390 Українська видавнича справа в німеччині

Засновник і незмінний керівник "Дніпрової Хвилі" доктор Олекса Ііііітоилі;

тиметься на таких сторінках оповідь про українське видавництво у Мюнхені "Дніпрова Хвиля" і його засновника, людину, без перебільшення, з легенди — Олексу Вінтоняка.

Шлях до Німеччини в Олекси Вінтоняка був, на жаль, дуже типовим для сотень тисяч молодих українців, чию молодість і надії знівечила Друга світова війна. Галичанин, родом з Коломийщини, після закінчення Станіславської гімназії вчителював на селі. Активно співпрацював з "Просвітою", іншими патріотичними українськими організаціями. Ув'язнений гестапо на початку війни в себе вдома, він з вересня 1941 по травень 1945 року перебував у німецьких концтаборах, з них два з половиною роки — у відомому на весь світ концтаборі смерті "Аушвіц". Саме у цьому таборі на його очах був закатований до смерті брат Степана Бандери Василь, багато інших українських патріотів.

Хворий на туберкульоз, з поламаними руками, нездоровим шлунком, молодий ще український хлопець Олекса після визволення його з табору смерті американськими солдатами хотів виїхати згодом до Америки, але еміграційна комісія за результатами медичного обстеження відкинула його заяву й документи. Та помирати Олекса не хотів. Лікувався, працював і вчився у Мюнхені. Закінчив студії в Українському вільному університеті, там же захистив магістерську, а згодом і докторську дисертації (у професора Олександра Оглоблина), незабаром став викладачем цього університету.

Вже тоді, на початку непевних для нього 50-х років, Олекса Вінтоняк, відійшовши від усілякого партійництва, вирішує створити у Мюнхені українське видавництво. На цю нелегку справу він відважився у далеко не кращу для української емі-

391

ІІІС.ІЯВОСІ1ШШ період

грації в Європі пору. Адже кінець 40-х — початок 50-х років був часом, коли з Європи, передусім, з Німеччини, відкочувалася за океан — до Канади й Сполучених Штатів Америки — велика хвиля українських переселенців. Зокрема й з таборів для політичних біженців і військовополонених. Та попри матеріальні труднощі, скептицизм друзів і знайомих, невпинне звуження українського життя по всій Німеччині, видавництво Вінтоняка із глибоко символічною для всіх українських емігрантів назвою "Дніпрова Хвиля" не лише сміливо заявляє про себе, а й щороку утверджує свої позиції, міцніше стає на ноги, перетворюється у своєрідний центр книгодрукування й поширення української книги не лише країнами Європи, а й за океаном, куди лише доля не закидала українців.

Так, за перші двадцять років існування з маркою "Дніпрової Хвилі" вийшло немалими накладами 77 українських книг. Кожне з цих видань має свою цікаву долю і заслуговує на окрему розмову про те, як далеко від рідної землі українська книга створювалася, як знаходила свого читача в усьому світі, як впливала на нього. Варто назвати бодай кілька з цих дивовижних видань, серед яких — художні твори передусім історичної тематики, наукові розвідки провідних українських учених. Це, зокрема, "Нарис історії України" Дмитра Дорошенка (удвох томах), "Люди старої України" Олександра Оглоблина, "Гетьман Пилип Орлик" Бориса Крупницького.

Саме "Дніпрова Хвиля" благословила на світ твори українських авторів, чиї імена сьогодні добре відомі й на материковій Україні — Ігоря Качуровського, Юрія Шеве-льова, Любомира Винара. Це й заборонені за радянських часів твори Василя Мови (Лиманського), Юліана Радзикевича, Миколи Лазорського, Євгена Онацького, Василя Сімовича та багатьох інших. Вийшло в цьому видавництві і власне дослідження Олекси Вінтоняка як науковця — "Україна в описах західньоевропейських подорожників другої половини XVIII століття".

Деякі з книг "Дніпрової Хвилі" були нещодавно переви дані в Україні. А ті, до яких ще не дійшла черга через брак коштів у нинішніх українських видавців, значними накла дами були передані Олексою Вінтоняком до бібліотек Києва і в області. j

3!)2 УКРАЇНСЬКА ВИДЛІЯІИЧЛ СПРАВА В НІМЕЧЧИНІ

І такий благородний жест, що потребував від видавця і власних матеріальних затрат, не був данню моди чи вдаваної показовості. Весь час боліла йому пам'ять про брата Дмитра, який помер на Коломийщині у 1990 році, так і не дочекавшись його приїзду з Німеччини, а найбільше — зняття в очах односельчан несправедливого обвинувачення у "ворожій пропаганді проти українського народу". Це так оцінили радянські ідеологи видання "Дніпрової Хвилі" у 60-х роках. Видання, які сьогодні є гордістю й славою вітчизняного книговидання.

А сталося це за таких обставин. Опинившись на "ворожому" Заході, Олекса Вінтоняк не міг подати бодай письмової вістки своїм родичам на Івано-Франківщину, аби не наразити їх, а щонайбільше їхніх дітей, на переслідування радянськими органами. Та відчуваючи їхню матеріальну скруту, надіслав аж через Аргентину, через прізвище свого односельчанина, що мешкав там, одну продуктову посилку. Вона таки дійшла до брата в рідне село на Коломийщину. Але Дмитрові тих гостинців не дозволили взяти. В сільській Раді, в присутності представника районного КДБ його змусили написати письмову відмову і від посилки, і від брата. Бо він, мовляв, живе в Мюнхені і видає ворожі радянській владі книжки...

У тому, що Олекса Вінтоняк встиг так багато зробити на видавничому полі української діаспори, неабияка заслуга його дружини Галини — доньки колишнього вояка армії УНР Павла Гриценка та Анни Оравець. Крім вправності редактора й коректора пані Галина набула ще й хисту талановито розмальовувати українські писанки. Вони, як і книги, виходять у Вінтоняків гідними подиву, мистецьки довершеними.

* * *

Протягом 1952—1975 років у в Західні Німеччині працювало одинадцять українських видавництв. З них десять — у Мюнхені й одне — в Новому Ульмі. Діяло також п'ять українських друкарень. Загальна кількість книг, виданих за цей час, сягає більше півтисячі назв.

Власник видавництва "Дніпрова Хвиля" Олекса Вінтоняк зібрав за десятиліття своєї плідної діяльності на німецькій землі унікальний архів української видавничої справи в еміграції. Колись, можливо, він поповнить наше національне

Запитання і заіідаїїни. Рекомендована література ЇНУА

надбання, розкидане нині близькими й далекими українськими діаспорами. Це буде хоч і запізніле, але таке потрібне сьогодні повернення ще якоїсь частки безцінного скарбу, думки, мудрості, розуму й талану наших видатних земляків, які волею житейських обставин опинилися на чужині і які до останку, щиро й з великою любов'ю призначали той найголовніший свій скарб Україні.

Отоді й поцінує юний читач нової, демократичної, України глибинні слова Уласа Самчука, писані кров'ю серця, як передмову до першого випуску мюнхенської "Арки":

"Пригляньмося уважно до всього, що ми ще не так давно вважали за зайве. Монументальний спокій і залізна логіка повинні супроводжувати наше думання в оцінці спадщини, що маємо від предків. Писані книги прочитаємо, як одну книгу, і кожен її розділ будемо уважати за доповнення до попереднього... Ведені вимогами доби, гартовані вогнем і залізом, гнані за нашу силу і правду, йдемо у світ, дивимося йому в очі й хочемо віднайти себе, що нам належало колись та що нам належати мусить".

Під цими словами могли б підписатися сотні й тисячі відомих і безіменних українських видавців-емігрантів...

Запитаний і завдання для самоконтролю

За якими ознаками є підстави зараховувати кириличні друки Швайполта Фіоля до українських?

Чому церковна верхівка Кракова заборонила діяльність української друкарні Швайполта Фіоля?

Завдяки якому епізоду увійшло в історію німецько-українських видавничих взаємин місто Галле?

Коротко охарактеризуйте головні видання лейпцизької шевченкіани.

Вкажіть на причини переміщення української видавничої справи з Відня до Берліна після закінчення Першої світової війни.

Які особливості видавничої продукції Українського наукового інституту в Берліні?

Завдяки чому увійшли в історію вітчизняного друкарства видавництва Олени Дякової та "Молоде життя"?

Коротко охарактеризуйте особливості українського видавничого руху в таборах ДіПі.

НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО Ы ШЕВЧЕНКА в ЕНРОПІ

Вісті із Сарселю

Неперіодичний бккпень Акції—С

394 УКРАЇНСЬКА ВИДАВНИЧА СПРАВА В НІМЕЧЧИНІ

Які критерії бралися в основу видавничої діяльності Мистецького Українського Руху?

Які видавництва проводили видавничу політику МУРу?

Назвіть причини, за якими українські видавництва стали згортати свою діяльність у Німеччині наприкінці 40 — початку 50-х років минулого століття ?

За якими критеріями видавництво "Молоде життя "включало до своїх каталогів новинки українських друків?

Назвіть імена подвижників української видавничої справи в Німеччині.

Рекомендована література до теми

Леник В. Українці на чужині. У 2-х кн. Кн. 2. — Львів: Червона калина, 1996. — 264 с

Маруняк В. Українська еміграція Німеччині та Австрії по Другій світовій війні. Том 2. — К..: Вид-во ім. Олени Теліги, 1998. — 128 с

Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. Ч. 1. — Прага, 1942. — 350 с

Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції. 1919-1939. Матеріали до ч. 2. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. — 272 с

Орос О. Грущівський монастир і початки кириличного слов'янського книгодрукування. — Ужгород: Закарпаття, 2001. — С 10-102.

Самчук У. Планета Ді-Пі: Нотатки й листи. — Вінніпег: Т-во "Волинь", 1979.-354 с.

Сидоренко Н. Національно-духовне самоствердження: Національні часописи у "таборовому просторі" Європи після завершення Другої світової війни (Італія, Великобританія, Німеччина, Австрія), 1945-1950. - к., 2000. - 160 с

Сидоренко Н., Сидоренко О. Журналістська "планета ДіПі": Українська преса у таборах військовополонених, переміщених осіб і біженців у Європі після Другої світової війни (1945-1950). — К., 2000. - 176 с.

Сірополко С. Швайпольт Фіоль: перший друкар слов'янських кирилівських книг. — Краків-Львів, 1943. — 14 с.

Тимошик М. Українська книга в Німеччині // Друкарство. — 2000. — №1. -С. 16-19.