82 Доьл після прийняття християнства

Творі¹' " iH-l^H'^,""'.^v,la'" к'"""

83

"Не раз, коли великий Никін сидів і переписував книги, вмощувався блаженний коло нього (йдеться про настоятеля монастиря преподобного Феодосія — М. Т.) і пряв нитки для цієї справи ".

У іншому місці цього твору йдеться про чорноризця Ла-ріона, який особливо відзначився у справі книгописання і якому також допомагав Феодосій:

"Був бо книгописцем добрим, і день, і ніч переписував книги в келії блаженного отця нашого Феодосія, а той, тихо співаючи псалми, пряв своїми руками шерсть або щось інше робив".

До речі, сам текст "Києво-Печерського патерика" дає сьогоднішнім фахівцям редакторської справи колосальний матеріал для поцінування ролі й відповідальності редактора не лише в подальшому вдосконаленні тексту, структури твору в цілому, а й змін певних смислових, фактологічних, ба навіть політичних акцентів в умовах, коли цей текст побутує й розмножується протягом тривалого часу.

Переробка Як відомо, патерик почали писати ще в

попередніх домонгольську добу. Аж до початку XV сто-

рукопім'іи ліття він лише доповнювався наступними

переписувачами, без внесення суттєвих змін до вже створених текстів. Перше редакторське втручання до тексту відноситься до 1406 року і пов'язане з іменем ченця Арсенія: скорочення ряду малоактуальних подробиць, додавання новіших сюжетів. Трохи більше як через півстоліття упорядковувати текст цієї неповторної книги береться ше один редактор — клирик Касіян. Необхідність внесення до рукопису суттєвих змін була обумовлена тим, шо ця книга постійно читалася вголос новоприбулим послушникам, ченцям. На такі колективні читання приходило немало й старших людей. Оскільки вони були дуже освіченими, постійно читали багато інших рукописів, то в процесі читання виникало багато зауважень, доповнень, уточнень. їх і вирішив врахувати Касіян. Протягом двох років він робить дві редакції патерика: мовний ряд виразніше набирає народних ознак, з'являються нові вставки, виокремлюються головні епізоди, виклад деяких розділів стає поетичнішим, а ком-

_п03иЦІя — чіткішою, бо події стали подаватися в хронологічному порядку.

Таким чином, перші три редакції "Києво-Печерського патерика", здійснені у XV столітті, виявилися усталеним текстом №я наступних його переписувань і передруків. І щоразу не обходилося без редакторського втручання. Найбільше змін патерик зазнавав пізніше у мовному плані, коли за нього брал ися ченці російських монастирів або московські друкарі. Вони свідомо змінювали яскраво виражені українізми, подаючи значний лексичний ряд у російськомовному написанні (для прикладу, закінчення в прикметниках -аго замість

-ого; чи іи замість -и'і), все далі віддаляючи пам'ятку від

ориг інального звучання, поступово залучаючи її до своєї кульгури.

факт створення однієї книги кількома каліграфами підтверджують і результати палеографічного аналізу згадуваної вже видатної пам'ятки давньоукраїнської книги — Остромирового Євангелія 1057 року.

Досі вважалося, що автором книги є диякон Григорій. Але при -уважному зіставленні правопису та форм одних і тих же літер впадає в око, що перші 24 сторінки тексту разом із заго-ловк ами все ж писалися іншою рукою. Невідомий каліграф, очев идно, не був фаховим писарем і тому не досконало знав церковнослов'янську мову. На це вказують багато слів, що маю гь давньоукраїнські форми. Був він, скоріше, художником — ним виконані всі золоті заголовки книги (крім п'яти зшит ків). Наступні сторінки — від 25 до 294 — писав сам Григорій — досвідчений каліграф, який з надзвичайною пильністю копіював давньоболгарський оригінал. Припускається, що в створенні цієї книги брав участь і третій виконавець — орна ментатор — його рукою виконані заголовки золотом у п'яти зшитках та написи до мініатюр.

Крізь сторінки іншої пам'ятки давньоукраїнського кни-готворення — "Слова о полку Ігоревім" — проглядаються обри си її безіменного автора. Передусім, він народився на землях Руси-України, бо добре знав традиції і звичаї свого чаролу, був великим патріотом. Наснажені високою емоційною експресією, переживанням і небайдужістю до долі своєї земл_І5 сторінки книги показують нам автора як людину книж-^НУ> Добре освічену, широко начитану у вітчизняних літописах

(

S4 ДОГІЛ ПІСНЯ ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА

і;пдашіч'іі шчдсири

85

та грецьких хроніках, з великим поетичним талантом і вродженим чуттям краси. Він був одним з перших ідеологів єдності княжої доби, а заодно єдності й могутності Русі як держави зі столицею в Києві. Єдина княжа родина, єдина Русь, об'єднана біля Києва, — це мета мрій автора "Слова". Автор навмисне змальовує державну могутність старих князів і кличе вернутися до їхнього часу. Ідею княжої єдності він пов'язав з ідеєю сильної княжої влади, через шо ідея стала реальною, як засіб творити могутню державу — Русь-Україну. На його причетність до військового стану вказує багатий словник військової термінології.

До творців рукописних книг у кожного народу віддавна формувалося побожне ставлення. Про них складалися легенди, їхній труд прославлявся в піснях. Одна легенда розповідає про ченця-книгописця, який особливо ревно ставився до виконання своїх обов'язків і залишив після себе багато переписаних книг. Після смерті тіло його піддалося тлінню, а рука, якою він писав книги, залишилася нетлінною і довго зберігалася в тому монастирі як реліквія.

Невідомий український автор XVI століття, захоплюючись працею переписувачів і творців стародавніх книг, закликає своїх сучасників не лише уважно читати такі книги, а й молитися Богові за їхніх авторів, які по крупинці збирали мудрість віків так, як бджоли збирають мед:

Буди же того вдячон кождий,

А проси Бога о оборону завжди,

І писара тих книжок не забивай,

Аби його дольше Бог ховал

І за працю ему живот вічний даровал.