Лабораторна робота 10

ВПЛИВ МІНЕРАЛЬНИХ ДОБАВОК

НА ВОдОСТіЙКіСТЬ ЦЕМЕНТНОГО КАМЕНя

Мета роботи - закріпити теоретичні знання про зміну водостійкості цементного каменя у залежності від кількості мінеральних добавок осадового походження, що вводяться.

Основні положення. Під повітростійкістю розуміють здатність в'яжучої речовини зберігати початково придбану міцність при циклічному зволоженні та висушуванні. Якщо цикли зволоження і висушування багаторазово повторюються, то поступово накопичуються залишкові деформації, структура розхитується, збільшуються об’єм і пористість системи, а механічна міцність і довговічність знижуються.

Прилади і матеріали: струшуючий столик, чаша з лопаткою для затворювання, форми зразків-балочок 4х4х16 см, пропарочна камера, сушильна шафа, машина МИИ-100, мірний циліндр місткістю 500 мл, гідравлічний прес, ванна для збереження зразків, індикатор годинникового типу зі штативом, торгові ваги.

Хід роботи.

Для досліду беруть звичайний портландцемент і активну добавку осадового походження (трепел, діатоміт, опоку). Робочу суміш готують з цементу з добавкою. Вміст добавки приймають рівним 10, 20 і 30% від маси цементу. У контрольному замісі добавка відсутня. З отриманих складів в'яжучих і стандартного кварцового піску готують розчини складу 1:3 нормальної консистенції. З кожного складу формують по дев'ять зразків-балочок розміром 4х4х16 см.

Через 2...4 год після виготовлення зразки у формах пропарюють при температурі 85...90^ºС за режимом: підйом температури - 2 год, ізотермічне прогрівання - 6 год, охолодження 2 год. Після цього зразки витягають з камери, накривають вологою тканиною і зберігають у лабораторії.

Через 24 год зразки звільняють від форм. У торцеві грані шести зразків, строго по центру, на цементі зашпаровують репери - кульки діаметром 5 мм із припаяними до них дротяними вусиками. Потім зразки поміщають у сушильну шафу і протягом чотирьох годин висушують при температурі 105..110^ºС. Після природного охолодження (1...1,5 год) на повітрі за допомогою індикаторів годинникового типу, встановлених на штативі, вимірюють довжину зразків l₀^С, після чого їх занурюють у ванну з водою на 6 год. Температура води повинна бути 20±3^ºС. Після закінчення зазначеного часу зразки витягають з води, витирають сухою тканиною і вимірюють їхню довжину, потім знову зволожують і висушують. Висушені зразки зважують. Надалі вимір довжини зразків і їхнє зважування повторюють через кожні 10 циклів.

Три зразки з дев'яти, що залишилися після пропарювання, висушують до постійної маси і випробовують на згин і стиск.

Зволоження і висушування зразків не припиняють, якщо на них за 100 циклів не з'являться видимі тріщини. Через 50 циклів з дослідів знімають по три зразка, висушують їх до постійної маси і випробовують на міцність.

Водостійкість визначається за величиною усадки і набрякання при перемінному зволоженні і висушуванні, а також за характером розвитку незворотних деформацій зразків.

Водостійкими вважають в'яжучі, міцність яких при стиску і згині після 100 циклів зволоження і висушування не знижується більш ніж на 25%, а їхні незворотні деформації не будуть мати тенденцію до різкого збільшення.

Результати досліджень зображують графічно, зв'язуючи зміну міцності при згині і стиску у залежності від числа циклів зволоження і висушування для різних складів, а також вплив зволоження і висушування на втрату у масі й усадку і набрякання зразків у залежності від їхніх складів.

Висновки по роботі.