§2. Видавнича діяльність Києво-Печерської лаври
З поступовим просуванням друкарської справи з Заходу на Схід могутнім видавничим осередком початку XVII століття став Київ, зокрема його Києво-Печерська друкарня. Не один раз за непросту й довгу історію свого розвитку вона зазнавала злетів і спадів, але незаперечним є факт: тут створювалися на віки справжні шедеври книжкового мистецтва, звідси ширилося на весь світ мудре й виважене друковане слово, створене й увічнене його талановитими творцями із вченого гуртка перших печерських друкарів — Єлисея Пле-тенецького, Захарії Копистенського, Петра Могили, Памви Беринди, Йосипа Кириловича, Іова Борецького, Лавріна Ту-становського та багатьох інших. З лаврських першодруків вчилися видавничої справи майстри з Новгород-Сіверського та Чернігова, Харкова та Полтави.
Лаврські першодруки стали першими з українських книжок, які офіційно почав забороняти царський уряд, починаючи з 1686 року, спочатку для ввезення в Москву й Петербург, а потім і для поширення по всій Росії. Саме з діяльністю друкарні Києво-Печерської лаври пов'язана поява першого антиукраїнського цензурного акта, підписаного 5 жовтня 1720 Року Петром І. Друкування книжок у Києві заборонялося передусім через те, що тут їх "печатают несогласно с велико-Россійскими печатми", тобто тогочасною українською мовою.
100
I'M 111С УКРАЇНСЬКЕ ДРУКАРСТВО
Впдічімії'іа діяльність Кисво-Печорської лаври
161
Спустошуючий 3 прикрістю доводиться констатувати, що слід лихоліть не можемо ще з достеменною точністю,
вивіреною на вкрай необхідних у таких випадках архівних, матеріалах, заповнити без усіляких прогалин і здогадок усі сторінки історії Києво-Печерської друкарні. Адже маємо справу з матеріалом дуже делікатним і мало захищеним як від стихій природи, так і людського зла.
Літописці з Києво-Печерської лаври не один раз фіксували нещасливі дні своєї Богом дарованої обителі над Дніпровими кручами, пов'язані із спустошуючими все довкруж пожежами. Варто згадати лише кілька з них, які страшним смерчем прокотилися тут у XVII1-XIX століттях. Першої, найбільшої, втрати зазнала ця друкарня в ніч з 21 на 22 квітня 1718 року. Тоді її приміщення ще було дерев'яним, тому й згоріло все дотла разом з друкарськими верстатами, шрифтами, іншим обладнанням, а найстрашніше — з книгами, архівами, бібліотекою. Трохи більше ніж через п'ятдесят літ — року 1772 — вогонь у черговий раз знищив усе, що було в цій друкарні і навколо неї. Таке ж лихо спіткало цю друкарню і ще через майже вісімдесят літ — 1849 року.
А якщо до цього додати дві спустошуючі пожежі (1780 і 1811 років) на Подолі, де містилася Київська академія — знамените дітище архімандрита Києво-Печерської лаври і великого українського просвітителя Петра Могили... Скажімо, 1780 року, коли горіла академія, вогнем було повністю знищено понад 8000 книжок, зібраних до бібліотеки з різних
Збережене до наших днів кам'яне
ГфИМІЩСІІМІІ
друкарні Кікііо-
Иечерсі.кої
. і а і s | > 11.
Л і раїііори
XVIII ет.
країв, різними мовами. Основу бібліотечних сховів складали, звичайно ж, безцінні витвори києво-печерських друкарів. Навіть ці кілька прикладів засвідчують, якого масштабу були втрати матеріальної і духовної культури в багаті на лихоліття події минувшини, якої ціни історичного матеріалу ми сьогодні недораховуємо. Зосібно ж і в контексті українських першодруків.
Заснування Нині, не маючи достовірних історичних
друкарні. документів щодо витоків лаврського дру-
ІІерекази КУ, не можемо оминати дуже поширені
• і: свого часу легенди й перекази. Йдеться, зокрема, про перевезення до Києва після смерті князя Костянтина Костянтиновича Острозького заснованої ним 1576 року Острозької друкарні.
Деякі дослідники (П. Троцький, Ф. Титов) вважають, що це було до 1609 року — невдовзі після смерті князя. Інші дату заснування Києво-Печерської друкарні переносять на ще раніше — на 1531 рік, і пов'язують її появу в Києві з іменем батька князя Костянтина Костянтиновича — Костянтина Івановича Острозького, який, до речі, й похований на території Києво-Печерської лаври. Він тривалий час був щедрим жертводавцем для лаври, тому й удостоївся великої шани бути похованим на цьому святому місці — у лівому північно-західному куті Успенського собору.
Підстави для твердження на користь значно ранішого, ніж вважається нині, виникнення друкарні Києво-Печерської лаври дають деякі церковні списки, прислані з різних місць на запит самої лаври про наявність у них книг своєї друкарні. У цих списках значаться Минея 1608-го і Псалтир 1609 року. Новим підтвердженням цієї версії може слугувати нещодавно віднайдений у Центральному державному історичному архіві Львова інвентар книг Словітського монастиря, де в переліку книг, надрукованих тогочасною українською мовою, зазначений такий київський першодрук як Тріодіон 1540 року.
Навіть якщо ці твердження й надалі лишатимуться на рівні гіпотез, поки не віднайдуться переконливіші документальні дані, історія заснування Києво-Печерської друкарні все ж у черговий раз підтверджує заборонену раніше, за ра-
П— 7-1165
НІ2
рлн і іс українські: друкарство
ініпіча діяльність Киаю І Ісчсргької .шир»
163
дянських часів, наукову концепцію виникнення й поширення друкованого слова українськими землями з Заходу, а не зі Сходу. З Німеччини, а не з Росії, як вважалося досі.
Документальні Переконливе документальне свідчення про свідчення. заснування Києво-Печерської друкарні
Єлисей відноситься до 1615 року. Саме тоді настоя-
ІГлетенецький тель Києво-Печерської лаври Єлисей Пле-тенецький купив і перевіз до Києва із галицького села Стрятин все обладнання тамтешньої друкарні.
Єлисей Плетенецький добре знав про діяльність Стря-тинськоїта й інших галицьких друкарень — Крилоської, Угор-цівської, Унівської. Адже він був родом з Галичини, з села Плетеничі побіля Золочева. Доля судилася йому стати в число тих, хто мужньо відстоював під час Берестейського собору 1596 року право українського православ'я на самостійність. Мабуть, тоді звернули на нього увагу київські ієрархи і незабаром, 1599 року, запросили до Києва на високу посаду настоятеля Києво-Печерського монастиря. Затвердженням Івана Огієнка, Плетенецький був енергійним адміністратором, і за час свого управління лаврою (1599-1624) привів її до блискучого стану.
Новий архімандрит лаври, як ніхто в Києві, розумів силу і значення друкованого слова. Тому в числі перших завдань поставив перед собою будівництво на території лаври спеціального приміщення під друкарню, а згодом і урядження її необхідним обладнанням. До речі, для такої поважної будови було обрано місце поблизу Успенської церкви у східній її частині, а перший малюнок цієї друкарні було вміщено у знаменитій книзі Афанасія Кальнофойського "Тератургима", що побачила світ 1638 року.
Таким чином, перевезена за ініціативою Єлисея Плете-нецького до Києва 1615 року Стрятинська друкарня поклала початок не лише славній Києво-Печерській друкарні, а й цілому київському друкарству.
Зважаючи на те, що на той час у Києві годі було шукати майстрів друкарської справи, Плетенецький знайшов більшість з них також на Галичині. Цікава деталь: серед перших
Стара друкарня Киї'ію-Нечереі.кої .напри. 'Л книги Л. Кальнофойського
"lVfWJTVpniAMl".
1H38
київських друкарів був автор знаменитого в усьому слов'янському світі "Лексикона словеноросского "Памва Беринда. Він же працював свого часу друкарем Стрятинської друкарні, звідти був запрошений на таку ж посаду до Києва і саме тут розкрився сповна його талант і як видавця, і як вченого, і як патріота своєї землі.
Папір і напірні для друкарні
Достойно поціновуючи сьогодні внесок Єлисея Плетенецького в заснування київського друкарства, не можна не згадати ще одну його добру справу — будівництво й постійну опіку паперової фабрики в Радомишлі (тепер це районний центр на Житомирщині).
До речі, згадки про існування папірень і в інших українських містах, переважно галицьких, віднаходимо в ряді праць дорадянських дослідників історії давнього українського друкарства. Що ж до паперової фабрики в Радомишлі, то вона проіснувала довго — аж до середини XVIII століття. А одна з околиць нинішнього Радомишля, де стояла ця фабрика, й дотепер зветься Папірнею. Після її закриття лавра облаш-товує для своїх потреб нову папірню — в селі Пакуль на Чернігівщині.
1625 року, за якийсь час після смерті Єлисея Плетенець-к°го, лаврська друкарня видала невелику книжечку, яка так 1 називається "Казання на честном погребе Є. Плетенецького ", автором якої є Захарій Копистенський — достойний заступ-
104
РЛІІІІСУКРЛЇІІСЬІЇКДРУКЛРСТІЮ
Ніпяшіичн дія.іьнігп. Ингио-І Імперської .ііііірп
165
Іінхідпий
аркуш ;і
лаврського
кидання "Ніршіп" на похорон
гетьмана Сагайдачного. І (522
Ось так: цілу папероробну справу виставив і підніс цей чоловік "як річ небувалу, на подив у тому краю".
Перші Які ж ті книги, шо першими побачили світ
друки у щойно заснованій друкарні Києво-Пе-
черської лаври? Був це Часослов, що вийшов друком через рік після перевезення друкарні із Стрятина — наприкінці 1616 року. Все оформлення цієї книги, починаючи від шрифту і закінчуючи різноманітними заставками, ініціалами, кінцівками, повністю схожі на випущений на цьому ж друкарському обладнанні у Стрятині ще 1604 року Служебник. Маємо, таким чином, ще одне підтвердження галицького походження друкарні Києво-Печерської лаври.
Майже одночасно з Часословом у друкарні приступили й до повного Анфологіона, але робота над цією книгою тривала після того ще три роки. Розкішно прикрашений грубезний том більше ніж на тисячу сторінок побачив світ у січні 1619 року.
З видань лаврської друкарні, якими щоденно опікувався Єлисей Плетенецький, варто окремо виділити одну з багатьох книг не церковного, а світського призначення — "Вірші на жалостний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного ". Автором її є тодішній ректор Київської братської школи Касіян Сакович. Ці вірші були виголошені двадцятьма спудеями (студентами) цієї школи під час похорону славного українського гетьмана 10 квітня 1622 року, що відбувся в Київському братському монастирі.
На противагу попереднім лаврським виданням, ця книга не відзначається розкішним оформленням. І на те були поважні причини, адже готувалася вона до друку відразу ж свіжими слідами жалобної події. Але навіть за таких умов тут було вміщено надзвичайної ваги й цінності ілюстративний
||§|нй ішовши погшт,! Шіпетгл кшшєвиул
*[wf (MMHihliOrO.rCTNUtU ^S 34(I0f 0 З КОГО •
ш
ЦЗложбішн П^зг ИнокдІІ
K<tCUtU С4К06И1Л '*
еЧ іічіе*-
дай
'
Ш&
41*
матеріал, який згодом став передруковуватися в інших книгах, особливо тих, які присвячувалися українській історії. Передусім, це майстерно виконані гравюри на козацьку тематику: штурм козаками турецької твердині — Кафи, фрагмент атаки великого турецького корабля легкими козацькими човнами-чайками. Це й портрет самого гетьмана Петра Сагайдачного. Зображений він тут верхи на коні із знаком гетьманської влади — булавою — в руці і з сагайдаком на боці. А на звороті титульного аркуша вміщено графічне зображення герба Війська Запорозького — український козак із шаблею на боці і мушкетом за плечима. Герб обведений круглою, у формі візерунка, рамкою. Такий знак був і на козацьких печатках, і на похідних прапорах. В одному з віршів, уміщених біля цієї гравюри, говориться, що цей козак-лицар, який завжди готовий мужньо битися за "вольность" своєї Вітчизни, заслужено є гербом славного Війська Запорозького.
І ще одна особлива цінність цього видання. Це чи не перша книга, друкована в Україні, в якій з такою патріотичною аснагою і гордістю мовиться про історичний феномен — за-
166
РЛІ11ІЄ У КРЛЇІ ІСЬКЕ ДРУКАРСТВО
цаїчшча діяльність Ии< по-І Ісчерсьігої лаври
167
порозьке
козацтво як народну силу, як виразника
дум і сподівань
усіх українців. А один з найславніших
гетьманів оспіваний
тут як народний герой в усіх його
іпостасях — мудрий
державний діяч, безстрашний воїн,
високоосвічена особистість,
захисник православної віри своїх
пращурів, великий меценат
української культури і освіти.
Один з віршів цієї книги і став своєрідною епітафією на надмогильному камені гетьмана Сагайдачного, фрагмент якої варто навести в перекладі сучасною українською мовою:
І помер, боронячи мир у Вітчизні,
За що пошли йому, Боже, неба вічного
Як ревнителю віри благочестивої,
У якій був вихований з молодості своєї.
Року тисяча шістсот двадцять другого
Похований у монастирі братства Київського,
На який тисячі коштів офірував,
Аби там науки було фундовано, бажав.
Готьман І Іотро Коїіаїшчіич-Сагаидачіїиіі. .'! книжки "Кіриіі". 1622
У короткому огляді першодруків Києво-Печерської друкарні не можна обминути і її знаменитого "Києво-Печерського патерика "— видатної пам'ятки української літератури, своєрідної збірки оповідань про Києво-Печерський монастир.
Гравюра Іллі
"Прнйдоіііа
гіпсі їй
сЦаргорода".
Нн даним
"Патерика
Печорського".
1661
Створений в основному в першій чверті ХНІ століття, він прославляє будівників і живописців, окремих діячів (святих отців) цієї обителі. Цій книзі судилася слава одного з кращих книжкових видань лаврської друкарні за всю історію її існування. До речі, вперше у друкованому вигляді вона побачила світ... польською мовою заходами Сильвестра Косі-ва 1661 року. Повне видання "Патерика" церковнослов'янською мовою здійснив того ж року Інокентій Гізель. Особлива цінність цього видання в тому, що упорядник ретельно звірив підготовлений до друку текст з давнім рукописним примірником лаврського походження. До 1702 року з лаврської Друкарні вийшло п'ять видань цієї книги. Далі книга перевидавалася постійно, нерідко іншими друкарнями.
Варто підкреслити, що й за роки української незалежності вже три українські видавництва перевидавали цю книгу. До того ж, масовими накладами. Так, 1991 року ця книга ре-
168
1>Л11 ПС УКРАЇНСЬКЕ ДРУКАРСТВО
Видаї'Ші'іа діяльність Києво-Печерської літри
169
принтним способом була відтворена видавництвом "Либідь". Опісля в українському перекладі її перевидало видавництво "Час". І 1998 року сучасною українською мовою з адаптацією текстів і упорядкуванням Ірини Жиленко оновлений "Києво-Печерський патерик" побачив світ під маркою видавництва Києво-Могилянської академії.
Поширення Найсприятливішою і найрезультативні-
лаврсі.ких шою порою в діяльності Києво-Печерської
ни і,;пи, друкарні був період від початку її засну-
вання до 1648 року. Це була справжня доба розквіту цієї друкарні, коли одна за одною, все більшими накладами, все в кращому оформленні випускалися унікальні книги і швидко розходилися по всіх-усю-дах. Київські книги передусім міцно завойовували свої позиції в Росії. За змістом і неповторною оздобою вони практично не мали рівних поміж московських і петербурзьких друків. Скажімо, в 1669-1672 роках Києво-Печерська друкарня завдяки наполегливості архімандрита Інокентія Гізеля домоглася відкриття в Москві своєї власної книгарні, де досить добре йшла торгівля київськими виданнями.
Помітно ширилася українська книга не лише в цілій Росії, а й у Молдавії. Власне, й тамтешнє друкарство було засноване завдяки підтримці Києво-Печерської лаври. На знаменитій грецькій горі Афон, де здавна облюбували місце для своїх скитів ченці — вихідці із слов'янських країн, печерські видання також були в особливій пошані.
Руйнування Чому після доби розквіту Києво-Печер-
снрани ської друкарні, яка тривала від часу її
печорських заснування аж до 1648 року, ми змушені
друкарів констатувати добу її поступового, але не-
впинного занепаду, яка в часі розтягнулася майже на півтора століття, — від початку так званої Руїни 1648 року і аж до кінця XVI11 століття? Які сили спричинили початок цього руйнівного процесу?
Після приєднання України до Росії друкарі Києво-Печерської лаври старалися не звертати уваги на все більш погро-
жуючі вимоги й попередження з Москви щодо обмеження своєї діяльності. Навіть після остаточного перепідпорядку-вання Київської митрополії з-під влади костянтинопольських патріархів до Московської патріархії, що сталося після ганебного торгу Москви з Константинополем 1686 року, києво-печерські друкарі вперто продовжували зазначати на титулах своїх богослужбових книг, що вони вийшли "в Лаврі Печер-ській, Ставропігії Святійшого Вселенського Константинопольського Патріарха". Незважаючи на неодноразові вимоги Москви щоразу одержувати дозвіл на кожен друк чи передрук книги, а також присилати до Москви для контролю підготовлені до друку примірники, Києво-Печерська друкарня й далі робила свою справу без усіляких погоджень.
"Тиха війна" між Синодом Російської православної церкви і Києво-Печерською лаврою тривала аж до 1720 року, поки непокірну друкарню і її мужніх друкарів остаточно не прибив спеціальний указ Петра 1 про заборону українського друку. Цей недоброї пам'яті грізний царський указ вийшов 5 жовтня 1720 року. 1 його по праву можна вважати першим антиукраїнським цензурним актом, яким починалася багаторічна боротьба цілої державної машини тодішньої Російської імперії не лише проти волі українського друку, айв цілому проти самої української мови — мови багатомільйонного українського народу.
Зважаючи на те, що подібні документи мало цитуються в навчальній літературі, є сенс подати його мовою оригіналу в цьому підручнику з незначним скороченням:
"Понеже его императорскому величеству известно учинилось, что в Киевской и Черниговской типографиях книги печатают несогласно с великороссийскими печатями, но со многою противностью к восточной Церкви... В Месяцеслове, который в 1718 году января 27 дня печатан в Киево-Печерской типографии, в заглавии напечатано, якобы оный монастырь ставропигии вселенского Константинопольского патриарха, чего было печатать не надлежало для того, что Киево-Печерский монастырь от многих лет учинен в ставропигии святейших российских патриархов, а от Константинопольских уволен.
Того ради Его Императорское Величество указал именоваться Киево-Печерскому и Черниговскому монастырям во всех книгах ставропигиею всероссийских патриархов, а не константинопольских; а вновь книг никаких, кроме церковных прежних изданий, не печатать. А и оные церковные старые книги, для совершенного согласия с великороссийскими, с такими же цер-
170
імішс українські-: друкарство
такими же церковными книгами, справлять прежде печати с теми великороссийскими печатями, дабы никакой розни и особого наречия во оных не было; а других никаких книг, ни прежних, ни новых изданий, не обьявя об оных в Духовной Коллегии, и не взяв от оной позволения, в тех монастырях не печатать, дабы не могло в таких книгах никакой в церкви восточной противности и с великороссийскою печатью несогласия произойти". (Виділення авт. — М. Т.).
Отож, головна ідея цього царського указу — заборонити в Києві друкування книжок, "не согласных с великороссийскими печатями", тобто написаних тогочасною українською мовою.
Відтоді волею історичних обставин українському друкарству довелося пройти багатовіковий тернистий, воістину хресний, шлях, виборюючи в умовах бездержавності право на своє існування, наполегливо й цілеспрямовано сіючи на сторінках книжкових видань зерна Просвіти і Знань, спонукаючи цим самим народ думати, піднімаючи його з колін.