
- •Методичні вказівки
- •Властивості портландцементів
- •Лабораторна робота 1
- •Лабораторна робота 2
- •Портладцементу у різні терміни тверднення
- •Лабораторна робота 3
- •Лабораторна робота 4
- •Лабораторна робота 5
- •Лабораторна робота 6
- •У різНі терміНи тверДнеНня
- •Лабораторна робота 7
- •Лабораторна робота 8
- •Лабораторна робота 9
- •Лабораторна робота 10
- •Лабораторна робота 11
- •Навчальне видання Методичні вказівки
Лабораторна робота 8
ВПЛИВ ПЛАСТИФікуючих ДОБАВОК
НА ВЛАСТИВОСТІ ЦЕМЕНТУ
Мета роботи - закріпити теоретичні знання про властивості і роль пластифікуючих добавок у цементах.
Основні положення. Збільшення водоцементного відношення призводить до зниження міцності, морозостійкості і щільності цементних матеріалів. Але з урахуванням технологічних вимог пластичні суміші мають перевагу, тому що їх легше укладати у конструкції. Задачу одержання пластичних сумішей без збільшення водоцементного відношення можна вирішити введенням пластифікуючих добавок. Поверхнево-активні речовини, що входять до складу цих добавок, адсорбуючись на поверхні зерен цементу, зменшують тертя між ними, завдяки чому суміш стає більш пластичною. До пластифікуючих добавок відносяться такі, як сульфітно-спиртова барда (ССБ), лігносульфонати технічні (ЛСТ), суперпластифікатори типу С-3 та інші.
Однак пластифікуючі добавки сповільнюють гідратацію цементу, що призводить до уповільнення темпів тверднення бетону в різному віці. Ступінь дії пластифікуючих добавок залежить від цілого ряду факторів: мінералогічного складу клінкера, тонкості помелу, умов тверднення. У залежності від цього кількість добавки визначається експериментальним шляхом.
Прилади і матеріали: струшуючий столик, чаша з лопаткою для затворювання, форми зразків-балочок 4х4х16 см, прилад Віка, машина МИИ-100, гідравлічний прес, ванна з гідравлічним затвором.
Хід роботи.
В якості пластифікатора можна використовувати добавки ЛСТ, С-3 чи інші пластифікатори.
Добавки вводять у портландцемент разом з водою затворювання у кількості 0,1...1% від маси цементу (у перерахунку на суху речовину). Якщо добавка використовується у виді розчину, кількість добавки і води повинна бути перерахована з урахуванням густини (концентрації) розчину.
Готується тісто нормальної густоти з дозуванням добавки у зазначених вище межах (2-3 склади) і контрольний склад без добавки. Потім з кожного складу готують розчин складу 1:3 з однаковою рухливістю.
Об’єм замісів кожного складу призначається з розрахунку виготовлення чотирьох серій по 3 зразки у кожній.
Через 2, 7 та 28 діб зразки витягають з води і випробовують для визначення міцності при згині і стиску. Отримані дані заносять у табл.8.1.
Таблиця 8.1
Вид добавки
|
Кількість добавки від маси цементу, % |
Нормальна густота, % |
В/Ц |
Міцність, МПа |
|||||
|
|
|
|
при згині |
при стиску |
||||
|
|
|
|
2 |
7 |
28 |
2 |
7 |
28 |
|
0,1 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
0,3 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
0,6 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
1,0 |
|
|
|
|
|
|
|
|
За даними табл. 8.1 будують графіки, що відбивають залежність між міцністю, нормальною густотою, водоцементним відношенням і кількістю добавки.
Висновки по роботі.