§ 2. Творення нової видавничої системи

Становлення Першим законодавчим актом радянської

законодавчої влади, який цілковито стосувався видав-

ба;ні ничої справи, був "Декрет про державне

видавництво", підписаний головою Рад-наркому у Москві 11 січня 1918 року. Дія його поширилася на українські території дещо пізніше — з другим взяттям більшовиками Києва взимку 1919 року. ("Декрет про пресу" було видано ще 10 листопада 1917 року).

323

УКРАЙ ВС»*» Сііаіііпічіеііі C»(!«itfica|Uiiti

№ 53.

flit ilKIHt-CtjUWCbmi» 1Щ/. IWAllH^

КОНСТИТУЦИЯ

t tJ*S!t* t Ш**4ШК«********

£. **;« * mm»»* » «П '-її* *

КОРОТКИЙ ІВДРУШ

вошо-рівоівдиш «шиїта.

Зразки кидань профільної тематики моних шідаїїиицтв

Цей, невеликий за обсягом, документ у загальних рисах декларував політику нової влади щодо видавничої діяльності. Щойно створеній Народній комісії з освіти та Літературно-видавничому відділу доручалося негайно приступити до широкої видавничої діяльності.

Така терміновість пояснювалася в декреті двома чинниками: по-перше, гострим безробіттям серед друкарів і по-друге, книжковим голодом у країні.

Першочерговим завданням державних видавництв декрет встановлював випуск "дешевих народних видань російських класиків". У цьому документі вперше закладено норму, яка давала підстави в майбутньому новоявленим видавцям повсюди на радянських просторах порушувати авторське право: твори всіх авторів, які переходили із сфери приватної до сфери суспільної власності, окремою постановою держ-комісії з освіти оголошувалися державною монополією.

Починаючи з середини 20-х років, кількість постанов і декретів діяльності державних видавництв збільшується. Так, У червні 1925 року виходить декрет Раднаркому СРСР про заходи щодо впливу на формування книговидавничої політики в радянській державі. Відповідно до цього документа, голов-

21»

Я24 ВИДАВНИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

ними критеріями, якими зобов'язувалися керуватися видавництва при складанні планів випуску літератури, були такі:

1. Для художньої літератури: лише ті твори, де не було найменшого натяку проти радянського будівництва.

2. Для юнацької і дитячої аудиторії: лише ті твори, які сприяють комуністичному вихованню;

3. Для наукової, природознавчої літератури: лише твори матеріалістичного характеру та марксистського змісту.

Постанова ЦК ВКП(б) від 28 грудня 1928 року "Про обслуговування книгою масового читача "ставала своєрідним програмним документом діяльності нових видавництв. Констатуючи різке відставання видавництв від потреб комуністичного виховання мас, постанова визначала для видавців завдання в тематичному і організаційному аспектах.

Щодо тематики видань профілюючими напрямками називалися такі:

• книги, які популяризують марксизм-ленінізм, історію ВКП(б) і революційний рух;

• масова виробнича література, яка підвищує рівень технічних знань робітників і селян;

• науково-популярна книга, пов'язана із завданнями соціалістичної реконструкції господарства країни;

• твори художньої літератури, але особливо такі, які розвивають актуальні політичні теми і спрямовані проти буржуазних впливів, міщанства, занепадництва.

Організаційно такі завдання мали б забезпечуватися, відповідно до постанови, таким чином:

• збільшенням відсотка книг цієї тематики у видавничих планах;

• широким залученням найбільш кваліфікованих комуністів (в якості завдань від партійних комітетів) на написання брошур, книг.

У цьому переліку варто назвати ще одну постанову московського ЦК більшовицької партії, що стала орієнтиром для радянської системи книговидання на багато років, — "Про видавничу роботу". Головним недоліком у цій роботі визнавався той факт, що "видання класиків марксизму ведеться в недостатніх тиражах". У блоці завдань цієї постанови — чергова ідеологічна риторика: "Книга повинна бути бойовою і актуально-політичною, вона повинна озброювати найширші

325

Ти(>|И'1ІІІЯ НОВОЇ ВІІДИШІИЧОІ 1-ІІСТСМІІ

маси будівників соціалізму марксистсько-ленінською теорією і техніко-виробничими завданнями".

На противагу серйозним партійним і урядовим документам з приводу діяльності періодичної преси, які особливо часто з'являлися у 20—30-ті роки, директив з приводу видавничої діяльності виходило менше. Але й їх вистачало, аби повністю спрямувати цю "важливу ділянку комуністичного будівництва" в потрібне русло.

Державні органи щодо управління видавничою справою

Для керівництва видавничою справою 18 січня 1919 року створюється Видавниче бюро при Народному комісаріаті освіти, яке в березні, за зразком Росії, переходить у безпосереднє відання Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (ВУЦВК). 20 грудня 1919 року на засіданні Всеукраїнського революційного комітету, яке проходило в підмосковному Серпухові, прийнято рішення про створення Відділу друку та пропаганди. Через два місяці — 21 січня 1920 року — відділ перейменовується на Всеукрвидав. Це був центральний орган при ВУЦВК, на який було покладено, згідно з розробленим положенням, обов'язки керувати видавничою справою в Україні, розпоряджатися поліграфічною базою, розподіляти папір, створювати й закривати видавництва.

Чергова реорганізація видавничої справи в Україні була спонукана змінами в структурі книговидання Росії. 5 грудня 1930 року постановою ВУЦВК Раднаркому (РНК) України сфера книговидання знову переходить у відання наркомосу УРСР, при якому створюється на рівні управління Державне видавниче об'єднання України (ДВОУ).

Постанова Раднаркому УРСР "Про утворення Управління у справах поліграфії та видавництв при Раднаркомі УРСР ", що вийшла 6 листопада 1943 року, стала першим кроком формування прообразу майбутнього галузевого міністерства, яке У 60-х роках об'єднає всі три складові системи буття книги: видавництва, поліграфію і книгорозповсюдження.

У 1949 році ДВОУ реорганізовується в Управління у справах поліграфічної промисловості, видавництв і книжкової тор-гівліта підпорядковується безпосередньо Раді Міністрів УРСР.

Кію.иоція ніідакіїїічої мережі радянського типу

З 2 (і ВИДАВНИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

Однак у такому варіанті воно проіснувало недовго. 1953 року ця структура розділяється на два підрозділи: Головне управління видавництв, поліграфічної промисловості та Управління книжкової торгівлі. Обидва ці управління передавалися у відання Міністерства культури УРСР.

Таким чином, з 1953 року практично всі видавництва республіки переходили в підпорядкування міністерства культури.

До речі, перепідпорядкування видавництв в Україні республіканському міністерству культури було здійснено дещо раніше, ніж в цілому в СРСР. Бо лише через шість років після цього — 11 травня 1959 року — вийшла постанова ЦК КПРС "Про утворення у складі міністерства культури СРСР Головного управління видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі". За цією постановою на зазначене управління з-поміж інших завдань покладалися:

а) координація роботи видавництв, підпорядкованих міністерству культури СРСР і міністерствам культури союз них республік: розгляд річних і перспективних планів видання літератури, маючи на увазі організацію випуску найбільш актуальних питань і уникнення паралелізму та дублювання в роботі видавництв;

б) контроль за змістом, художнім оформленням і полігра фічним виконанням видань, а також за своєчасним випуском книг і образотворчої продукції у відповідності з тематичними планами видавництв;

в) розподіл спільно з держпланами республік, раднаргос- пами, міністерствами і відомствами, які мають друкарні, по тужностей поліграфічних підприємств, що перебувають у віданні цих раднаргоспів, міністерств і відомств, між видав ництвами.

15 листопада 1963 року вийшла постанова ЦК КП України "Про упорядкування видавничої справи в республіці та підвищення ролі видавництв у господарському і культурному будівництві". Необхідність такої постанови зумовлювалася, очевидно, прийнятою 22 червня 1960 року постановою ЦК КПРС "Про неправильну практику організації нових видавництв". У ній, зокрема, наголошувалося, що "практика дроблення видавництв, яка спостерігається останнім часом, призводить до розпорошення редакційно-видавничих кадрів, до випуску малоактуальної, непотрібної літератури, яка не знаходить

327

Ukucnitki

Г t. МІННІІЛ1

~ Т1ИІИИШГІ1ШИШ

Ш

ШО 4/1Є СМПН.1И

ншітшашшіа КР4ІНИ

В идатні, ■■-/ адрееоітпі і£ селянству

* •-• 'ЧИЙ'

попиту в читачів, накопичується на книжкових базах і в магазинах, до збитковості книговидавничої справи".

Традиційно в таких постановах давалися вказівки міністерствам і відомствам "розробити конкретні заходи" на її виконання. Результатом стало спільне рішення міністерства вищої та середньої спеціальної освіти і Державного комітету по пресі Ради міністрів УРСР від 27 квітня 1964 року (протокол № 3, п. 3) "Про видавництва Київського, Харківського і Львівського державних університетів". Університетські видавництва, виводилися з-під відомчої (а отже, фінансової і юридичної) залежності від цих університетів і перетворювалися у республіканські видавництва подвійного підпорядкування: міністерства вищої та середньої спеціальної освіти і Державного комітету по пресі Ради Міністрів УРСР.