливості – максимальна сила подразника, за якої виникає відчуття, ще адекватне подразнику, що діє, збільшення сили викликає відчуття болю.

Абстрагування (лат. – відтягую, відриваю) – відокремлення у свідомості одних ознак від інших, а також від об’єктів, яким вони властиві.

Амбівалентне почуття (двоїсте) (лат. – обидва і – сила, міць) – складне, суперечливе переживання, в якому полярні емоції переплітаються, зливаються чи переходять одна в одну, утворюючи нову якісну характеристику почуття.

Аналіз (гр. – розкладання) – метод наукового дослідження, що полягає в уявному чи фактичному розкладанні цілого на його складові. У психології – мисленнєва операція, що передбачає розчленування об’єктів у свідомості, виділення їх окремих частин, елементів, ознак і властивостей.

Аналізатор – анатомо-фізіологічний апарат, який виконує функцію аналізу і синтез подразників із зовнішнього і внутрішнього середовища організму. Складається із трьох частин: 1) периферичний відділ – рецептори, органи чуття, 2) провідникові шляхи, 3) центральний участок кори головного мозку.

Апперцепція (лат. – до і – сприймання) – залежність сприймання від змісту психічного життя і особливостей особистості.

Асоціація – (від лат. associatio – з’єднання) – зв’язок між психічними явищами, при якому сприйняття, уявлення, думка про одне з них викликає появу образу іншого.

Афект – це короткочасна, бурхлива, надзвичайно інтенсивна емоційна реакція. Для нього є характерною надзвичайна сила прояву, він захоплює людину повністю. Надзвичайна сила та яскравість афекту поєднуються з короткочасністю його прояву.

Вищі психічні функції – загальна назва, яка об’єднує види пізнавальних процесів у людей. До В. п. ф. належать довільні і опосередковані форми уваги, сприймання, пам’яті, мислення, уяви і мовлення.

Відтворення – мнемічний процес, який забезпечує відновлення матеріалу, що зберігається в пам’яті.

Відчуття – відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ об’єктивного світу внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Гіперболізація (гр. – перебільшення) – прийом створення образів уяви, для якого характерне збільшення предмета або кількості його частин.

Глибина мислення – якість мислення, що виявляється в здатності людини проникати в суть явищ, що пізнаються, виділяти їх суттєві характеристики, розкривати їх причини, виявляти їх зв’язки з іншими явищами, передбачати їх подальший розвиток.

Гнучкість мислення – якість мислення, що виявляється у здатності людини легко переходити від одного способу вирішення проблеми до іншого, якщо перший виявився невідповідним, бути вільною від шаблону, швидко реагувати на зміну обставин.

До афектів схильні люди з неврівноваженими процесами збудження і гальмування. Проте афекти найчастіше проявляються у людей невихованих, зухвалих, які не звикли контролювати свої почуття. Морально виховані люди, які мають тривкі навички культурної поведінки в товаристві, уміють гальмувати небажані афекти. Принаймні такими уявляються аристократи середньовіччя, – вибухнути гнівом тоді вважалося моветоном, і таких неврівноважених людей не запрошували до салонів.

Емоція (лат. – збуджувати, хвилювати) – узагальнена чуттєва реакція, що виникає у відповідь на різні за характером екзогенні (ті, що йдуть із навколишнього середовища) і ендогенні (ті, що виходять із власних органів І тканин) сигнали, які обов’язково викли­кають певні зміни у фізіологічному стані організму.

Ефект Зейгарник - закономірність, виявлена Б.В.Зейгарник, через яку ефективність запам'ятовування матеріалу залежить від ступеню та форми завершення дії. А саме, краще запам'ятовується та інформація, яка пов'язана з незакінченою дією, що залишилася, що одержало, в рамках левінської школи наступне пояснення: доступ до слідів пам'яті полегшується при збереженні тієї напруги, яка, виникаючи на початку дії, але не розряджається при незакінченій дії.

За афекту (як і гіпнозу) звужується обсяг свідомості: вона скерована на обмежене коло сприйнятих предметів і уявлень, пов’язаних із переживанням. Фізіологічною особливістю афекту є звільнення підкорових центр від стримувального та регулювального впливу кори, що надає яскравості зовнішнім проявам афекту. Важко приховати бурхливе переживання гніву, відчаю, радості, безутішного горя.

Інтелект (від лат. intellectus - розуміння, пізнання) - здібність до здійснення процесу пізнання та ефективного вирішення проблем, зокрема, при оволодінні новим колом життєвих задач. Існує ряд принципово різноманітних трактувань інтелекту. В структурно-генетичному підході Ж.Піаже інтелект трактується як вищий спосіб урівноваження суб'єкта з середовищем, що характеризується універсальністю. У когнітивному підході інтелект розглядається як набір когнітивних операцій. У чинниково-аналітичному підході, на підставі безлічі тестових показників, відшукуються стійкі чинники (Ч.Спірмен, Л.Терстоун, Г.Айзенк, С.Барт, Д.Векслер, Ф.Вернон). На сьогоднішній день прийнято вважати, що існує загальний інтелект як універсальна психічна здатність, в основі якої може лежати генетично обумовлена властивість нервової системи опрацьовувати інформацію з певною швидкістю і точністю (Г.Айзенк). Зокрема, в психогенетичних дослідженнях показано, що частка генетичних чинників, розрахована по дисперсії результатів виконання інтелектуальних тестів, достатньо велика (цей показник має значення від 0.5 до 0.8). При цьому найбільш генетично залежним виявляється вербальний інтелект.

Інтероцептивні відчуття (лат. – той, що сприймає) – відчуття, які виникають при подразненні рецепторів у внутрішніх органах і тканинах людини.

Існують афекти, які мають позитивний характер. Наприклад, радість футбольних уболівальників, коли своя команда забиває гол. Їх викликають також приємні події особистого життя, суспільні досягнення. Можливо, що з афектом з організму людини виходить певна надлишкова енергія, яка руйнує її. Постійне стримування, затискання почуттів буває причиною інфарктів. Афект в організмі людини виконує роль клапана, який випускає з котла надлишкову пару, щоби той не вибухнув.

Коефіцієнт інтелекту (IQ - ай к’ю) – відношення розумового віку індивіда до його хронологічного віку, яке виражено у процентах. Розумовий вік визначається за результатами тестування інтелекту за допомогою відповідних вікових норм.

Креативність – здатність до перетворюючої діяльності, творчості, до продукування нових оригінальних образів, ідей, рішень.

Мислення – суспільно зумовлений, нерозривно пов’язаний із мовленням психічний процес пошуків і відкриття суттєво нового, опо­середкованого й узагальненого відображення дійсності у процесі її аналізу і синтезу.

Мрія – особлива форма творчої уяви, за допомогою якої люди­на створює образи бажаного майбутнього.

Настрій – це більш або менш тривалий емоційний стан, який забарвлює всі інші переживання і діяльність людини. Настрої вирізняються різною мірою тривалості, виявленості, усвідомлення, тому кажуть про перехідний і стійкий настрій. Тривалий настрій може забарвлювати поведінку людини впродовж декількох днів і навіть тижнів. Відомі випадки такого стійкого настрою, що, переростаючи у властивість особистості, він стає характерним для людини. Кажуть: ця людина похмура, або – він веселун і т. д. Навчитися керувати настроєм можна і потрібно, для цього слід його (настрій) аналізувати, контролювати, проводити автогенне тренування.

Перцепція (лат. – сприймання) – чуттєве сприймання зовнішніх об’єктів.

При цьому навички і звички залишаються без змін і можуть заступити усвідомлювані дії. За стресу можливі помилки сприйняття (наприклад, визначення чисельності супро­тивника, що несподівано з’явився), пам’яті (забування добре відомого), неадекватні реакції на несподівані подразники і т. д. А втім у деяких людей незначний стрес може викликати приплив сил, активізацію діяльності, особливу ясність і чіткість думок, стенічні емоції.

Прогресивні матриці Равена - батарея тестів, розроблена англійським психологом Дж. Равеном в 1938 р. для діагностики рівня інтелекту, заснована на роботі наочного мислення за аналогїєю. Кожне завдання тесту полягає в тому, щоб в обмежений для всього тесту час на місце пропуску в правому нижньому кутку основного малюнка („матриці“), що є геометричним узором, вставити один з 6 або 8 фрагментів, що знаходяться під основним малюнком. Тест має 5 серій, по 12 матриць в кожній, із збільшенням порядкового номера складність завдання росте. Є також варіанти прогресивних матриць, що використовуються для діагностики дітей і дорослих, що мають порушення психічної діяльності.

Розумовий вік - поняття, введене А.Біне і Т.Симоном у 1908г. для характеристики інтелектуального розвитку індивіда на основі його порівняння з рівнем інтелекту інших людей того ж віку. Кількісно виражається як вік, в якому, - за середньостатистичними даними - розв'язуються ті тестові завдання, які доступні даному індивіду. В 1912 р. В.Штерн запропонував просту формулу для визначення коефіцієнта інтелекту (IQ) як відношення розумового віку до хронологічного.

Стрес – це емоційний стан, викликаний несподіваною та напруженою ситуацією.

Стресовими станами будуть дії в разі необхідності самому швидко винести рішення, миттєва реакції в разі небезпеки, поведінка в ситуації, що несподівано змінилася. У стресовому стані важко здійснювати цілеспрямовану діяльність, переключення і розпо­ділення уваги, виникає загроза загального гальмування чи повної дезорганізації діяльності.

Тест Біне - Симона - засіб для діагностики розвитку інтелекту, запропоноване в 1905 р. А.Біне і Т.Симоном. Спочатку тест складався з 30 вербальних, перцептивних і маніпулятивних завдань, які були розташовані по критерію підвищення трудності у відповідні вікові когорти: кожне завдання певної вікової когорти повинне було вирішуватися 75% дітей цього віку з нормальним інтелектуальним розвитком. За кількостю правильно вирішених дитиною завдань визначався його розумовий вік. У подальшому були створені модифікації цього тесту, з яких найбільшою популярністю користувався тест Станфорд - Біне, сконструйований американським психологом Л. Терменом в Станфордськом університеті.

Тривожність - особова межа, що виявляється в легкому та частому виникненні станів тривоги. Тривожність виникає при сприятливому фоні властивостей нервової та ендокринної систем, але формується прижиттєво, перш за все через порушення форм внутрішньо- та міжособистісного спілкування, наприклад між батьками та дітьми.

Уява – процес створення людиною на основі її попереднього досвіду образів об’єктів, яких вона безпосередньо не сприймала і не сприймає. Уява активна – уява, при якій образи створюються за участю волі. При цьому створені образи спонукають людину до діяльності. Уява пасивна (лат. – недіяльний) – уява, в якій створюються образи, що не втілюються в життя, намічаються програми поведінки, що не здійснюються або не можуть бути здійснені. Уява репродуктивна (лат. – знову створюю) – процес створення образів уяви, що відповідають опису. Уява творча – процес самостійного створення нових образів, які реалізуються в оригінальних і цінних продуктах діяльності.

Час реакції - інтервал між пред'явленням подразника і початком реакції у відповідь, яка звичайно фіксується в руховій сфері. Для подразників різної модальності час реакції є різним: найшвидша реакція реалізується у відповідь на слухові подразники, найповільніша - на нюхові, смакові і температурні. Мінімальний час реакції у здорової дорослої людини приблизно рівний 100 мс. Істотно залежить від складності задачі, яка вирішується при розпізнанні подразника.

Шкала Векслера - тест для вимірювання інтелекту, розроблений Д. Векслером. У l937 р. на підставі досліджень інтелекту правопорушників в Белвью. У 1949 р. ця шкала була кардинально перероблена і видана як „Шкала Векслера для вимірювання інтелекту у дітей“, призначена для діагностики інтелекту дітей від 5 до 15 років. У 1955 р. була створена „Шкала Векслера для вимірювання інтелекту у дорослих“, призначена для віків від 16 до 75 років. Для того, щоб максимально усунути вплив рівня шкільної освіти, в цих тестах разом з вербальними тестами були використані тести „дії“ і невербальні тести.

Семінарське заняття № 4

План

1. Загальна психологічна характеристика пізнавальної та емоційної сфер людини та проблеми їх дослідження.

2. Проблема діагностики розумового розвитку.

3. Методи дослідження емоційних станів

Теми для написання рефератів

1. Характеристика розумових якостей.

2. Діагностика інтелекту і креативності.

3. Експрес діагностика психічної напруги та готовності до конфлікту користувача готельно-ресторанних послуг.

1. Методи діагностики особливостей пам'яті.

4. Методи діагностики уваги.

Запитання для поточного контролю знань

1. Назвіть пізнавальні психічні процеси.

2. Обмеження застосування тестів інтелекту та відносність діагностичних норм.

3. Які види уяви виділяють у психології?

4. Дайте визначення мисленнєвим операціям.

5. Які існують індивідуальні особливості пам’яті. У чому сила вашої пам’яті?

6. Як можна визначити об’єм уваги?

7. Які є види уваги?

8. Оцінка інтелекту у психодіагностиці.

9. Загальна характеристика тестів інтелекту.

10. Схарактеризуйте тест інтелекту Біне-Сімона.

11. Схарактеризуйте тест "Коректурна проба".

12. Схарактеризуйте тест Дж. Равена.

13. Надайте характеристику методиці оценки самопочуття, активності и настрою (САН).

Практичні завдання та рекомендації до їх виконання

І. ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ за вибором (+1 б.).

Завдання 1. Підберіть методики, за допомогою яких можна визначити рівень розвитку пам’яті та уваги кандидата на посаду офіціанта ресторану.

Завдання 2. Проведіть діагностику загальних розумових здібностей за допомогою одного з тестів Амтхауера, Айзенка, Векслера, Ліппмана, Равена тощо. Напишіть звіт.

Питання для самостійного вивчення

1. Основні методики дослідження уваги, сприймання, уяви, пам’яті, мислення.

2. Діагностика психічної напруги клієнту ресторану за допомогою спостереження.

Інформаційні джерела

Конспектувати!

Основна література

1. Анастази А., Урбина С. Психологическое тестирование.–7-е межд.изд. –Спб.: Питер, 2007. –688с.

2. Ахмеджанов Э.Р. Психологические тесты. – М.: Лист, 1996. – 320с.

3. Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М. Словарь-справочник по психодиагностике. – СПб.: Питер, 2002. – 528 с.

4. Гуревич К.М. Проблема социального и биологического в дифференциальной психофизиологии / Психология индивидуальных различий. Тексты /Под ред. Ю.Б.Гиппенрейтер, В.Я.Романова. - М.: Изд-во МГУ, 1982. — 53—59.

5. Лаак Я. Психодиагностика: проблемы содержания и методов.— М.: Издательство «Институт практической психологии», Воронеж: НПО «МОДЭК», 1996.— С. 135—162.

6. Небылицын В.Д. Актуальные проблемы дифференциальной психофизиологии / Психология индивидуальных различий. Тексты /Под ред. Ю.Б.Гиппенрейтер, В.Я.Романова. - М.: Изд-во МГУ, 1982. — С. 39—53.

7. Немов Р. С. Психология: в 3-х кн. – М.: Владос, 1998. – Кн. 3. Психодиагностика. – С. 277—320; 417-452.

8. Общая психодиагностика: Учебное пособие / Под ред. Бодалева А.А., Столина В.В. – М.: МГУ, 1987. – С. 135—150.

9. Основы психодиагностики: Учебное пособие для студентов педвузов / Под общей редакцией Шмелева А. Г. – Ростов-на-Дону: «Феникс», 1996. — С.66—90.

10. Психологическая диагностика: Учебное пособие / Под ред. К.М. Гуревича и Е.М. Борисовой. — М.: Изд-во УРАО, 1997. – гл.4.