5. Наслідки невиконання зобов’язань.

Римське приватне право встановлювало однакові наслідки (санкції) невиконання або неналежного виконання зобов’язання. В обох випадках або наступала відповідальність боржника, або він звільнявся від відпові­дальності.

Відповідальність наступала у випадку поєд­нання двох умов - вини боржника та наявності шкоди інтересам кредитора. За відсутності, принаймні однієї з умов, відповідальність не наступала.

Під виною розумілося недотримання поведінки, яка вимагається нормами права.

Юрист Павел стверджував: «Якщо особа дотримувалася усього, що вимагається ..., то вина відсутня».

Римські юристи розрізняли дві форми вини:

а) умисел (dolus), коли особа усвідомлює результа­ти своєї поведінки і бажає їх настання (боржник узяв у позичку чужий плуг і продав його третій особі);

б) необережність (culpa), коли особа не передбачує мож­ливі наслідки своєї поведінки, хоча мала б їх завбачити.

Необереж­ність була двох ступенів: груба (culpa lata) та легка (culpa levis).

Груба вина проявлялася у тому випад­ку, якщо боржник не виявляв тієї завбачливості, яку, як правило, виявляють звичайні люди (плуг на ніч у полі залишають тільки найбільш недбайливі і ледачі).

Лег­ка вина – боржник не виявив тієї завбачливості, яку повинен виявляти добрий турботливий господар. Інколи, при визначенні сту­пеня необережності користувалися поняттям culpa in concreto, тобто порівнювали, наскільки дбайливо бо­ржник ставився до позиченої речі та до своєї власності:

За умисел і за грубу вину боржник ніс однакову відповідальність в усіх без винятку випадках.

Під наявністю шкоди розумілося те, що неправомір­на поведінка боржника завдала майнової шкоди креди­тору і він поніс певні збитки.

Поняття збитків включало у себе дві їх категорії: damnum emergens – т. зв. позитивний збиток, та lucrum cesans – упущену вигоду.

Під позитивним збитком розумілося усяке зменшення наявного майна.

Під упущеною вигодою – недоотримання очікуваного прибутку.

Наприклад, продавець вина під час сатурналіїв не мав клієнтів, бо його слуга випустив вино з бочок, або поставник привіз за­мовлене і оплачене вино на тиждень пізніше, або вино виявилося прокислим тощо.

Ступінь вини боржника тут значення не має – він служить лише для визначення на­стання відповідальності чи звільнення від відповідаль­ності слуги або поставника.

Боржник звільнявся від відповідальності у разі, якщо свого зобов'язання він не зміг виконати внаслідок дії випадку (casus) або неподоланної сили (vis maior).

Під casus розумілася загибель речі чи інша неможливість виконати зобов'язання – без вини боржника. Діяло пра­вило Casus a nullo praestare – за випадок ніхто не відповідає.

6. Забезпечення зобов’язань.

Кредитор завжди був зацікавлений у своєчасному і реальному виконанні зобов'язань. Тому, крім забезпе­ченого у приватному праві позову, він шукав й інші способи впливу на боржника з тим, щоб добитися дотримання своїх інтересів. Засобами забезпечення зобо­в'язань виступали:

- завдаток (асга). Боржник (найчастіше покупець) вручав його кредитору в момент укладення договору. Спочатку завдаток служив доказом укладення договору купівлі-продажу, оренди тощо, але згодом почав віді­гравати самостійну роль. Якщо надалі боржник відмов­лявся від свого зобов'язання, він втрачав відданий за­вдаток. Якщо це робив кредитор, він мав повернути бо­ржнику подвійну суму завдатку. При нормальному виконанні договору завдаток йшов у зарахунок суми платежу.

- неустойка (stipulatio poena) – визначена у договорі сума, яку боржник зобов'язаний виплатити кредитору у випадку невиконання або неналежного виконання осно­вного зобов'язання. Як правило, неустойка визначалася у формі додаткового, т. зв. акцесорного договору. Як­що основний договір з якихось причин визнавався не­дійсним, то недійсним був і додатковий;

- застава