§ 3. Роль рукописного книготворсння в суспільному поступі
Причини Можливість фіксувати й передавати напи-
поширення сане у зручній для користувачів формі (на
рукописання папірусі, а згодом на пергаменті), спону-
кало, з одного боку, сильний поштовх людської думки, а з іншого — пожвавлення рукописної справи. Раз написана кимось книга незабаром відтворювалася іншим переписувачем. Процес цей розтягувався на тривалий час, а попит на книги постійно збільшувався. Рукописна справа об'єктивно ставала, отже, професійною справою, до неї залучалося все більше й більше освічених людей. Окремі писарі об'єднувалися в цілі цехи. Як правило, їх створювали багаті вельможі, бо на цьому можна було заробляти добрі гроші. Якщо раніше один переписувач працював лише з одним оригіналом, то незабаром, для збільшення кількості копій, одночасно певна кількість переписувачів у одній кімнаті стала писати "з голосу", під диктовку.
З поширенням християнства в країнах Європи і Азії своєрідні центри рукописної книги стали виникати при монастирях, і головними виконавцями цієї важкої й відповідальної справи ставали ченці. Робили вони це хто з власної волі, а хто й з примусу. Нерідко, як міру покарання, визначали ченцеві певну кількість сторінок книги, які він мав переписати за певний відрізок часу. Саме на цю пору припадає організація в Афінах спеціальних гуртків переписувачів книг, для яких ця справа ставала вже професією, активно починає розвиватися торгівля книгами. Звідси пояснення існування ве-
ЗО ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ \ СВІТІ
ликих книгозбірень у Платона, Аристотеля та інших відомих просвітителів і вчених тієї пори.
Книги купували передусім багаті вельможі, поступово створюючи в себе великі книжкові колекції (було навіть ознакою доброго тону хвалитися в своєму товаристві такими колекціями). Не могли вже обходитися без книг учителі, які навчали грамоті все більше число бажаючих (переказ доніс до наших днів історію з одним учителем, що жив у V ст., кому один з тодішніх грецьких правителів Алківіад дав привселюдного ляпаса за те, шо той не мав у себе вдома примірника "Іліади"). Магістрати окремих міст змагалися між собою за право мати в себе найбільші і найкращі бібліотеки. Нерідко, аби придбати до своєї колекції дуже рідкісну і художньо довершену книгу, багаті люди віддавали в заклад цілі помешкання, викладали колосальні суми грошей.
Становлення Про бібліотеку Ашшурбанапала вже йшлося книгописання вище. Варто згадати у цьому контексті
ще про одну з найкрупніших у Стародавньому світі книгозбірень — Пергамську бібліотеку, перед приміщенням якої за вказівкою царя Євме-на II були споруджені статуї і бюсти кращих представників красного письменства. За переказами, в III — І ст. до н. є. ця бібліотека була подарована Марком Антонієм єгипетській цариці Клеопатрі і згодом склала основу колекції знаменитої Олександрійської бібліотеки. Після проведених свого часу розкопок засипаних попелом вулкану Везувій у 79 році н. є. античних міст Геркулануму і Помпеї вченим вдалося повернути історії один з просвітніх набутків Геркулануму — багатющу колекцію папірусних сувоїв. Ретельно схованих у вогнетривкі чохли, таких сувоїв нараховувалося... понад півтори тисячі. Вулканічна лава законсервувала для історії в руїнах цього міста близько 800 папірусних сувоїв. А от на відміну від Геркулануму, в руїнах Помпеї, що стала відомою в світі лише за мистецьким полотном знаменитого художника, геологам вдалося віднайти лише кілька списаних текстами воскових дощечок. Про обсяг рукописного кйиготворення у стародавній Греції може засвідчити один документ, відкритий у XIX столітті видатним французьким дослідником історії книги Емілем
37
Еггерем. За повелінням тодішнього царя Птоломея Філадель-фа, два учені-словесники зробили опис наявних книг у двох бібліотеках, заснованих цим царем. Кількість зафіксованих у цьому документі томів з першої бібліотеки сягає 42.800, а з другої — 490.000. Перелік лише одних комедій складає список з півтори тисячі назв, трагедій — 550 назв.
Ще більше вражає відкритий цим же ученим інший документ доби третього царя з династії Птоломеїв — каталог наявної в рукописах грецької літератури. Автор цього каталогу — відомий поет александрійської школи Каллімах — розмістив свій довідковий текст у більш ніж 120 книгах. Ретельний упорядник порахував навіть кількість рядків в усіх творах Аристотеля, наявних у грецьких бібліотеках, — таких рядків виявилося 445.270.
До речі, у стародавній Греції складання каталогів, таблиць, списків, довідників рукописних праць окремих авторів — філософів, поетів, драматургів — було дуже поширеним явищем. Зважаючи на те, що нерідко під час пожеж чи багаторазового прочитання знищувалися, зношувалися й губилися початки сувоїв чи перші й останні сторінки книг, саме такі своєрідні довідкові видання, які зберігалися віками у бібліотеках, ставали пізніше єдиним джерелом пошуку імені автора тієї чи іншої книги, місця й часу її написання.
Книга Поряд з книгами релігійного змісту дуже
в долях популярними в античному світі були книги
Горація відомих філософів, письменників тієї доби.
та Овідія І саме завдяки колосальному пізнавально-
му, повчальному, виховному заряду вони на багато століть переживали своїх творців. Автори таких книг часом ніби сповідувалися перед нинішніми і майбутніми читачами, ділячись на перших сторінках своїми потаємними думками, почуттями, переживаннями. Нерідко в таких своєрідних передмовах вони зверталися безпосередньо до своїх творінь, як до одухотворених істот, прощаючись з ними і благословляючи їх у далеку, довгу і незвідану дорогу до читача. Ось як щиро і схвильовано зробив це на початку нашої ери в одній із поетичних передмов до своїх послань відомий римський поет і сатирик Горацій (65—8 до н. е.):
39
"Ти, моя книго, ... не можеш перенести ні замків, ні печаток цих милих до сором'язливості стражів; ти боїшся потрапити до рук людини надто мало допитливої; ти прагнеш відомості, ти, яку я викохав з іншими почуттями. Ну, біжи туди, де ти так гориш бажанням спіткнутися. Раз ти вийшла, для тебе вже немає повернення.... Якщо я зможу, не беручи на себе провину, передбачити твою долю, то ти будеш милою римлянам доти, поки збережеш принадність віку. Тоді, вимучена в руках натовпу, ти впадеш в ціні або будеш мовчазно годувати черв'яків, які заховаються між твоїми сторінками... Може настати час, коли, відшовхнута в Римі, кинута в його передмістя, на старості років ти потрапиш до рук малих дітей для навчання їх граматики".
У стародавні часи, як і пізніше, аж до наших днів, писання книг приносило не лише моральну й матеріальну винагороди, а й наражало автора на неабиякі житейські випробування. Показовий у цьому плані приклад можна навести з життя ще одного римського поета, соратника Горація, — Овідія (43 до н. є. -17 (?) н. е.). Деякі його гумористичні й сатиричні твори зачепили, очевидно, "за живе" імператора Августа. За таку сміливість цей диктатор наказав вигнати перестарілого Овідія з Риму і поселити його на безлюдному березі Чорного моря. Саме наприкінці свого життя, перебуваючи у вигнанні, покинутий і забутий всіма поет пише збірку своїх "Скорботних елегій". Не маючи відповідних матеріалів, будучи без помічників, поет створив своєю старіючою рукою цю невеличку, простеньку з оформлення збірочку, зрошуючи її сторінки своїми слізьми, наповнюючи її болем і переживанням за несправедливе покарання. Наслідуючи Горація, Овідій схвильованим поетичним рядком звертається до свого чи не останнього творіння:
Роль книги в суспільному поступі
"Маленька книжечко! Я не заздрю цьому, але ти відправляєшся без мене в Місто, куди не може піти твій господар. Іди, але благенько вдягнена, як і належить книзі вигнанця. Нещасна, бережи наряд свого нещастя. Нехай не вкриється пурпуром твій покров — його колір не личить тому, хто носить траур. Нехай
не приваблює чиєсь око твій
заголовок, нехай кедр не на- Овідій
повнює ароматами твоїх сторінок. Нехай не виділяються дві білі кулі на твоєму чорному образі. Такий гарний убір буде прикрашати щасливі книги. А ти... Ти не можеш забути про моє нещастя. Твої два обрізи не будуть відполіровані білою пемзою... Не червоній за свої плями. Бачачи їх, кожен зрозуміє, що вони зрошені моїми слізьми. Іди ж, моя книго, і привітай від мене ті дорогі для мене місця..."
Пережити довгий вік, передати заховані між рядками знання не одному поколінню сучасників судилося тим книгам, які потрапляли на розкішні полиці публічних чи приватних книгозбірень. Від часів появи перших рукописних книжок з'явилися перекази про магічну силу цих помережаних різними чорнилами й почерками сторінок. Цій силі підкорялися навіть боги. Тому, очевидно, й прийшли наші попередники до думки, що книги потрібні людині не лише за її життя, а й після смерті.
У стародавньому Єгипті народилася традиція класти до саркофагів покійників спеціальні тексти, які згодом отримали назву "Книги мертвих". На початку це були сувої. їх зміст складав здебільшого розбавлений малюнками опис життя і добрих справ покійника, з детальним описом молитов, заклинань. Так, довжина покладеного до саркофагу сувою, на стрічці якого були описані земні подвиги батька єгипетського царя Рамзеса IV, склала 130 футів.
Незважаючи на те, що процес переписування книг з часом удосконалювався, постійні користувачі переписаних текстів